Як готують зведення в ОТУ «Харків»: про Telegram, відоси з передової та Інститут вивчення війни

Яким є інформаційний простір сучасної війни? Як слід працювати з російськими інформаційними ресурсами, щоб отримувати з них цінні дані, але водночас не піддаватися на ворожу пропаганду? Чому українські медіа люблять посилатися на американський Інститут вивчення війни як на першоджерело, хоча в самому Інституті беруть дані з відкритих джерел, зокрема з офіційних ресурсів Сил оборони України? Що робити з Telegram? Як готують зведення для щодобових інформаційних повідомлень ОТУ «Харків»?

Сучасну війну росії проти українського народу та держави Україна інколи називають найбільш задокументованою та представленою в медіа за всю історію людства. Медійне висвітлення воєнних дій відіграє колосальну роль у формуванні суспільної думки про війну в Україні та за кордоном і впливає на громадські настрої та політику іноземних партнерів.

Про інформаційну складову сучасної війни АрміяInform поспілкувалась з речником оперативно-тактичного угруповання «Харків» полковником Віталієм Саранцевим.

Перша частина інтерв’ю: Харківщина як друга Сирія: речник ОТУ «Харків» назвав наймерзеннішу мету застосування КАБів.

— На Telegram-каналах українських підрозділів та окремих військових, а слідом за ними й в українських медіа часто поширюють відео не лише знищеної техніки чи позицій окупантів, але й ліквідованого особового складу противника. З одного боку, це демонстрація ефективності бойової роботи захисників України. З іншого ж, лунають закиди про негуманність поширення таких відеозаписів, а в окремих випадках намагаються говорити навіть про порушення міжнародного права, законів та звичаїв ведення війни. Наскільки виправданими є такі закиди до українських військових? Чи не можуть оприлюднені відеозаписи використати проти Сил оборони України?

— Тут слід врахувати кілька основних моментів, щоб втримати дуже хиткий баланс між доречністю розміщення тієї чи іншої публікації і недоречністю, якщо можна так сказати. З одного боку, відео, яке демонструє ефективність роботи наших захисників, є своєрідними повідомленнями суспільству про те, що армія бореться і перемагає. Це і свого роду звіт перед нашими громадянами, які допомагають Силам оборони донатами.

Також ці відео показують пересічному російському окупанту, що саме він може стати наступною жертвою. Водночас розміщення на інформаційних ресурсах відеороликів, на яких зображені тіла загиблих чи страждання поранених, можуть розглядатися як порушення міжнародного гуманітарного права, зокрема, норм про повагу до людської гідності чи правил поводження з пораненими.

Всі, хто дотичний до роботи в інформаційній сфері, чи то телебачення, інформаційні сайти, чи то канали у соцмережах, несуть особливу відповідальність за те, як вони розповідають про війну, оскільки постійне просування такого контенту може призвести до десенсибілізації та нормалізації насильства в суспільстві.

Слід пам’ятати, що кожне слово, кожне фото, кожен відеокадр має вагу, особливо під час війни. Перед тим, як поширювати будь-яку інформацію, медійник повинен усвідомлювати її потенційні наслідки. Чи може вона бути використана противником і як саме? Чи не нашкодить вона моральному духу наших захисників? Чи не викличе вона паніку серед цивільних? Ми повинні бути відповідальними за кожне слово, адже від цього залежить не лише наша репутація, а й доля країни.

— Погоджуюсь, але часом складається враження, що закиди українським військовим щодо негуманності чи порушення норм міжнародного права надмірно прискіпливі, особливо на тлі того, що собі відкрито дозволяють і чим вихваляються російські окупанти — вбивства, катування, невибіркові обстріли чи навіть спеціальне прицільне знищення житлової забудови, закладів освіти та медицини, об’єктів енергетики тощо. Створюється враження, що агресору немов би дозволено все — на те він і агресор, його злочини вже стали загальною характеристикою окупанта, і тому нікого не цікавлять. Тоді як українців змушують воювати «в білих рукавичках» — до нас існує така прискіплива, підвищена увага.

— Дійсно, вбачається певна когнітивна диспропорція: з одного боку, ми відчуваємо на собі воєнні злочини рф, що вже стало нормою для всього світу, а з іншого — до України висуваються підвищені вимоги щодо дотримання міжнародного гуманітарного права.

У багатьох це породжує почуття несправедливості та двоїстості стандартів. Але слід пам’ятати, що одним з правил Міжнародного гуманітарного права — це не взаємність або не відповідь на неправомірні дії противника.

Це означає, що повага до законів війни не залежить від дій ворога, який дотримується чи не дотримується тих самих правил. Закони війни повинні поважатися завжди, незалежно від дій противника.

