“Зараз я охороняю наше небо”: історія старшого сержанта Андрія Соколова
Про це Андрій Соколов розповів у ефірі Українського радіо. Львів.
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну, чоловік відразу пішов до військкомату, де виявив, що його особової справи вже нема. За його словами, через вік його зняли з військового обліку. Попри це Андрій Соколов попросився у десантно-штурмові війська. Не отримавши бажаного там, поїхав на базу 80 окремої десантно-штурмової бригади, де його записали. Попри вищу юридичну освіту, Андрія зарахували сержантом.
“Мені тоді вже було 56 років. Подивилися на мій старий військовий квиток, де остання посада була – мінометник, і мене зарахували до мінометного підрозділу. Але там я не служив довго, тому що була потреба у звичайних піхотинцях. Так, посада моя була у мінометному розрахунку, але на всіх мінометів не вистачало та інших засобів. Тому я виконував функцію рядового майже рік”, — каже військовий.
І додає, що під час війни бійця можуть зарахувати на одну посаду, а він виконуватиме іншу роботу. Наприклад, якщо мобілізували багато сержантів, а посад для них нема, то їм просто пропонують посаду рядового. Так само, коли бракує офіцерів, то їхні обов’язки можуть виконувати бійці з нижчим званням.
“Це вже зараз політика держави – пропонувати. Так званий рекрутинг. А в перші дні війни всім, хто прийшов, казали: “Дякую, ось вам зброя і воюйте”, — говорить Андрій Соколов.
Старший сержант розповідає, що служив у роті вогневої підтримки штурмових підрозділів. Робота розподілялася так: штурмовий підрозділ вибивав росіян з посадки, а за ними відразу заходила рота вогневої підтримки, закріплювалася та дочікувалася підходу основних сил.
Серед інших населених пунктів, де йому довелося брати участь у контактних боях, він згадує Бахмут та Богородичне.
“Штурмові групи складаються з вибраних осіб. Вони – молоді, до 35 років, максимум до 40. Старші вже не можуть служити у штурмових групах через фізичні якості. Мова про інтенсивний бій, про дуже рухливі речі, про швидке відновлення організму. Людині, якій вже понад сорок, це вже не вдається. А якщо у штурмовому підрозділі є людина, яка має проблеми зі швидким відновленням, то весь підрозділ тягне. Треба пересуватися пішки кілометри й нести на собі увесь боєкомплект не тільки свій, але й міномета, чи кулемета, чи гранатомета”, — пояснює Андрій Соколов.
Він зазначає, що у його підрозділі служать чоловіки віком до 30 років та ті, кому далеко за 50.
“Я був найстаршим бойовим сержантом у нашому батальйоні, який виходив на передок. Я змучувався сильно. Сіли перепочити, молоді хлопці за п’ять хвилин вже готові йти, а я навіть встати не можу”, — зізнається він.
Один з найважчих боїв, за його словами, відбувся у Бахмуті.
“Це було у квітні 2023 року. Нас вже відтіснили майже на околиці. Ми займали позиції в приватному секторі. Жорсткі були бої, коли ми не знали збоку наші чи “вагнерівці”. Кругова оборона, багато втрат. Я не знаю, як я звідти живим вийшов”, — згадує він.
Також важкі бої були під Іванівським, коли українські військовослужбовці кілька діб перебували в оточенні.
Минулої осені підрозділ, де служив Андрій Соколов, вибив ворога з Кліщіївки та Андріївки.
“В боях під Кліщіївкою я отримав поранення. Ворожий дрон розбомбив скидами наш підрозділ”, — каже він.
Після поранення в лікарні у військовослужбовця також виявили певні вікові хвороби та перевели служити у силах ППО.
“Зараз я охороняю наше небо”, — коротко окреслює Андрій свою роботу.
Андрій Соколов досі залишається старшим сержантом і пишається своїм званням.
