Про повернення полонених, права військовозобов’язаних і «м’яку силу» України. Інтерв’ю АрміяInform з омбудсменом Лубінцем

Як вдається виривати з лап рф дітей? Що найскладніше в цьому механізмі? З якими проблемними питаннями звертаються рідні загиблих і зниклих безвісти? Чи працює в Україні міжнародне гуманітарне право? Які шанси притягнути воєнних злочинців з рф до відповідальності за порушення Женевських конвенцій?

Про обмін полоненими і співпрацю з ООН, про Міжнародний Комітет Червоного Хреста і права військовозобов’язаних та чимало іншого кореспондентка АрміяInform запитала в Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Дмитра Лубінця.

— Пане Дмитре, днями ви заявили, що близько 40% повернутих з полону — це особи, які мали статус зниклих безвісти за особливих обставин і не були підтверджені МКЧХ. У чому складність повернення таких людей з полону? Як все-таки відбувається з юридичної точки зору цей процес і в чому його труднощі?

— Юридично вважається, що людина перебуває в полоні після її підтвердження МКЧХ через Національне інформаційне бюро. Інші джерела інформації, які можуть свідчити про факт перебування в полоні зниклого безвісти, це свідчення звільнених з полону військовослужбовців та ідентифікації особи за результатами проведення відповідних експертиз.

Крім того, я з російським омбудсманом обмінююся інформацією щодо зниклих безвісти оборонців України. Таким способом також іноді вдається з’ясувати можливе перебування в полоні зниклого безвісти. Складнощі можуть виникати в тому, що в рф самі не знають, де вони утримують того чи іншого українського військовополоненого.

Однак рідним зниклих безвісти варто пам’ятати, що статус підтвердження у полоні не впливає на процедуру обміну: повертаються і підтверджені, і ті, хто вважався зниклими безвісти.

— Ви не раз повідомляли про випадки, коли військовозобов’язані мають конфліктні ситуації з ТЦК. Ваша команда сама моніторить ці випадки в соцмережах чи до вас звертаються? Чи можете озвучити якусь статистику таких звернень? Чи є статистика звернень військовозобов’язаних до суду? На чий бік стає Феміда?

— Про випадки конфліктних ситуацій між ТЦК та СП й військовозобов’язаними мені стає відомо від моєї команди через звернення громадян та із соцмереж і ЗМІ. До нас надходять десятки звернень щотижня, і як я вже раніше повідомляв, у більшості випадків ми не знаходимо порушень. Однак наголошу, що у частині звернень порушення є, і ми на них реагуємо.

Щодо судової статистики, то я не володію такою статистикою. Але зауважу, що останній місяць пішли позитивні рішення про скасування призову заброньованих. Також скасовується багато постанов ТЦК про притягнення військовозобов’язаних до адміністративної відповідальності.

— У мережі останнім часом досить часто з’являються відео з демонстративними стратами українських військовополонених. Ви звітуєте, що передаєте ці матеріали у відповідні інстанції. Скільки таких випадків зафіксовано з 24 лютого 2022 року?

— В Офісі Генерального прокурора у квітні повідомляли, що з березня 2022 року їм стало відомо про 54 випадки страт українських військовополонених від рук російських окупантів під час спроби здатися в полон. Більш свіжої статистики ми не маємо, однак усе частіше російські солдати вбивають українських військових, які здаються в полон. Це фіксують як правоохоронні органи, так і міжнародні організації. Тільки у вересні я вже двічі реагував на випадки страт. Інститут вивчення війни 6 вересня опублікував звіт, де зазначив це також.

Я вважаю, що це робиться, зокрема, і для того, щоб деморалізувати українське суспільство і знизити спротив. Однак, бачачи такі дії, ми повинні ставати ще більш рішучими в боротьбі проти агресора та притягненні винних до відповідальності.

— Який шанс у нашої держави, що військові злочинці будуть притягнуті до відповідальності за воєнні злочини, порушення Женевських конвенцій?

