Ратифікація Римського статуту: що дасть Україні та чи є загрози для військових

Нещодавно президент України Володимир Зеленський подав до Верховної Ради законопроєкт Про ратифікацію Римського статуту Міжнародного кримінального суду та поправок до нього. Цей крок є важливим для України, наших громадян і відновлення справедливості.

Міжнародний кримінальний суд працює на базі Римського статуту. Цей міжнародний документ був ухвалений на дипломатичній конференції в Римі у 1998 році, а набрав чинності – 1 липня 2002 року.

Україна підписала Римський статут у 2000 році, але не ратифікувала його. Після підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом у 2014 році ратифікація цього документа є одним з прямих міжнародних зобов’язань України.

Факти ICTV поспілкувалися з Олександрою Матвійчук – очільницею організації Центру громадянських свобод, нагородженої Нобелівською премією миру 2022 року. Вона назвала переваги ратифікації Римського статуту, розповіла, які є проблеми, що потрібно доопрацювати в Кримінальному кодексі України та чи є загрози для наших військових.

— Які переваги надасть Україні ратифікація Римського статуту, яку ініціював президент?

— Я сказала б, що ратифікація Римського статуту – це подія історичного масштабу. Якщо подивитися на історію України, то це завжди історія масового насильства, якого українці зазнавали з боку радянської влади і нацистів, а тепер – росіян. Значна частина цього насильства залишалася непокараною.

Ратифікація Римського статуту – це уособлення ідеї, що масове насильство не може залишатися безкарним. Якщо говорити не на рівні ідей, а на рівні практики, то Україна вже дуже довгий час була в дуже дивній правовій розтяжці. З одного боку, ми разом з декларацією дали Міжнародному кримінальному суду юрисдикцію і він уже проводить розслідування в Україні. А з іншого, ми не маємо жодних прав, які мають інші держави – члени МКС.

По суті, ми маємо тільки обов’язки, але не маємо прав, таких як надання свого судді у МКС, вплив на розподіл бюджету тощо. Цю ситуацію давно треба було виправити. Україна отримає всі ті права, які мають члени Римського статуту Міжнародного кримінального суду.

— Лунали заяви, що повноцінна участь в МКС нібито має спростити доступ українцям до спеціального цільового фонду суду та підвищити шанси отримати компенсацію для потерпілих від російських злочинів. Як працюватиме цей алгоритм?

— Наразі ще складно сказати. Міжнародний кримінальний суд відкрив зараз дві справи. За цими двома справами є шість ордерів. Ще не відомо, хто за цими справами проходитиме як потерпілий.

Треба чітко розуміти, що 98% всього, що росіяни зробили на території України, – це відповідальність органів національного слідства та суду. Це не означає, що у Міжнародного кримінального суду є фонд, до якого всі потерпілі можуть звертатися. Тільки ті, які проходитимуть за цими провадженнями, фігуруватимуть у розслідуванні МКС.

— Міжнародний кримінальний суд працює лише 20 років, але вже зазнавав критики від влади США, Китаю та Ізраїлю. Колись США навіть підписали Римський статут, але потім відкликали свій підпис. У чому причина?

— Є право, а є політика. Я наведу приклад з іншої сфери, не тих держав, які ви назвали, але логіка, я думаю, така ж сама.

Колись мій колега, який навчався у Москві в університеті на міжнародних відносинах, розповідав мені, як викладачі відкрито говорять: міжнародне право – це для слабких, ми – сильна країна, ми самі диктуватимемо свої правила.

Звичайно, немає жодних ідеальних інституцій. Міжнародний кримінальний суд — далеко не ідеальна інституція, тобто є речі, які потрібно змінювати та удосконалювати. Але дуже часто, якщо йти вглиб, критика пов’язана з політичними причинами, а не правовими.

— Чому Україна не ратифікувала стільки часу Римський статут, попри те що раніше поставила свій підпис?

— На це є конкретні причини, і вони різні залежно від історичного часу. Я почну з того, що якщо ми зараз його ратифікуємо, то станемо країною-рекордсменом. Країною, яка йшла найдовше від підписання до ратифікації Римського статуту. До нас рекордсменом був Кот-д’Івуар — 15 років від підписання до ратифікації.

Якщо йти на момент підписання, то ратифікація була відкладена. Тоді відбулося це звернення до Конституційного суду, який ухвалив дуже дивне рішення, що ратифікація Римського статуту суперечить Конституції України. Цю суперечність, яку тоді окреслив суд, було знято у 2016 році під час зміни Конституції у частині правосуддя.

Але навіть через три роки відстрочки набуття чинності цих змін, які давали можливість ратифікувати Римський статут, цього не було зроблено. У зв’язку з великою кількістю нерозуміння, що таке Міжнародний кримінальний суд, різних треків, які побудовані довкола нього, та занепокоєнь. Я просто поясню, якого рівня була аргументація.

Я працюю над документуванням воєнних злочинів з 2014 року. Коли почалася війна, вона отримала, на жаль, не правовий режим війни, у нас була антитерористична операція (АТО). Я чула навіть такі аргументи, що оскільки в нас не оголошений правовий стан війни, українців, які вбивають росіян, що намагаються окупувати їхню країну, МКС переслідуватиме. Тут просто була така буйна фантазія і змішувалося все грішне з праведним.