“Ми зараз перебуваємо в перехідному періоді між радянською системою та натівською. Ми знаємо, яка роль сержантів у деяких натівських країнах, зокрема в США. Але стверджувати, що Україна дійшла до цього розуміння, говорити зарано”, — вважає чоловік.
На його думку, зараз штатний розпис українського війська копіює радянську систему і офіцерів є стільки ж, скільки й було раніше.
“У нас є неймовірна кількість офіцерів. На роту, яка складає 60-90 осіб, припадає по шість-сім офіцерів. Якщо цих офіцерів замінити сержантами, то виникає питання: чим офіцери будуть займатися?” – зазначає він.
При цьому, за його словами, у підрозділах, які є на передовій, роль сержанта є значною. А ось у тилових – не зовсім.
“Деяких сержантів скеровують на навчання за кордон. Але вони повертаються в Україну, де нічого не змінилося, то застосувати свої знання тут вони не можуть. В Україні сержанти вчаться у навчальних центрах. Їх є багато в країні. Але в умовах війни більшість сержантів отримали звання без навчання. Тому що, якщо він має достатньо бойового досвіду і знань, то через пів року йому можна надати звання без сержантських курсів”, — говорить старший сержант ЗСУ.
Андрій Соколов наголошує, що сержант – це низовий командир, яки керує невеликою групою осіб. Він має знати те, що всі інші, й набагато більше. Також з власного досвіду він стверджує, що хороші офіцери увесь час радяться з досвідченими сержантами та прислухаються до їхньої думки.
“Реформа, яку я вважаю фасадною, ввела аж вісім сержантських посад. Раніше було чотири. Старшина і прапорщик – це тепер сержанти. І навіть ввели посаду штаб-сержанта. Це вже не радянська армія, я служив в радянській, я точно знаю. І це не російська, яка є уламком радянської. Але це ще далеко до тих стандартів, які ми собі вимріяли”, — резюмує він.
На початку повномасштабного вторгнення Андрій Соколов, якому на той момент було 56 років, долучився до лав 80 окремої десантно-штурмової бригади. Чоловік був найстаршим бойовим сержантом у батальйоні та брав участь у важких боях у Бахмуті та Богородичному. Після поранення чоловік служить у силах ППО.
Про це Андрій Соколов розповів у ефірі Українського радіо. Львів.
Перші дні вторгнення мобілізованим казали “дякую”
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну, чоловік відразу пішов до військкомату, де виявив, що його особової справи вже нема. За його словами, через вік його зняли з військового обліку. Попри це Андрій Соколов попросився у десантно-штурмові війська. Не отримавши бажаного там, поїхав на базу 80 окремої десантно-штурмової бригади, де його записали. Попри вищу юридичну освіту, Андрія зарахували сержантом.
“Мені тоді вже було 56 років. Подивилися на мій старий військовий квиток, де остання посада була – мінометник, і мене зарахували до мінометного підрозділу. Але там я не служив довго, тому що була потреба у звичайних піхотинцях. Так, посада моя була у мінометному розрахунку, але на всіх мінометів не вистачало та інших засобів. Тому я виконував функцію рядового майже рік”, — каже військовий.
І додає, що під час війни бійця можуть зарахувати на одну посаду, а він виконуватиме іншу роботу. Наприклад, якщо мобілізували багато сержантів, а посад для них нема, то їм просто пропонують посаду рядового. Так само, коли бракує офіцерів, то їхні обов’язки можуть виконувати бійці з нижчим званням.
“Це вже зараз політика держави – пропонувати. Так званий рекрутинг. А в перші дні війни всім, хто прийшов, казали: “Дякую, ось вам зброя і воюйте”, — говорить Андрій Соколов.
Чи всі штурмовики у штурмових підрозділах
Старший сержант розповідає, що служив у роті вогневої підтримки штурмових підрозділів. Робота розподілялася так: штурмовий підрозділ вибивав росіян з посадки, а за ними відразу заходила рота вогневої підтримки, закріплювалася та дочікувалася підходу основних сил.
Серед інших населених пунктів, де йому довелося брати участь у контактних боях, він згадує Бахмут та Богородичне.