— 21 серпня цього року Україна нарешті ратифікувала Римський статут, однак проблема наразі в тому, що наше кримінальне законодавство ще не узгоджене з європейським. Тому процес притягнення до відповідальності буде доволі тривалим. Зокрема, тому що росіяни вчиняють в Україні десятки тисяч воєнних злочинів, і кожен злочин має бути якісно досліджений. Кроки для цього робляться.

Генпрокурор нещодавно повідомив, що українські правоохоронці мають спільний з Міжнародним кримінальним судом план розслідування російських воєнних злочинів в Україні. Національні суди уже регулярно виносять вироки російським військовослужбовцям за вчинення злочинів в Україні.

— Чи комфортно вам працювати з МКЧХ? У чому складність роботи із цією організацією?

— Я неодноразово критикував Міжнародний комітет Червоного Хреста за невиконання мандату, особливо через те, що вони не відвідують українських військовополонених. Це єдина організація, яка має таке право.

Так, рф дійсно свідомо і публічно порушує будь-які норми міжнародного гуманітарного права та не допускає МКЧХ до місць утримань українських військовополонених. Однак МКЧХ всі ці роки мовчить про порушення росією МГП. Дійшло до того, що нещодавно на Донеччині росія вбила трьох штатних працівників МКЧХ і ще двох поранила. Це були громадяни України. Реагуючи на ці цинічні вбивства, президентка МКЧХ жодним словом не згадала росію. Замість того, щоб це засудити, вимагати від рф пояснень, вони мовчать. Це не нейтральність, це бездіяльність.

Якщо старі методи не діють, то час впроваджувати нові, знаходити способи виконувати свої обов’язки. Це повинні розуміти і найбільші донори МКЧХ, аби надані ними ресурси використовувалися ефективно.

Після моєї конструктивної критики представники МКЧХ відмовляються долучатися до зустрічей з родинами військовополонених. На офіційне наше запрошення на останню зустріч в Одесі вони відповіли, що «любʼязно» та «з розумінням» просять поставитися до цього.

— А з ООН? Чи не вважаєте ви, що організація «віджила себе» і не є ефективною?

— Варто врахувати, що ООН — це дуже розгалужена організація, яка має багато проєктів і напрямів. З деякими ми маємо гарну співпрацю. Наприклад, з Моніторинговою місією ООН з прав людини в Україні. Вони фіксують злочини, які рф робить в Україні, і називають речі своїми іменами. Так, у своєму нещодавньому звіті вони назвали російські удари по українській енергетичній інфраструктурі воєнним злочином і потенційно злочином проти людяності.

Однак є ще і Рада Безпеки ООН, де РФ і досі є одним із п’яти постійних її членів. Це один з головних органів ООН, на який покладено відповідальність за підтримку міжнародного миру та безпеки. Тільки Рада Безпеки має право ухвалювати рішення, обов’язкові для виконання всіма членами ООН. Ситуація, коли рф досі входить до Радбезу, є абсурдною, тому що саме росія нахабно порушує міжнародну безпеку вже не перший десяток років не тільки в Україні, а й в інших країнах.

— Міжнародне гуманітарне право під час війни в Україні. Чи воно працює?

— Міжнародне гуманітарне право працює в односторонньому порядку.

Україна його дотримується, а рф — ні. Україна не перешкоджає, і навіть заохочує міжнародні організації приїжджати та моніторити стан додержання прав цивільних, російських військовополонених. Зокрема, МЗС України офіційно звернулося до ООН і МКЧХ долучитися до заходів гуманітарного реагування в Курській області. Такі візити розвінчали б і російську пропаганду про нібито недотримання Україною МГП.

росія ж абсолютно не дотримується МГП: щоденні цілеспрямовані атаки на житлові будинки й цивільну інфраструктуру, тортури над військовополоненими, примусові переміщення дітей. На деокупованих територіях від початку повномасштабного вторгнення Нацполіція зареєструвала понад 104 000 кримінальних проваджень щодо воєнних злочинів.

