Дрогобицький магічний реалізм у п’яти державах. Ким був єврейсько-польсько-український митець Бруно Шульц

Його художня спадщина невелика, але він здобув світову славу. Його порівнюють із Маркесом, Кафкою та Прустом. Не покидаючи Дрогобича, він пожив у п’яти державах: Австро-Угорській імперії, Західно-Українській Народній Республіці, Другій Речі Посполитій, Радянській Україні та Третьому Райху.

Бруно Шульц — письменник і художник єврейського походження, який усе своє життя мешкав у галицькому Дрогобичі, а твори писав польською мовою. Він встиг створити лише дві збірки оповідань — “Цинамонові крамниці” та “Санаторій під клепсидрою”, а імовірний рукопис його останнього роману “Месія” або зник, або лежить в архівах КДБ.

Його тексти магічні й майже завжди автобіографічні: це і спогади, і потік свідомості, і філософсько-екзистенційне осмислення. У своїх творах, зокрема і малярських, він обезсмертив не лише власний, а й міський світ рідного Дрогобича. Бруно Шульца 19 листопада застрелив гестапівець, коли митець ішов до крамниці. Суспільне Культура розповідає про наповнене загадками життя письменника та художника і його трагічну загибель.

Найтепліший час дитинства

Бруно Шульц народився 12 липня 1892 року в Дрогобичі. У єврейській родині власника крамниці Якуба та його дружини Гендель-Генрієтти він був наймолодшим сином з трьох дітей. Саме у свої найранніші роки постійно повертатиметься Бруно-письменник за натхненням і відчуттям спокою — ці мандрівки й зроблять його відомим на весь світ і прославлять Дрогобич.

Бруно ще в ранньому віці виявив інтерес до мистецтва, тож батьки доклали чималих зусиль, щоб він вступив до цісарської Дрогобицької гімназії імені Франца Йосифа I. Її гімназистами свого часу були Іван Франко, Лесь Мартович, Василь Стефаник.

Одного разу Бруно виконував домашнє завдання й написав магічну історію про коня. Вона здивувала вчителя й він показав її директору гімназії. Той зацікавився, уважно прочитав, а потім привселюдно похвалив хлопця — так тихий Бруно став знаменитістю серед однолітків.

Він вчився дуже добре й по закінченню гімназії отримав атестат із найвищими оцінками і приміткою: “Рекомендувати до навчання в університеті”. Далі Шульц вступив на будівельний відділ Львівської політехніки, згодом — у Віденську академію мистецтв, стажувався в Парижі й Варшаві. Вчився з перервами — хвороби й сімейні проблеми періодично змушували повертатися в рідне місто.

Бруно Шульц у юності. Автопортрет Бруно Шульца. Фото з відкритих джерел

Бруно Шульц — художник

Хоч Бруно Шульц деякий час навчався архітектури й живопису, його вважають художником-самоуком. Він виконував графічні твори олівцем, а також працював у рідкісній техніці кліше-верр — видряпування на засвіченому фотопапері.

Саме цю техніку Шульц обрав для еротичної серії робіт “Книга ідолопоклонства”: на його малюнках таємничі жінки домінують над чоловіками. Мистецтвознавці відгукувалися про його графіку як про демонологічну, деякі організатори виставок оголошували йому бойкот за “порушення суспільних норм і аморальність”.

Усі Шульцеві картини олійними фарбами знищено, окрім однієї — це полотно “Зустріч”. Воно зберігається в Музеї літератури у Варшаві разом із частиною вцілілих малюнків.

“Зустріч”, єдине вціліле олійне полотно Бруно Шульца. Фото: Укрінформ

Бруно Шульц — письменник

У 1924—41 роках Бруно Шульц працював учителем малювання в Дрогобицькій чоловічій гімназії і спочатку не мислив себе письменником. Але він завжди захопливо оповідав для друзів, і за їхніми порадами все ж спробував писати.

Бруно Шульц веде заняття з праці в Державній гімназії в Дрогобичі, 1934 р. Фото з відкритих джерел

Його дебютна збірка оповідань “Цинамонові крамниці” стала сенсацією в Польщі. Сам автор так говорив про неї:

“…це автобіографія, а радше — духовний родовід, оскільки в ній відтворено духовне походження аж до тих глибин, де воно переходить у міфологію, тоне в міфологічному сні… Це останнє дно, далі за яке проникнути не можна”.

