Городоцький шов, бойківська писанка, дзвонарство та засипана капуста: що відомо про нематеріальну спадщину Львівщини
Більше про нові елементи нематеріальної спадщини дізнавалося Суспільне.
Засипана капуста — традиційна для Стрийського району страва. Один з осередків, де її готують — село Руда у Гніздичівській громаді.
Страву готували не лише на повсякдень, а й на визначні події, каже завідувачка сектору культурної спадщини Стрийської РДА Ольга Боднар:
“І от коли ми говоримо про ту страву, котра з покоління в покоління переходить, котра нині є частою гостею на столах, коли йде вінкоплетіння, коли народження дитини, коли похорон людини – у нас все це супроводжує засипана капуста ціле життя”.
За її словами, інгредієнти для страви вирощують на Стрийщині — капусту й пшоно.Також додають молоко, сметану й шкварки.
“Засипаємо. Тому вона і засипана. Ми її засипаємо у капусту, у молоко ми засипаємо пшоно”, — каже Ольга Боднар.
У багатьох місцевих родинах рецепт засипаної капусти передавали з покоління у покоління, каже місцева жителька Ярослава Сушко:
“Готую цю страву. В мене мама кухаркою була. Тож я, мабуть, і успадкувала цю страву від своєї мами. Але все ж таки ще й бабуся моя була, прабабуся, також від неї навчилася готувати ту страву. І от по сьогоднішній день готую. Година часу, поки пшоно гарно набухне, щоб воно було таке вже готове. Так до години часу навіть”.
Місцевий селищний голова Ігор Матківський вбачає розвиток туризму в тому, що традицію приготування страви занесли до нематеріальної спадщини України.
“Навіть не думали, що вона стільки набере популяризації. Хоча в нашій громаді вона завжди була одною з важливих страв, яка подавалася на великі свята і навіть на весільних застіллях”, — каже Ігор Матківський.
Городоцький шов — локальна техніка вишивання, поширена в місті Городок та в декількох довколишніх селах. Наразі у громаді її намагаються відродити.
Жителька Городка Світлана Антонюк розповідає, що впродовж двох років відвідує гурток вишивання. Протягом року вона вишиває блузу городоцьким швом.
“Важко вишивати її. Бо тут, бачите, такі елементи нові для мене. Тому що хрестик – то є зовсім інша техніка. Отой городоцький шов – тут можна, знаєте, самому фантазувати і складати собі різні узори”, — розказує Світлана Антонюк.
Орнаменти, вишиті городоцьким швом, не містять рослинних мотивів. Це лінії з геометричними елементами, переважно червоного кольору, але з додаванням невеликої кількості чорних, білих та синіх ниток, розповідає місцева дизайнерка та вишивальниця Галина Рожак:
“Техніка дуже складна. Зазвичай якщо я виконую сорочку протягом двох-трьох тижнів, то городоцьким швом я виконую близько двох місяців. А останню роботу близько пів року я вишивала”.
В місцевому краєзнавчому музеї зберігається декілька елементів одягу, вишитих городоцьким швом. Переважно, це сорочки та хустки, яким понад сто років, каже директорка музею Галина Кузбит:
“Наш городоцький шов є унікальний, який ми зараз відродили з перерваної традиції. Вперше у 1887 році костюми із Керниці, в яких можна було розгледіти наші взори, були представлені в Тернополі на виставці. Робимо все для того, щоби направду його зараз відродити, в нас при музеї працює гурток вишивальниць”.
Дзвонар храму святого Юрія Переможця Петро Попович займається цим понад десять років, у вільний від основної роботи час. У храмі, за його словами, 12 дзвонів:
“Доводиться надягати навушники для того, щоб не оглухнути. Бо сама дзвіничка дуже маленька, дзвонів багато. Тут в нас є 12 дзвонів. На жаль, отой дзвін – дуже хороший – але москалі так довбали його, що розкололи ось там. І він дзвонить тільки по похоронах”.
Петро Попович розповідає, що йому доводилося бити у дзвони у храмах різних конфесій, тож він мав вивчити особливості дзвонарства різних церковних деномінацій.
“Традиція дзвонарства Львівщини унікальна тим, що тут було багато конфесій — католики, греко-католики, православні, вірмени. Вони завжди всі мирилися, один до одного ходили. Традиція дзвоніння – вона всюди інакша. У католиків видобуття звуку зовсім інакше. Зовсім інакші мелодії, зовсім інакші ритми”, — каже Петро Попович.
За словами дзвонаря, мелодія різниться залежно від події – святкова служба чи, наприклад, похорон. А ще в деяких церквах дзвони виконують роль сирени під час повітряної тривоги, додає він.
“На різні події є різні дзвони. Є, наприклад, передзвін. Він дзвониться, коли паску святять, коли вербу святять. Є благовіст. Благовіст – це дзвін, коли починається служба Божа. Ми дзвонили від коронавірусу, в один і той самий час цілий тиждень. Так, це традиція ще з 1500-1600-х років Львова. Так дзвонили від різних хвороб, від різних бід”, — розповів Петро Попович.
До списку Національної нематеріальної культурної спадщини також додали бойківську писанку. Ця традиція існує у місцях компактного проживання бойків. На Львівщині це міста Турка, Сколе, Самбір і села довкола. Бойківські орнаменти на писанках мають понад сотню різновидів, кожен з яких несе власний символізм, написали на фейсбук-сторінці Мінкульту.
