Про сварку з ТЦК, батьків своїх учнів у батальйоні та розпад рф. Інтерв’ю із заступником комбата Олександром Панаріним

Цього разу наші кореспонденти говорили із заступником командира одного з батальйонів Сухопутних військ Збройних Сил України Олександром Панаріним. До служби у ЗСУ він викладав у школі та університеті.

У чому Олександр вимірює результат праці вчителя? Чи треба змінювати шкільний курс «Захист України»? Та чому герой цього інтерв’ю декілька днів сварився з ТЦК? Про це — у нашому матеріалі.

— Людина, яка викладала у виші чи школі, може свої навички застосувати під час військової служби?

— Я вам більше скажу, саме викладацькі навички допомогли мені адаптуватися до армії. Спочатку у підрозділі місяць я був на посаді командира взводу, але фактично впродовж березня 2022 року займався налагодженням життєдіяльності батальйону, бо підрозділ був створений з нуля за штатом воєнного часу.

З другого місяця служби я вже фактично був призначений на посаду заступника командира роти з МПЗ, потім — командира роти, потім — офіцера-психолога батальйону, а нині я — заступник командира батальйону.

До армії в моє педагогічне навантаження входили учні, студенти і навіть аспіранти. І цей викладацький досвід дав мені можливість налагодити нормальну роботу з підпорядкованим солдатським особовим складом.

У підрозділі нашому були люди різних соціальних прошарків, різного світогляду, але коли вони збиралися разом, з ними треба було спілкуватися простими словами, без якихось заумних конструкцій. І попередній досвід мені в цьому допоміг.

— Я правильно зрозумів, що ви до викладання у виші працювали в школі?

— Ні, одночасно. У мене було 0,75 навантаження в загальноосвітній середній школі в Києві. І півтори ставки навантаження в університеті.

— Які завдання виконував ваш підрозділ на початку російського вторгнення?

— Батальйон здійснював накопичення військовослужбовців для Сухопутних військ та відповідав за оборону одного з районів Києва. Вже як командир роти разом зі своїм підрозділом я мав район відповідальності та будував оборонні споруди на околицях міста.

— Нині суспільство обговорює, як треба замінити, актуалізувати шкільний предмет «Захист України». Яке ваше бачення щодо цього предмета?

— Я навіть долучався до процесу реформування «Захисту України». Мабуть, ризикую бути трохи заангажованим: моя дружина теж освітянка і була модератором, власне, робочої групи, яка розробляла нову програму шкільного курсу «Захист України».

Моя позиція — звісно, все це на часі. Однозначно. Наш великий прорахунок, що ми не зробили це у 2014 році.

Ми повинні на сьогоднішній день розуміти, що росія як геополітичне утворення рано чи пізно припинить своє існування в тому форматі, у якому є, тобто рф у тих величезних кордонах. Вона залишиться тим, що територіально називається етнічною росією.

Тому що відділятися від неї будуть за національним принципом, так само як у 1917-му, у 1991 році, коли були попередні розпади, власне, у вигляді імперії, власне, у вигляді Совєтського Союзу. Тепер буде наступний етап.

Сама російська етнічність і надалі буде проживати на кордоні з Україною. І вона так і надалі буде продовжувати нас ненавидіти, тому що апріорі вважатиме не себе винною в тому, що не зберегла свою державу, а нас — у тому, що ми її розвалили.

Окрім практичної складової цього шкільного предмета, є ще ідеологічна. Я маю на увазі те, що ми продемонстрували спочатку у 2014 році, в лютому-березні, а потім у лютому-березні 2022 року, коли все суспільство стає на захист Батьківщини, на захист держави.

І в цьому курсі принаймні будуть закладені елементарні практичні основи. Щоб кожен випускник школи знав, що таке зброя, що таке такмед тощо. Якщо ці базові знання будуть у кожного українця, то ворог замислюватиметься, чи нападати на Україну.

До речі, ворог нині копіює нас. Вони почали впроваджувати курс, де вчать керувати БПЛА, у свій аналогічний навчальний предмет.

Вони копіюють те, що робимо ми. Це теж свідчить про те, що ворог і за цим стежить: як ми виховуємо своїх дітей, своїх майбутніх воїнів. Тому я тільки за те, щоб ці зміни в шкільній програмі відбулись. У дітей має бути розуміння старої істини: хочеш миру, готуйся до війни.

— А як загалом оціните покоління ваших учнів та студентів?

— У перші дні широкомасштабного вторгнення тих, хто казав, «та хіба з цього молодого покоління щось буде?», було в чергах до ТЦК менше, ніж тих, про кого вони це казали. Розумієте?

Ті, на кого казали, що «з вас людей не буде», вони якраз довели, що їхнє покоління є абсолютно нормальним і класним.

На жаль, серед моїх колишніх учнів, які теж призвалися до війська, вже є і загиблі…

Коли почалося широкомасштабне вторгнення, я написав у своїх соціальних мережах, що йду до армії. Хоча мене в ТЦК спочатку не хотіли брати, як педагога. Бо мав право на відстрочку. І мені з ТЦК довелося сваритись кілька днів, щоб мене таки призвали… І все це в соцмережах ми обговорювали з моїми учнями.

Зі мною в підрозділі навіть служили батьки моїх учнів. Потім під час служби були кумедні моменти з ними. Я співавтор шкільних підручників з історії, за якими вчаться українські діти. За сумою накладів щонайменше кожен третій школяр в Україні вчиться за підручниками, де я є співавтором. І в підрозділі потім до мене батьки підходили, казали, що знайшли підручник, де прізвище, як у мене. А я відповідав, що так, я і є автор.

— У чому можна виміряти результат роботи вчителя?

— Результат — це мої учні і студенти. Мабуть, лише лікарі і вчителі можуть зрозуміти цю ейфорію, коли, вклавши у дітей свої знання і зусилля, ти згодом бачиш результат.

Студентам я завжди кажу, що результат моєї роботи не в заліку чи іспиті, який вони складають. А в тому, коли за декілька років після закінчення університету вони, йдучи вулицею, не перейдуть на інший бік, а підійдуть і привітаються — оце і буде означати, що я свою роботу зробив якісно. У нас ніколи немає миттєвого результату, ми всі працюємо на перспективу. Іноді на дуже далеку перспективу.

Джерело: Інформаційне агентство АрміяInform
2024-10-03 06:22:59