У 1937 році вийшла друком його друга знакова збірка “Санаторій під клепсидрою”: клепсидра — це водяний годинник, також цим словом у Польщі називали повідомлення про смерть у газетах, невеликі некрологи.

Обкладинки збірок “Цинамонові крамниці” (видана 1933) та “Санаторій під клепсидрою” (видана 1937). По центру — ілюстрація з “Цинамонових крамниць”. Фото: brunoschulz

Друга збірка стала останньою в творчості Шульца — у 1939 році спалахнула Друга світова війна. Але дослідники стверджують, що за деякий час до її початку письменник взявся за створення свого найбільшого опусу, праці його життя — роману “Месія”.

Одне з небагатьох фото Бруно Шульца та його автопортрет 1921 року. Фото з відкритих джерел

Дослідниця Софія Андрухович пише про роботу так: “Він (Бруно Шульц, — ред.) говорив про це на кожному кроці, хоч не повідомляв жодних подробиць задуму. (…) Рукопис роману Шульц начебто передав комусь зі своїх приятелів, але його перехопило ґестапо, а потім — КДБ.

Далі — ще більше карколомних пригод. Після війни кузен письменника Алекс Шульц отримав пропозицію купити рукопис від аноніма, але чоловік помер до моменту здійснення передачі. Таку ж анонімну пропозицію отримав амбасадор Швеції, але і він помер у ході переговорів, так і не потрапивши в Україну, де мала відбутись передача рукопису. Цей роман може існувати десь зараз — у приватній колекції еґоїстичного маніяка чи в архівах спецслужб. Цей роман, можливо, ніколи навіть не був написаний”.

За словами літературного критика, есеїста Артура Сандауера, йому довелось читати рукопис “Месії”. Він стверджував, що його перші речення були такими: “Знаєш, — сказала мені вранці мати. — Месія прийшов. Він уже в Самборі”.

Шульц на гостині з маскарадом. На передньому плані — Ян Кохановський, Віткаци (Станіслав Віткевич) і Бруно Шульц, позаду — Роман Ясенський. Варшава, 1936 рік. Фото: Укрінформ

Війна у світі й у Дрогобичі

1 вересня 1939 року німецькі війська перетнули польський кордон, почалася Друга світова війна. За десять днів нацисти зайняли Дрогобич, відбулися перші страти євреїв. 24 вересня німці залишили Дрогобич і його зайняла Червона армія. Увесь цей час Бруно Шульц продовжує працювати вчителем у школі.

На замовлення радянської влади Шульц малює портрет Іосіфа Сталіна: полотно вивісили на ратуші і його майже одразу забруднили птахи. Кажуть, коли художник це побачив, то сказав, що уперше в житті він тішиться, що його твір спотворили. Згодом совєти замовляють йому олійну картину “Визволення Західної України” — за неї Шульц був арештований і пройшов допит в НКВД як український націоналіст, адже намалював картину в жовто-блакитних кольорах.

22 червня 1941-го гітлерівська Німеччина нападає на СРСР. 1 липня німецькі війська повертаються до Дрогобича. Бруно Шульц втрачає роботу, адже школи зачиняються. У цей час він потрапляє “під опіку” СС-гауптшарфюрера Фелікса Ландау, ключової постаті у справі знищення галицьких євреїв. Ландау пропонує Шульцеві розписати кімнату для своїх малолітніх дочки й сина.

Посеред пекла геноциду художник береться малювати казкових персонажів: принцесу і лицаря, тварин, гномів.

Фрагменти казкових сюжетів з розписів Бруно Шульца на стінах дитячої кімнати вілли Фелікса Ландау. Фото: Укрінформ

Незабаром під час масової страти євреїв у Бориславі були убиті Анна Плоцкер та її наречений — друзі Бруно. Це стає страшним ударом для нього. Згодом усіх євреїв Дрогобича переселяють до ґетто, художника з родиною також переселяють до одноповерхового бараку. Хворий, виснажений, голодний і в глибокій депресії він врешті вирішує тікати: друзі з Варшави допомогли йому з грошима і фальшивими арійськими документами. Шульц ховає свої рукописи й малюнки, передає людям поза ґетто.