У липні 2024 року до списку нематеріальної культурної спадщини України внесли чотири елементи із Львівщини — городоцький шов, бойківську писанку, традицію дзвонарства у Львові та страву “засипана капуста”.
Більше про нові елементи нематеріальної спадщини дізнавалося Суспільне.
Традиція приготування засипаної капусти
Засипана капуста — традиційна для Стрийського району страва. Один з осередків, де її готують — село Руда у Гніздичівській громаді.
Страву готували не лише на повсякдень, а й на визначні події, каже завідувачка сектору культурної спадщини Стрийської РДА Ольга Боднар:
“І от коли ми говоримо про ту страву, котра з покоління в покоління переходить, котра нині є частою гостею на столах, коли йде вінкоплетіння, коли народження дитини, коли похорон людини – у нас все це супроводжує засипана капуста ціле життя”.
За її словами, інгредієнти для страви вирощують на Стрийщині — капусту й пшоно.Також додають молоко, сметану й шкварки.
“Засипаємо. Тому вона і засипана. Ми її засипаємо у капусту, у молоко ми засипаємо пшоно”, — каже Ольга Боднар.
У багатьох місцевих родинах рецепт засипаної капусти передавали з покоління у покоління, каже місцева жителька Ярослава Сушко:
“Готую цю страву. В мене мама кухаркою була. Тож я, мабуть, і успадкувала цю страву від своєї мами. Але все ж таки ще й бабуся моя була, прабабуся, також від неї навчилася готувати ту страву. І от по сьогоднішній день готую. Година часу, поки пшоно гарно набухне, щоб воно було таке вже готове. Так до години часу навіть”.
Місцевий селищний голова Ігор Матківський вбачає розвиток туризму в тому, що традицію приготування страви занесли до нематеріальної спадщини України.
“Навіть не думали, що вона стільки набере популяризації. Хоча в нашій громаді вона завжди була одною з важливих страв, яка подавалася на великі свята і навіть на весільних застіллях”, — каже Ігор Матківський.
Городоцький шов
Городоцький шов — локальна техніка вишивання, поширена в місті Городок та в декількох довколишніх селах. Наразі у громаді її намагаються відродити.
Жителька Городка Світлана Антонюк розповідає, що впродовж двох років відвідує гурток вишивання. Протягом року вона вишиває блузу городоцьким швом.
“Важко вишивати її. Бо тут, бачите, такі елементи нові для мене. Тому що хрестик – то є зовсім інша техніка. Отой городоцький шов – тут можна, знаєте, самому фантазувати і складати собі різні узори”, — розказує Світлана Антонюк.
Орнаменти, вишиті городоцьким швом, не містять рослинних мотивів. Це лінії з геометричними елементами, переважно червоного кольору, але з додаванням невеликої кількості чорних, білих та синіх ниток, розповідає місцева дизайнерка та вишивальниця Галина Рожак:
“Техніка дуже складна. Зазвичай якщо я виконую сорочку протягом двох-трьох тижнів, то городоцьким швом я виконую близько двох місяців. А останню роботу близько пів року я вишивала”.
В місцевому краєзнавчому музеї зберігається декілька елементів одягу, вишитих городоцьким швом. Переважно, це сорочки та хустки, яким понад сто років, каже директорка музею Галина Кузбит:
“Наш городоцький шов є унікальний, який ми зараз відродили з перерваної традиції. Вперше у 1887 році костюми із Керниці, в яких можна було розгледіти наші взори, були представлені в Тернополі на виставці. Робимо все для того, щоби направду його зараз відродити, в нас при музеї працює гурток вишивальниць”.
Традиція дзвонарства у Львові
Дзвонар храму святого Юрія Переможця Петро Попович займається цим понад десять років, у вільний від основної роботи час. У храмі, за його словами, 12 дзвонів:
“Доводиться надягати навушники для того, щоб не оглухнути. Бо сама дзвіничка дуже маленька, дзвонів багато. Тут в нас є 12 дзвонів. На жаль, отой дзвін – дуже хороший – але москалі так довбали його, що розкололи ось там. І він дзвонить тільки по похоронах”.
Петро Попович розповідає, що йому доводилося бити у дзвони у храмах різних конфесій, тож він мав вивчити особливості дзвонарства різних церковних деномінацій.
“Традиція дзвонарства Львівщини унікальна тим, що тут було багато конфесій — католики, греко-католики, православні, вірмени. Вони завжди всі мирилися, один до одного ходили. Традиція дзвоніння – вона всюди інакша. У католиків видобуття звуку зовсім інакше. Зовсім інакші мелодії, зовсім інакші ритми”, — каже Петро Попович.
За словами дзвонаря, мелодія різниться залежно від події – святкова служба чи, наприклад, похорон. А ще в деяких церквах дзвони виконують роль сирени під час повітряної тривоги, додає він.
“На різні події є різні дзвони. Є, наприклад, передзвін. Він дзвониться, коли паску святять, коли вербу святять. Є благовіст. Благовіст – це дзвін, коли починається служба Божа. Ми дзвонили від коронавірусу, в один і той самий час цілий тиждень. Так, це традиція ще з 1500-1600-х років Львова. Так дзвонили від різних хвороб, від різних бід”, — розповів Петро Попович.
До списку Національної нематеріальної культурної спадщини також додали бойківську писанку. Ця традиція існує у місцях компактного проживання бойків. На Львівщині це міста Турка, Сколе, Самбір і села довкола. Бойківські орнаменти на писанках мають понад сотню різновидів, кожен з яких несе власний символізм, написали на фейсбук-сторінці Мінкульту.
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