Тобто, якщо росіяни обстріляли Охматдит, не означає, що ми маємо право обстріляти якусь дитячу лікарню у рф. Правило «око за око» тут не діє.

Тому наше завдання — поширювати правдиву інформацію про війну і про злочини рф, залучати іноземні медіа, залучати міжнародні організації до розслідування цих воєнних злочинів.

Хай там що, ми маємо дотримуватися міжнародного гуманітарного права, навіть незважаючи на провокації з боку противника, оскільки, окрім іншого, це є і важливим фактором для отримання міжнародної підтримки, включаючи військову допомогу.

— Ще одне, пов’язане із цим, питання. Збройні Сили України б’ють по позиціях ворога, зокрема і за кордоном, на російській території. Але інколи виникає таке враження, що по нашій території б’ють регулярно, постійно, дуже багато, а ми не завдаємо ударів у відповідь або б’ємо дуже мало, бо нам заборонили західні союзники, нам не підвезли боєприпасів тощо. Чи взагалі потрібно говорити про те, що ЗСУ завдають вогневого ураження і на території російської федерації?

— Ворога необхідно знищувати, де б він не перебував. росія на нас напала і веде агресивну загарбницьку війну під вигаданим приводом. росіяни прагнуть знищити українську державу й український народ.

Ми знаємо, наскільки ворог є жорстоким у своїх діях, не маючи жодних морально-етичних обмежень. Тому його слід знищувати, зокрема й на його ж території.

Відповідно до міжнародного права, кожна держава має право на самооборону. росія є агресором і несе повну відповідальність за всі руйнування і жертви з обох сторін. І, звичайно, ми маємо про це говорити.

— Доволі часто українські медіа поширюють інформацію про ситуацію на фронті з покликанням на іноземні джерела, які сприймаються як авторитетніші та достовірніші за українські. Наприклад, дуже популярними від початку широкомасштабного вторгнення стали повідомлення з посиланням як на першоджерело до щоденних звітів Інституту вивчення війни (Institute for the Study of War, ISW). Водночас неважко помітити, що в багатьох випадках звіт інституту зводиться до простої фіксації та переказу інформації з відкритих джерел, в тому числі й офіційних даних Сил оборони України — оперативної інформації щодо російського вторгнення Генерального штабу ЗСУ, інформаційних повідомлень оперативно-стратегічних та оперативно-тактичних угруповань військ, виступів офіційно уповноважених речників тощо. Чому так відбувається, навіщо наші медійники часто посилаються на ISW як першоджерело навіть там, де звіт інституту просто переказує офіційні повідомлення?

— Інститут вивчення війни є авторитетним ресурсом, який аналізує ситуацію на підставі відкритих даних. Однак його звіти часто створюються на основі великої кількості інформації з різних джерел, яка може змінюватися або бути неповною. При цьому ISW не розрізняє офіційних чи неофіційних джерел і дуже часто використовує в своїй аналітиці пропагандистські російські матеріали. Треба віддати його аналітикам належне — вони завжди посилаються на джерела інформації, подаючи перелік всього, що використали під час підготовки звіту.

А от вже деякі наші медіа потрібно, мабуть, насварити в цьому питанні, бо вони сприймають інформацію, повідомлену Інститутом, як даність. Чомусь вважають, що якщо певну інформацію опублікував ISW, то це означає, що вона має реальне підтвердження і набуває офіційного статусу. Внаслідок цього вони подекуди подають суспільству перекручену картину подій. Я вважаю, що це неприпустимо.

До того ж це нівелює нашу роботу, роботу офіційних комунікаційних каналів військово-політичного керівництва держави, роботу комунікаційників Збройних Сил і Сил оборони в цілому. Ми ведемо оборонну операцію, в якій кожна дія, зокрема й інформування суспільства, має підпорядковуватись інтересам оборони. Використовуючи неперевірену інформацію, навіть беручи її з такого потужного ресурсу, як Інститут вивчення війни, можна неусвідомлено підіграти ворогу.

— Можете трішки привідкрити завісу таємниці, як готують регулярне щодобове інформаційне повідомлення в ОТУ «Харків»?

— Протягом дня ми отримуємо інформацію з ділянок фронту, з усіх бригад, які виконують бойові завдання в нашому оперативно-тактичному угрупованні. Звичайно, працюємо і в підрозділах під час виїздів. Працюємо з даними, які надає розвідка.

Слід враховувати, що війна дуже динамічна, перебіг бойових дій дуже плинний. Тому для того, щоб не нашкодити нашим військам, певна інформація, зрозуміло, не йде на широкий загал, іншу ж ми упорядковуємо в добове зведення.