“Штурмові групи складаються з вибраних осіб. Вони – молоді, до 35 років, максимум до 40. Старші вже не можуть служити у штурмових групах через фізичні якості. Мова про інтенсивний бій, про дуже рухливі речі, про швидке відновлення організму. Людині, якій вже понад сорок, це вже не вдається. А якщо у штурмовому підрозділі є людина, яка має проблеми зі швидким відновленням, то весь підрозділ тягне. Треба пересуватися пішки кілометри й нести на собі увесь боєкомплект не тільки свій, але й міномета, чи кулемета, чи гранатомета”, — пояснює Андрій Соколов.
Він зазначає, що у його підрозділі служать чоловіки віком до 30 років та ті, кому далеко за 50.
“Я був найстаршим бойовим сержантом у нашому батальйоні, який виходив на передок. Я змучувався сильно. Сіли перепочити, молоді хлопці за п’ять хвилин вже готові йти, а я навіть встати не можу”, — зізнається він.
Життя після поранення
Один з найважчих боїв, за його словами, відбувся у Бахмуті.
“Це було у квітні 2023 року. Нас вже відтіснили майже на околиці. Ми займали позиції в приватному секторі. Жорсткі були бої, коли ми не знали збоку наші чи “вагнерівці”. Кругова оборона, багато втрат. Я не знаю, як я звідти живим вийшов”, — згадує він.
Також важкі бої були під Іванівським, коли українські військовослужбовці кілька діб перебували в оточенні.
Минулої осені підрозділ, де служив Андрій Соколов, вибив ворога з Кліщіївки та Андріївки.
“В боях під Кліщіївкою я отримав поранення. Ворожий дрон розбомбив скидами наш підрозділ”, — каже він.
Після поранення в лікарні у військовослужбовця також виявили певні вікові хвороби та перевели служити у силах ППО.
“Зараз я охороняю наше небо”, — коротко окреслює Андрій свою роботу.
Хто такі сержанти
Андрій Соколов досі залишається старшим сержантом і пишається своїм званням.
“Ми зараз перебуваємо в перехідному періоді між радянською системою та натівською. Ми знаємо, яка роль сержантів у деяких натівських країнах, зокрема в США. Але стверджувати, що Україна дійшла до цього розуміння, говорити зарано”, — вважає чоловік.
На його думку, зараз штатний розпис українського війська копіює радянську систему і офіцерів є стільки ж, скільки й було раніше.
“У нас є неймовірна кількість офіцерів. На роту, яка складає 60-90 осіб, припадає по шість-сім офіцерів. Якщо цих офіцерів замінити сержантами, то виникає питання: чим офіцери будуть займатися?” – зазначає він.
При цьому, за його словами, у підрозділах, які є на передовій, роль сержанта є значною. А ось у тилових – не зовсім.
“Деяких сержантів скеровують на навчання за кордон. Але вони повертаються в Україну, де нічого не змінилося, то застосувати свої знання тут вони не можуть. В Україні сержанти вчаться у навчальних центрах. Їх є багато в країні. Але в умовах війни більшість сержантів отримали звання без навчання. Тому що, якщо він має достатньо бойового досвіду і знань, то через пів року йому можна надати звання без сержантських курсів”, — говорить старший сержант ЗСУ.
Андрій Соколов наголошує, що сержант – це низовий командир, яки керує невеликою групою осіб. Він має знати те, що всі інші, й набагато більше. Також з власного досвіду він стверджує, що хороші офіцери увесь час радяться з досвідченими сержантами та прислухаються до їхньої думки.
“Реформа, яку я вважаю фасадною, ввела аж вісім сержантських посад. Раніше було чотири. Старшина і прапорщик – це тепер сержанти. І навіть ввели посаду штаб-сержанта. Це вже не радянська армія, я служив в радянській, я точно знаю. І це не російська, яка є уламком радянської. Але це ще далеко до тих стандартів, які ми собі вимріяли”, — резюмує він.
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