— Як новий закон про мобілізацію корелюється з правами людей в державі, що перебуває у воєнному стані?

— Конституція України чітко визначає, які права і свободи не можуть бути обмежені під час воєнного стану. Водночас всі інші права можуть бути обмежені за указом Президента. Відштовхуючись від наявних обмежень в указі Президента про введення воєнного стану в Україні, під час підготовки закону щодо мобілізації обмеження були враховані і застосовані.

Також нещодавно на своїх сторінках у соцмережах я публікував серію дописів із роз’ясненнями нового законодавства про мобілізацію, де розказано про оповіщення про призов на військову службу, надання відстрочки, перевірку військово-облікових документів і відповідальність за невиконання обов’язків. Там чітко розписана процедура кожного цього процесу. І якщо ваші права порушені, ви можете звертатися до Офісу Омбудсмана.

— Як мобілізаційні процеси в Україні співвідносяться зі світовим досвідом мобілізаційних процесів?

— російсько-українська війна — це найбільша війна у світі між регулярними арміями двох держав з часів Другої світової війни. Тому наразі в сучасних умовах жодна країна світу не стикалася з такими ж викликами у питаннях мобілізації, як Україна. Ми не знаємо, як би з цим впоралися інші країни. Однак для мене ключовим залишається, що в умовах воєнного стану мобілізаційні процеси повинні відбуватися з додержанням конституційних прав та свобод людини і громадянина в Україні.

— Назвіть, будь ласка, три головні проблемні питання, з якими до вас звертаються ветерани. Чи швидко вдається вирішити?

— Захист прав ветеранів — це пріоритетний напрям роботи Офісу Омбудсмана. Минулого тижня ми спільно з партнерами організовували форум у Вінниці, де обговорювали проблеми ветеранської політики. До мене ветерани звертаються переважно щодо затягування процесу оформлення і розгляду документів, питання встановлення статусу учасника бойових дій, надання належних медичних послуг чи порушення їхнього права на отримання пільги зі сплати кредиту. У певних випадках права ветеранів вдається поновити швидко — достатньо одного листа від нашої інституції, а буває й так, що процес може затягнутися.

— Назвіть три головні проблемні питання, з якими до вас звертаються рідні загиблих і зниклих безвісти. У чому складність таких звернень?

— Загальні проблемні питання, які озвучують рідні загиблих і зниклих безвісти під час зустрічей та особистих прийомів, це:

• ненадання держорганами інформації щодо вжитих заходів з пошуку зниклого безвісти військовослужбовця;
• комунікація з органами досудового розслідування щодо ідентифікації військовослужбовця за фото й відео з соцмереж;
• отримання інформації стосовно тривалого проведення ідентифікації тіла загиблого;
• незгода з висновком ДНК-експертизи тощо.

Реагуючи на порушення їхніх прав, скеровую відповідні запити та листи до відповідних держорганів. Ми регулярно проводимо зустрічі як у нашій інституції, так і в регіонах з родинами зниклих безвісти, військовополонених та загиблих військовослужбовців, де надаємо відповіді на їхні запитання.

— Як вдається виривати з лап рф дітей? Що найскладніше в цьому механізмі? Як взаємодієте з родичами? А якщо це діти-сироти — у чому складність? Як включається в цю історію Катар? Чи є ще країни, які допомагають нам в цьому як третя сторона?

— Завдяки роботі державних органів України, зокрема Офісу Омбудсмана, громадських організацій і країн-посередників, уже вдалося повернути 948 українських дітей з території рф та ТОТ України (станом на 25.09.2024). Окремо я вдячний Катару, адже наразі діалог з російської стороною відбувається за посередництва цієї країни. Є країни, які готові допомагати непублічно, тому назвати я їх не можу.