Деяку інформацію ми можемо подавати із затримкою, наприклад, це стосується тих моментів, коли ми десь просунулися вперед чи зайняли нові рубежі.

— А чи берете ви інформацію з російських якихось пропагандистських ресурсів? Моніторите їх?

— Звичайно. Моніторинг інформаційного простору, зокрема й ворожого, триває цілодобово. Ми відловлюємо всю інформацію, яка стосується перебігу бойових дій. Ми, звичайно, аналізуємо те, як ворог подає новини і про що він говорить.

Зараз можна зробити висновок, що знелюднення українців — причому не лише військових, але і цивільних — на російських пропагандистських ресурсах досягло тієї межі, на якій заклики до тотального геноциду всього українського народу вже подаються як щось цілком буденне і таке, що не повинно викликати в росіян жодних заперечень.

«Нацисти» на позначення українців там чи не найпоміркованіший варіант, є чимало набагато гірших. Використання таких радикальних образів не тільки розпалює ненависть, але й створює ворожу атмосферу, яка робить геноцидальні дії щодо українців прийнятними в очах російського суспільства.

— Але ці медіа можуть читати й українські медійники, і звичайні читачі. Що б ви порадили їм, коли вони потрапляють випадково або цілеспрямовано йдуть на ворожий ресурс? Як працювати з отриманою звідти інформацією?

— Найголовніше — не треба туди взагалі заходити. Є багато цікавих та корисних інформаційних ресурсів як наших, так і закордонних. російські до них не належать. Але якщо ви все ж таки потрапили туди, то я раджу не впадати у «зраду», тому що на російських пропагандистських ресурсах увесь інформаційний модуль побудований так, що він може в непідготовленого читача викликати паніку.

Треба розуміти, що це канали пропагандистські, що вони подають перекручену реальність, і непідготовленому читачеві буде дуже важко читати ту чи іншу інформацію. Загалом же, важливо зберігати критичне мислення і дотримуватись певних правил безпеки та медіагігієни.

— Більшість доступних українському читачеві російських пропагандистських ресурсів працюють на платформі Telegram. Від початку широкомасштабної війни навіть виник певний феномен так званих зю-воєнкорів, які, звичайно, жодними військовими кореспондентами не є, а діють суто як пропагандисти агресивної війни російської федерації проти України, забезпечують її медійний супровід. Telegram дуже популярний в Україні, однак у ньому чимало відверто маніпулятивних каналів та ворожої пропаганди, тож дедалі частіше лунають думки, що він може бути небезпечним для національної безпеки України. То що робити з Telegram в Україні?

— На мою думку, ми не повинні відмовлятися від Telegram чи забороняти його. Заборона подібних платформ може нагадувати дії авторитарних режимів, де контроль над інформацією використовується для придушення інакодумства. Однак потрібно визначитися з його статусом. Це месенджер чи медіа?

Якщо медіа — значить, його діяльність має відповідати українському законодавству, яке регулює медійний сектор. Це означає, що він має дотримуватися вимог щодо достовірності інформації, протидії пропаганді та захисту національної безпеки.

Це питання потребує чіткого визначення на законодавчому рівні, щоб уникнути зловживань і забезпечити як свободу слова, так і безпеку. Крім того, чітке визначення статусу дозволить встановити, хто несе відповідальність за контент, що поширюється через Telegram-канали.

Взагалі, у питаннях функціонування не лише Telegram, а й соцмереж, Україна повинна частіше «показувати зуби». Ми повинні мати сильне законодавство та інструменти для моніторингу, регулювання і, у разі необхідності, контролю над платформами, які можуть використовуватися для підриву суверенітету нашої країни або поширення шкідливої інформації.

— Ви згадали про Курську область, і в продовження інформаційної теми хочу також запитати про російських військовополонених, яких захопили в полон Сили оборони. Помітно, що російська пропаганда посилила вкиди про те, що українці жорстоко поводяться з полоненими, з одного боку, і намагається посилювати ненависть до російських військових серед українців, з другого.

— Це дійсно так. Випадок зі 155 бригадою морської піхоти рф, коли вони настромили на палю від’єднану від тулуба голову українського військового і вихвалялися цим на відео, свідчить саме про це. Звичайно, це спровокувало доволі обурливі коментарі в соцмережах із закликами про те, що так само слід поводитися з російськими полоненими.

Пропагандисти рф всі ці дописи (зроблені, зокрема, також не самими українцями, а російськими ботами) скринять і використовують для інформаційно-пропагандистської роботи як серед цивільних, так і серед російських військових. У такий спосіб вони показують, мовляв, ось що буде з тими, хто здається в полон.

