У Львові встановили спортивний протез 25-річному військовому

У Національному реабілітаційному центрі “Незламні” встановили спортивний протез 25-річному Геннадію Тамулевичу із Луганщини. Чоловік втратив ногу в одному з боїв на Запорізькому напрямку. На протезі продовжив військову службу. Тепер повернувся до Центру заради мрії – знову бігати.

Історію військового розповіли у Першому медичному об’єднанні Львова.

Геннадій Тамулевич родом із Луганщини. Стати професійним військовим вирішив після початку війни на Сході України. Тоді, у 2014 році, російські війська окупували і його рідний Первомайськ. Тож після школи юнак вступив до Одеської військової академії.

Повномасштабну війну Геннадій зустрів під Києвом та уже як офіцер та командир групи. Він обороняв столицю перші декілька тижнів. Далі його підрозділ перемістили на Харківський напрямок. Потім – на Запорізький, де воїн отримав поранення у квітні 2022 року.

“Того дня група наших бійців зайшла в один з населених пунктів, щоб пересвідчитись: росіян там – немає. Та коли ближче підійшли до будинків, зрозуміли — на нас уже чекали. Почалася перестрілка. Бій практично упритул”, — пригадує Геннадій.

На відстані десяти метрів він побачив свого противника. Той цілився у нього з автомата. Захисник відчув, як струм вдаряє йому в ногу. Але перед тим, як зомліти, вистрілив у росіянина та знешкодив його.

Після цього отямився уже в запорізькій лікарні. Там медики боролись за ногу військового: дві кулі розтрощили йому колінний суглоб та стегно. Кінцівку довелося ампутувати.

Згодом він лікувався у Дніпрі, Вінниці, Львові та навіть у Німеччині, де йому встановили перший протез. З ним військовий повернувся до України, бо вирішив, що боротись із росіянами буде до кінця, хай і не на передовій.

Не відмовився захисник і від своєї мрії – знову бігати, навіть і на штучній кінцівці. У Центрі “Незламні” протезисти виготовили для нього ще один індивідуальний куксоприймач, до якого прилаштували спеціальне активне коліно та бігову стопу.

І вперше за півтора року Геннадій пробіг свої перші три сотні метрів. Зізнається: було непросто.
“До цього треба звикнути звикнути. Але початок – покладено. Мрії — здійснюються”, —каже він.