Батальйон з Оболоні звільняв Вовчанськ, був у пеклі Серебрянського лісу та збиває «орлани»: історія майора Любарського

Мобілізувавшись на початку широкомасштабного вторгнення молодшим лейтенантом, Валерій пройшов шлях від офіцера групи планування до начальника штабу батальйону та нещодавно отримав звання майора.

У розмові з кореспондентом АрміяInform Валерій Любарський розповів про бойових шлях стрілецького батальйону, технологічний розвиток підрозділу і зенітні дрони, завдяки яким вже збили 13 ворожих БПЛА.

Далі — його пряма мова.

На момент вторгнення рф був у Грузії, але відразу повернувся в Україну і мобілізувався

За фахом я юрист, тривалий час працював адвокатом у Києві у цивільних, господарських справах. Закінчив військову кафедру при ВІКНУ, мав ВОС «військовий юрист».

Також паралельно з другом створив проєкт комерційних туристичних походів, займалися цим п’ять років. Водили групи, вчили людей підбирати спорядження, орієнтуватися на місцевості у Криму (ще до 2014 року) та в Карпатах. Мені ці навички дуже згодилися під час служби: робота з картами, відчуття дистанції.

Цивільне життя було активним, займався бразильським джиу-джитсу понад 10 років. Уже в лавах ЗСУ отримав чорний пояс. Пробував серфінг, їздив на велосипеді, лижах, так до речі й отримав позивний «Лижник».

Військовий досвід у мене до широкомасштабного вторгнення був відсутній. У 2014 році пройшов короткий курс в організації «Білий вовк», зараз вони частина підрозділу СБУ «Альфа». Довше відвідував «Український легіон» — відома багатьом в Києві  парамілітарна організація. Вони давали хорошу базу, викладали елементи Бойового статуту, такмед, основу фортифікації. Самостійно читав військову літературу, тренувався у стрільбі, була базова культура поводження зі зброєю як у цивільного власника. 

З осені 2021 року задумався про контракт резервіста. Невдовзі прийняли Закон «Про основи національного спротиву» і для мене це був важливий сигнал, що почалася системна робота на державному рівні у сфері територіальної оборони.

Перед вторгненням росії в лютому з дружиною поїхали у відпустку до Грузії, де нас і застав початок великої війни. На той момент наш 4-річний син був у селі поблизу Вишгорода. 24 лютого я вирішив, у першу чергу, дістатися України, сховати сина і дружину в безпечному місці, і після цього мобілізуватися.

Зрештою вдалося відправити родину за кордон, а я залишився на вокзалі в Києві, сів в машину і подумав: «Прощавай колишнє життя».

На початку «рипіло» конкретно, але всі виконували задачі

У 129 батальйоні ТрО мене визначили на посаду офіцера групи планування штабу, оскільки я мав звання молодшого лейтенанта і вмів працювати з картами та інформацією. Мобілізувався 5 березня і в перший же день мені дали чисту карту зі словами: «Це має бути робоча карта командира батальйону». Почали наносити обстановку по північній околиці Києва, їздити по позиціях.

На той час було дуже багато бажаючих служити, чисельність батальйону була приблизно на 40% більшою за штатну. У всіх, скажімо так, «рипіло» конкретно, але всі дивилися один на одного і виконували задачі.

Приблизно через місяць був створений 244 окремий стрілецький батальйон і мені запропонували там посаду заступника начальника штабу, що мене спочатку злякало. У складі батальйону, переважно, були мешканці Києва, в основному оболонці, частково Подільський, Шевченківський райони.

Уже через добу після зборів ми виїхали в напрямку Білої Церкви, де у нас був визначений рубіж для облаштування лінії оборони. Там ми були в підпорядкуванні однієї з бригад, з нуля готували фортифікації. Ми зробили замисел на оборону з урахуванням рельєфу місцевості, намагалися думати креативно: засідки, мобільні вогневі групи тощо.

Тоді нас було близько 800 людей, майже всі добровільно мобілізовані. Були деякі люди з досвідом АТО/ООС, колишні контрактники і навіть з досвідом Афганістану. Ми проводили на Київщині тренування, нічні виходи і це нам в майбутньому дуже допомогло. Командири намагалися демонструвати лідерство, наскільки могли, щоб люди відчували впевненість. Не було такого: «Я — офіцер, ви всі копошіться, а я буду вами поганяти».

Вовчанськ, перший підрозділ БПЛА і «Френкі»

У серпні 2022-го ми отримали бойове розпорядження висуватися на Харківщину. До цього дві наші зведені роти вже відправились на Схід, вони там рубилися досить жорстко, зокрема обороняли Лисичанський НПЗ, потім в Бахмуті, мали бої біля Гірського, Золотого. Вони якраз потрапили на вал ворожої артилерії літа 2022, були перші втрати і загалом було непереливки.