— Дійсно, а чи не виникне після ратифікації ризику, що Росія може створювати проблеми нашим військовим-ветеранам під час виїзду за кордон?

– Розумієте, у чому сміх і гріх цієї ситуації? Занепокоєння, що Міжнародний кримінальний суд може переслідувати українських військових, тому не потрібна ратифікація, дивне, оскільки МКС може переслідувати будь-кого, незалежно від громадянства України, за вчинені міжнародні злочини.

МКС без ратифікації вже має повну юрисдикцію за тими двома разовими деклараціями, які їм Україна відправила. Якщо для когось це занепокоєння, що МКС може переслідувати за міжнародні злочини, то це вже є так, тобто вже сталося.

Я думаю, що події історичного масштабу викликають великі суспільні дискусії. Тим більше міжнародне гуманітарне і кримінальне право складне. Мало насправді тих, хто бере участь у суспільному широкому обговоренні та розуміється на цьому. І ще, звичайно, ми – країна, яка проголошує, що бореться за свободу, демократію, права людини, верховенство права.

І аргументи, що якщо хтось вчиняє міжнародні злочини і є росіянином, то має бути переслідуваним, а якщо цей хтось є громадянином України та вчиняє міжнародні злочини, не має бути переслідуваним, кидають тінь на ті цінності, за які Україна бореться. Тут треба бути чесними перед самими собою у суспільній дискусії, яку ми ведемо.

— Згідно з озвученими заявами, планують ратифікувати Римський статут з приміткою, яка забороняє МКС у найближчі сім років притягати до відповідальності громадян України після ратифікації. Як це працюватиме на практиці?

– Йдеться про статтю 124. За весь час існування МКС нею користувалися дві країни. І це також підтвердження, що є право, а є політика. Ця стаття явно про подвійні стандарти. Є група країн, які зараз вимагають викинути цю статтю з Римського статуту взагалі.

Так, у законопроєкті про ратифікацію, поданому до парламенту, існує ця семирічна відстрочка. Не розумію, як на це відреагує Міжнародний кримінальний суд та як це вдарить по розслідуваннях. Давайте наведу конкретний приклад, який найбільш відомий нашій аудиторії.

Це справа концтабору Ізоляція, де катують, ґвалтують та вбивають людей. Тривалий час комендантом цієї Ізоляції, тобто людиною, яка своїми руками катувала, ґвалтувала та вбивала, був Денис Куликовський на псевдо Палич. Він громадянин України. Умовно кажучи, якби МКС, а не українські суди, вели цю справу, то вони не мали б жодної юрисдикції розслідувати ці злочини та притягати його до відповідальності тільки тому, що в нього громадянство України. Хоча він вчиняв міжнародні злочини на території України.

Ми самі собі такою нормою, на мою думку, підважуємо можливості для розслідування, яке здійснює МКС, особливо на окупованих територіях, де окремі громадяни України займають доволі високі посади.

— Що Україна має доопрацювати зараз для притягнення до відповідальності російських воєнних злочинців?

— Я хочу звернути увагу на проблему, яка в суспільній дискусії чомусь не звучить, але вона, на мою думку, є ще більш важливою. Міжнародний кримінальний суд зосереджує свою увагу лише на вибраних кейсах. На компенсації не може будь-хто податися, а тільки ті, хто в цих кейсах проходитиме.

Близько 98% всього, що зробили росіяни на території України – це буде відповідальність органів національного слідства та суду. Величезна проблема в тому, що наше національне законодавство, насамперед Кримінальний кодекс, не охоплює поняття злочинів проти людяності, також не виписані належним чином склади воєнних злочинів.

Той же Палич, якого я згадувала, отримав не довічне, а вийде на волю вже через 10 років попри те, що він руками катував, ґвалтував, вбивав чоловіків і жінок в Ізоляції. У нього, на мою думку, була неправильна кваліфікація. Серед трьох складів злочину, які йому висунули, був лише один воєнний, і то слідчі не змогли належним чином довести його вину.

Разом із законопроєктом про ратифікацію був поданий закон про внесення змін до Кримінального кодексу. Це не ті зміни, на які ми чекали. Це косметичні зміни, які просто перейменовують статтю 438, вносять статтю про злочини проти людяності і все. Але тут інша проблема.

Якщо ви відкриєте Римський статут, то побачите ціле умовне меню, види воєнних злочинів, які можуть вчинятися. А стаття 438 відсилає українських слідчих до всіх наявних Женевських і Гаазьких конвенцій, які підписала Україна. І це перетворює питання правової кваліфікації у свого роду ребус. Закон, який внесений, цю проблему не вирішує. Для 98% того, що вчинили росіяни в Україні, досі немає належного правового інструментарію.

Я думаю, що важливо було б ратифікувати Римський статут, але цей закон про внесення змін до Кримінального кодексу в найкоротші терміни потрібно доопрацювати та внести комплексні зміни, а не косметичні.