Якщо в депортованих дітей є родичі в Україні, які хочуть стати їхніми опікунами, то, звісно, ми з ними співпрацюємо. Якщо це діти-сироти чи діти, позбавлені батьківського піклування, то ситуація складніша, навіть на рівні пошуку дитини, адже їх масово викрадають з дитячих будинків на тимчасово окупованих територіях, після чого зі значно вищим шансом можуть передати на усиновлення до російських сімей, що, наголошую, є незаконним. Дітям можуть змінювати особисті дані, що ускладнює пошук інформації про їхнє місце перебування.

Кожен кейс з повернення дитини — це велике досягнення. Однак залишається ще майже 20 тисяч дітей, яких потрібно повернути. Один із механізмів для цього — Міжнародна коаліція за повернення українських дітей, до якої долучилося вже 40 країн. У межах коаліції діють проєкти, до яких ми закликаємо долучатися країн-учасниць. Головна мета Коаліції — координація взаємних зусиль та активізація співпраці для розв’язання проблеми незаконної депортації та примусового переміщення українських дітей росією.

— Делегація визволених з рф дітей виступала в ООН, зустрічалася з представниками іноземних держав. Як можна оцінити результати цих зустрічей, чи допомогло це закордонним партнерам зрозуміти, з яким викликом зіткнулася Україна?

— Прямого причинно-наслідкового зв’язку між рішеннями наших міжнародних партнерів та тим, що вони послухали виступ дітей, ми, звісно, не можемо встановити. Однак, коли вони бачать перед собою реальних людей, чують їхні історії, то починають розуміти, що за цифрами у статистиці депортованих та примусово переміщених рф дітей стоять справжні долі. Це мʼяка сила, яка, я вірю, дає свій вплив.

— Яка історія, пов’язана з правами рідних загиблих військових, вразила вас найбільше?

— Кожна історія рідних загиблих наших Героїв і Героїнь — це завжди трагедія. Відповідно і кожне порушення прав членів родин полеглих воїнів зачіпає. Адже підтримка і захист сімей, які втратили рідну людину, — це той мінімум, який держава зобов’язана надавати. Ми також тримаємо на контролі забезпечення права членів родин загиблих (померлих) військовослужбовців на отримання разової грошової допомоги, яку виплачують сім’ям загиблих. Аналіз більш як 130 звернень із цієї проблематики, що надійшли до Офісу Омбудсмана у 2023 році, виявив численні факти зволікання або бездіяльності працівників ТЦК і СП щодо подання запитів до військової частини для отримання документів, а також затримки від командування військових частин щодо надання документів.

— Якою історією з хепіендом з вашої роботи хотіли б поділитися?

— У нас дуже багато історій з хепіендами: це довгоочікувані зустрічі звільнених з полону з їхніми рідними, повернення українських дітей, поновлення прав ветеранів.

Згадаю історію возз’єднання мами-військовополоненої та її сина, які не бачилися понад два роки. Під час обміну 31 травня хлопчик нарешті зустрівся з мамою, яка повернулася додому з полону. Жінка перебувала на «Азовсталі». Зазначу, що хлопчика повернув додому Офіс Омбудсмана з ТОТ України. Такі історії надихають і дають ще більше енергії працювати.

— Що для вас буде перемогою в російсько-українській війні?

— Українська Формула миру, яка ґрунтується на Статуті ООН, передбачає відновлення справедливого миру для України. Це і буде перемога, зокрема відновлення територіальної цілісності України, виведення російських військ і припинення бойових дій, а також звільнення всіх полонених і депортованих осіб. Це 4-й пункт Формули миру, за який я відповідаю як Омбудсман України і щоденно працюю над його реалізацією.

Перемога України насправді важлива не тільки нас, а й для всього демократичного світу. Не всі до кінця усвідомлюють загрозу, яку несе потенційний програш України. Це означатиме руйнування світової безпеки і повернення до епохи імперій і колоній, у яких про жодні права людини не буде йтися взагалі.

Фото надані Офісом Омбудсмена