На Харківщині наш батальйон зайняв рубіж по Печенізькому водосховищу, я організував перший передовий КП, там почали формувати перший підрозділ БПЛА. По штату у нас він тоді не був передбачений, але потрібно було літати.

Пізніше взаємодіяли з групою ССО, вони почали давати нам перші прямі трансляції, цілевказання. Ми далі передавали їх 14 ОМБр, до якої потрапили у підпорядкування, і вони вже гатили по цілях американськими САУ М109 Paladin з нашим коригуванням.

Підготовка до Харківського контрнаступу велася приховано. Одного разу я навіть подумав, що почалося, але це виявилося радіотренування, комбриг звучав переконливо. Втім, за декілька днів таки почався наш наступ, у якому взяли участь дві наші роти у якості штурмових. Війська рф при відступі підірвали мости, намагалися підірвати і греблю водосховища, але їм це не вдалося.

Коли ЗСУ вже проломили ворожу лінію оборони, ми вирушили до населених пунктів поблизу Вовчанська, зробили за добу там зачистку і відразу отримали розпорядження зайняти Вовчанськ та околиці. Ми зайшли у місто буквально після групи CCO. У місті та, зокрема, на Агрегатному заводі знайшли ворожий склад боєприпасів, два пошкоджені міномети калібру 120 мм і наші мінометники з них зібрали один робочий та назвали його «Френкі» — Франкенштейном.

Він нас дуже виручав і на тій ротації й пізніше в Серебрянському лісі, тому що по штату у нас були на той час лише 60-мм міномети. Намагалися вести контрбатарейну боротьбу, адже ледь не з першого вечора нас почали обстрілювати з території росії. Вдалося вистежити й знищити або пошкодити до 3-х мінометних розрахунків ворога.

У самому Вовчанську на той час було чимало цивільних, люди ледь не билися за гуманітарку. Ми організували охорону, генератори, щоб відкачати каналізацію, запустити опалення. На той час росіяни пішли з Харківщини і вже на своїй території почали йти на інші напрямки і нам не були відомі їхні точні дії та наміри. Було відчуття, що ми там трішки як «смертники». 14 бригада за нами, по суті, не потягнулася, їх відправили у наступ на Ізюм, а нас віддали в 4 танкову бригаду.

Нас дуже добре прийняли в 4 ОТБр, комбриг та штаб поставилися з повагою. Нам доручили зробити замисел на оборону, я тоді був ТВО начальника штабу і захищав всі наші плани. Зрештою, на цей замисел ми опиралися до грудня, поки там перебували.

У пам’ять врізалася трагічна історія: побачили відео з ворожого дрона, який за годину-півтори до того скинув гранату і вбив нашого бійця. Наші збили цей дрон і він був з карткою пам’яті, тоді ще «мавіки» запускали з картками. Кацапи за тиждень не стерли з неї матеріал, ми отримали деяку розвідінформацію. Трагізм історії полягав у тому, що ми бачили останні хвилини нашого бійця.

На Харківщині ми знаходили сліди рабської праці на побудові російських позицій. На Агрегатному заводі була тюрма, де окупанти тримали, у т.ч., нелегальних мігрантів зі Шри-Ланки. На околиці Вовчанська в крейдяній горі був полковий опорний пункт, у твердому грунті видовбано величезні укриття, за короткий час таке зробили. Я тоді був вражений. Зараз ми вже не даємо їм так копати, наші бомбери постійно літають.

Загалом, ми спостерігали спроби російських ДРГ, були мінометні перестрілки, почали практикувати використання СПГ-9 із закритих позицій. У грудні-2022 нас поміняв інший підрозділ ТрО і ми повернулися в Київ.

«Ваші сержанти будуть отримувати «в диню»

Наприкінці лютого батальйон вирушив на Кремінний напрямок в Серебрянський ліс у підпорядкування 95 ОДШБр. Спочатку була негативна взаємодія, деякі їхні сержанти називали наших воїнів «одноразки», «м’ясо». Ми сприйняли це жорстко, комбатам і комбригу десантників доповідали, що будемо ваших сержантів бити, якщо вони рота не закриють, будуть отримувати «в диню».

Але коли вже почали оборонятися, в цілому ми дуже добре себе показали, була тісна координація з нашої сторони, солдати і сержанти добре воювали, деякі офіцерів чудово себе проявили у гострих ситуаціях. Все було конструктивно. Подекуди наші досвідчені бійці вчили молоде поповнення десантників, оскільки вони разом були на позиціях. І, таким чином, поступово зав’язалася взаємоповага та співпраця.