Така робота з російськими військовими має певні плоди — деякі з них воліють самознищитися — застрелитися, підірватися гранатою чи навіть задушити себе джгутом Есмарха, аніж здатися в полон.

— Але при цьому є в українських медіа повідомлення від бригад про те, як поранені російські військові здаються в полон…

— Так, це трапляється, і відбувається, зокрема, на нашому напрямку, з травня понад 50 російський окупантів здалися в полон. З яскравих випадків порівняно нещодавно було повідомлення від бригади «Хартія» про те, як українські бійці за допомогою дрона скинули пораненому росіянину воду та записку з інструкціями, як здатися в полон. Потім його дроном вивели до українських позицій, і все з ним далі було добре.

Взагалі, українці поводяться з полоненими цивілізовано, це навіть не можна порівнювати з тими умовами, в які потрапляють наші військовополонені в рф — достатньо порівняти зовнішній вигляд полонених під час обмінів.

— Направду інколи дуже дивує, коли російські пропагандисти і російські користувачі соцмереж обурюються повідомленнями про порятунок російських військових, про те, що їх беруть у полон. Чому це викликає в них таку ненависть, що українці врятували їхнього військового?

— Тут, мабуть, справа в їхній ментальності в цілому. В росії культивується героїчна загибель. Це щонайменше тягнеться ще з часів Другої світової війни. Яскравий приклад — це сумнозвісний сталінський наказ № 227 «ни шагу назад». Здатися в полон вважається чимось ганебним, якщо людина здалася в полон навіть пораненою і неспроможною продовжувати бойові дії, вони її все одно вважають зрадником і злочинцем, від неї відрікаються дуже часто навіть найближчі родичі.

Таке ставлення до полонених в російському суспільстві також спонукає їхніх військових гинути або накладати на себе руки, але не здаватися в полон. Російське командування таке ставлення постійно підігріває. Саме на нашому Харківському напрямку відомі випадки, коли командири окупантів зачитували наказ № 227 перед строєм, використовуючи його як додатковий мотиваційний засіб.

Це, до речі, свідчить, що росіяни ототожнюють події Другої світової війни із тими подіями, які відбуваються нині. Вони вважають, що продовжують героїчну боротьбу з фашизмом і нацизмом тощо. Все це вони пов’язують в єдине ціле із сучасними подіями. Це спрощує сприйняття конфлікту росіянами, оскільки їм нав’язано думку, що Україна є не жертвою агресії, а продовженням того самого «фашизму», проти якого їхні діди воювали.

Самі ж повідомлення про наше гуманне поводження з російськими полоненими руйнують образ кровожерливих «нацистів», який вони створили для українців. Коли виявляється, що це не відповідає дійсності, то це їх надзвичайно обурює. Це ламає картину, яку російські пропагандисти створюють десятками років своїм співгромадянам щодо України та українців.

— Чи справляються, на ваш погляд, українські медійники з тим, щоб тримати пропагандистський удар з боку рф та одночасно грамотно інформувати українське суспільство? Ми більше виграємо цю війну інформаційну чи ми більше програємо?

— Ми отримали надзвичайно складні виклики, але загалом можна сказати, що український інформаційний простір функціонує доволі ефективно, адаптувавшись до умов війни.

З одного боку, більшість українських медіа добре протистоять потоку дезінформації з боку рф. Наприклад, фактчекінгові ініціативи та незалежні журналістські проєкти значно зменшують вплив російських наративів всередині країни та за її межами. Також варто відзначити певне зростання рівня медіаграмотності українських громадян.

З іншого боку, російська пропаганда, яка має величезні фінансові ресурси та медіаплатформи, продовжує бути загрозою, особливо на міжнародному рівні.

Щодо питання, чи виграємо ми інформаційну війну, відповідь складна. У багатьох аспектах Україна отримала важливі перемоги, зокрема у формуванні позитивного міжнародного іміджу та висвітленні правди про російську агресію.

Проте російська пропаганда все ще впливає на певні аудиторії, особливо на Заході та в країнах, де російські медіа подекуди мають сильні позиції, тому в усіх нас ще багато роботи.

Харківщина як друга Сирія: речник ОТУ «Харків» назвав наймерзеннішу мету застосування КАБів. Інтерв’ю

До речі, буквально щойно стало відомо, що США, Канада та Велика Британія розпочали спільну дипломатичну кампанію, спрямовану проти джерел російського впливу у світі. До того ж США наклали санкції на російський пропагандистський канал Russia Today та на одного з головних рупорів кремля Дмитра Кісєльова. Можна лише привітати ці рішення, оскільки це ще один крок на шляху до нашої перемоги.