Смерть Бруно Шульца

Утечу з Дрогобича він запланував на 19 листопада. Шульц уже має фальшиві документи й гроші, але хоче купити хліб у дорогу. На вулиці, дорогою до крамниці, в нього стріляють. Не встигнувши втекти з рідного міста, Бруно Шульц був убитий двома пострілами в голову. Його убивця — шарфюрер СС Карл Ґюнтер, який у такий спосіб хотів помститися своєму ворогу Феліксу Ландау, для якого Шульц малював фрески в дитячих кімнатах.

Зліва — місце на вулиці Шевченка в Дрогобичі, де на тротуарі між двома деревами був убитий Бруно Шульц. Справа — перформанс Влодка Кауфмана під час “Шульцфестів” у Дрогобичі (2006 рік). Фото: ROMANTYS та Андрій Дорчак

Митець світу

Перекладачка Ізабелла Чермакова називала Бруно Шульца “шарманником із Цинамонового міста”, а польський поет Адам Загаєвський писав:

“Шульц міг утекти в світ уяви, й при цьому не кривдити провінційне містечко, а скорше цим підняти його на небачену висоту. У тій сакральній вічності він і замкнений. Місце, де письменник загинув, розташоване, може, за сто метрів від того, де Бруно Шульц народився.

У його подобі маємо химерне переплетення національностей і культур. Польський письменник Бруно Шульц мав єврейське походження, а все життя прожив у «Столиці Всесвіту», у «Республіці мрій», «Цинамоновому місті», як галицький Дрогобич називають поети і шарманники. Удома із родичами він спілкувався польською мовою, а на вулиці переходив на русинську (українську), німецьку та їдиш…”.

ЮНЕСКО проголосила роком Бруно Шульца 1992 рік, а Польща — 2022 рік. Його книги “Цинамонові крамниці” та “Санаторій під клепсидрою” перекладені на всі європейські мови, а також на японську, гебрейську, корейську. У Франції митця посмертно нагородили найпрестижнішою літературною премією, на Каннському фестивалі фільм за повістю “Санаторій під клепсидрою” був удостоєний високого призу, а документи, пов’язані з біографією Шульца, репрезентовані в Центрі єврейської історії на Мангеттені (США).

Кілька країн змагаються за право вважати Бруно Шульца “своїм” митцем: ізраїльтяни навіть вирубали кілька віднайдених фресок Шульца в Дрогобичі й таємно вивезли до меморіального музею Голокосту в Ізраїлі. Згодом, після перемовин між Ізраїлем та Україною за участі тодішнього президента Ющенка, підписали протокол, згідно з яким меморіальний комплекс отримав право користування розписами упродовж 20 років.

Бруно Шульц. Фото з відкритих джерел

Всесвіт Шульца має конкретні риси Дрогобича — його вулиці, магазини, гімназія, театр були для письменника таким самим джерелом натхнення, як Вітебськ для Марка Шагала чи Дублін для Джеймса Джойса. На вулицях його міфічного міста тепер що два роки відбувається “ШульцФест” на пам’ять про митця.

“Тихий час надвечір’я, млосна серпнева спека, популоднева розмореність неділі, запущені здичавілі сади, хащі бузини, пахуча зелень городів, запах диму, паливного картоплиння, все це, що так скурпульозно описав Шульц, — підстерігало і мене. А зараз навіює почуття ностальгії і солодкого смутку. (…)

Читати Шульца не можна так, як будь-якого іншого видатного прозаїка, його можна читати, лише як Пруста або Джойса — смакуючи, з перервами. Ніколи серед людей, чи навіть у присутності членів сім’ї — тільки наодинці, у сакральній тиші. Наодинці з Бруно. І немає значення, що за вікном — сніг чи дощ, спека чи мряка. Шульц все одно вас вихопить із вашого готелю чи гамака і забере з собою на дрогобицьке передмістя. І ви вже будете його очима і вухами вбирати навколишній світ, як вбираю я уже четвертий десяток”, — пише письменник Юрій Винничук.

Читайте нас у Facebook, Instagram і Telegram, дивіться наш YouTube

Поділіться своєю історією з Суспільне Культура. З нами можна зв’язатися у соціальних мережах та через пошту: [email protected]