На той час там були штурми, накати за накатами, до десяти за день. Все це з бронетехнікою, підвозили на 30-50 метрів до наших траншей піхоту. Перед цим УР-77 по нас кидали, працювали ТОС-1 «Солнцепьок», ми всі там вперше зіткнулися з БМПТ «Термінатор», росіяни кидали у бій танки Т-90М «Прорив».

Кацапи тиснули, кидалися в окопи, закидували гранатами з підствольників, плюс мінометний і артилерійський вогонь постійно. Ось така була щільність бойових дій.

З квітня інтенсивність штурмів почала знижуватися, ймовірно, вони перенесли сили і засоби на інші напрямки. Втім, з березня по червень у нас були значні втрати. Я скреготав зубами і бісився за кожну втрачену людину, не міг сприймати як статистику. Тоді це взагалі був як холодний душ після Харківщини, де переважно був успіх.

У червні-2023 ми виїхали на відновлення на Чернігівщину і виконували там так звані стабілізаційні дії: контрдиверсійні дії, робота мобільних вогневих груп тощо. І постійні тренування, з осені кожен тиждень був польовий вихід з «легендою», на додачу до постійних тренувань на стрільбищах.

Атаки росіян на Сході та полонені «кадирівці»

Після умовного відновлення батальйон у березні 2024 року вирушив на східний напрямок і був приданий одній зі штурмових бригад. Навесні росіяни періодично атакували бронегрупами, з Бахмута їздили через поля танки, БМП. Наприклад, 12 квітня у нас був бій: наш батальйон знищив два танки: один підбили з NLAW з траншеї, а другий — FPV-дронами, суміжники пошматували ще пару БМП.

Пізніше брали в полон російських штурмовиків. Навпроти нас були «кадирівці», вони багато займалися скидами з дронів, також був крупний підрозділ армійського корпусу так званої «луганської народної республіки». Стикалися із зеками-штурмовиками «шторм-z».

Після цього великі штурми припинилися і росіяни переключилися на тактику малих піхотних груп, яка, переважно, діє і дотепер. Спочатку заходили через Іванівське, потім кацапи зачепилися за ліси поблизу Часового Яру, Кліщіївки, в яких дуже скоро поросла «зеленка» і це стало величезною проблемою.

Зараз ворог обрав напрямок зосередження основних зусиль в напрямку Покровська і Торецька. Вони можуть собі дозволити стратегічну наступальну операцію лише на одному-двох напрямках. Всі інші напрямки у них — це здебільшого активна оборона, малі групи, багато безпілотників, мінування з коптерів, обстріли з РСЗВ, КАБи.

Війна технологій і збиті «Орлани»

Ми активно шукаємо людей у підрозділ БПЛА. У нас є штатний взвод, в якому чітко прописані відповідні штатні посади.

У нас в батальйоні безпілотники різного типу виконують функції спостереження, бомбардування, польової логістики, а також зенітні коптери для знищення ворожих розвідувальних БПЛА. Від початку червня ми знищили 13 таких дронів — SuperCam, три «Орлана» і дев’ять ZALA. Зовсім нещодавно російський дрон був збитий на висоті понад 3000 м.

Маємо вакансії операторів БПЛА, медиків, декілька офіцерських вакансій — створені групи штабу з безпілотних систем, РЕБ. У нас соціальні ліфти добре працюють для людей, які хочуть відповідально приносити користь на службі, особливо на батальйонному рівні.

По дронах ми плюс-мінус вирівнялися з ворогом. Забезпечує держава, дрібні волонтери, «Спільнота Стерненка», «Повернись живим», приватні донори роблять збори. Наприклад, навесні у нас був дефіцит дронів і моя знайома для нас зібрала на 4 чи 5 Mavic 3T, а це понад мільйон гривень. Таких епізодів було багато, війна — бездонна яма. Це наші «очі» вночі, це критично важливо. Наша бригада закуповує за тендерами, також дрони надає влада Києва.

Потрібні й такі професії як мінометники, оператори СПГ, АГС, які зупиняють противника в наступі. Якщо ви топогеодезист у цивільному житті, то це на 60% готовий мінометник. У батальйоні тебе довчать, сформують навик і будеш працювати.

Підсумовуючи, рекомендація начальника штабу стрілецького батальйону ТрО — потрібно в цивільному житті отримати фах, який тебе виштовхне в Силах оборони. Отримуйте фах БПЛА, такмеду, радіоелектронної розвідки, радіосправи. Є велика ймовірність, що вас з руками і ногами заберуть у хороший підрозділ, де цінують проактивних людей.

АрміяInform нагадує про можливість скористатися агрегатором вакансій у ЗСУ чи рекрутинговими центрами.

Джерело: Інформаційне агентство АрміяInform
2024-10-02 06:11:52