що значать головні події тижня

Протягом тижня, що минає, партнери України різко почали ухвалювати позитивні рішення щодо ударів ЗСУ західною зброєю по території Росії. Формальну крапку в цьому параді рішень поставили Сполучені Штати, які дозволили бити по території РФ низкою озброєнь, за винятком далекобійних ракет ATACMS.

Крім того, цього тижня уперше за майже чотири місяці вдалося повернути з полону 75 українців, серед яких були як цивільні, так і військові. Проте динаміка щодо обміну полоненими не є позитивною, адже українцям доводиться ще довше перебувати в російських катівнях.

Також для України почали оголошувати один пакет із військовим озброєнням за іншим. Отже, за цей тиждень стало відомо, що до українських військових надійде літак Saab із радаром ASC 890, який може надати нові можливості українській армії.

Якою за минулий тиждень була військова ситуація на фронті, а також, які політичні процеси відбувалися в Україні та світі, читайте на Фактах ICTV, де свій погляд на останні події надали політолог Олег Саакян, військовий експерт Михайло Жирохов та авіаційний експерт Валерій Романенко.

Відносини зі Сполученими Штатами

Напередодні видання Financial Times повідомляло про складні стосунки України зі Сполученими Штатами, зокрема про напругу між президентами Володимиром Зеленським та Джо Байденом, оскільки з боку Вашингтона час від часу лунають обмеження – чи то не бити по НПЗ, чи то якийсь час не було дозволу бити по російській території. Окремо слід відзначити різкі заяви президента Зеленського в бік Джо Байдена, коли в пресі з’явилися повідомлення, що американський лідер може не приїхати на Саміт миру.

За словами політолога Олега Саакяна, відносини між Україною та Сполученими Штатами ніколи не були простими.

– З одного боку, ми завжди існуємо в інерції політики США щодо Росії, і тільки з моменту повномасштабного вторгнення з’явився простір, щоб американо-українські взаємини будувалися як самодостатній трек. Увесь час із повномасштабного вторгнення, включно з усіма роками з 2014-го, ми перебували в цій тіні, – каже експерт.

За словами політолога, сьогодні Україна перебуває в позиції слабшого й залежного, оскільки українським військам потрібна американська зброя.

– Зрозуміло, що це створює досить вузький простір і незручну позицію для прояву своєї суб’єктності та захисту своїх інтересів у діалозі зі США, – каже експерт.

Водночас, додає він, те, що з боку України є певний рівень зухвалості та проактивності у відносинах зі США, є необхідним, оскільки далеко не у всіх галузях погляди Києва та Вашингтона збігаються.

– Тому завжди цей діалог відбувається з доволі жорсткими або складними сторінками, – каже Саакян.

Такі відносини пов’язані, зокрема, з тим, що в США триває передвиборчий період, а, з іншого боку, війна, в якій перебуває Україна, призводить до самоствердження й дорослішання української держави.

– Іноді ці точки напруги йдуть треком, який можна охарактеризувати (з боку України, – Ред.) так: Розуміємо, чому, але не підтримуємо форми. Це може бути потрактовано, як зайва емоційність. З іншого боку, цілком імовірно, що в деяких моментах іншого способу переламати ситуацію немає. На жаль, підручника і рецепта, як у такій складній ситуації бути, теж нема. І Україна його зараз пише сама для себе, – пояснює політолог.

Як вказує експерт, сьогодні Штати, якщо раптом вирішать чинити опір у діях щодо України, муситимуть заплатити за це ціну, оскільки це буде деструктивним для самих США, тож офіційному Києву важливо знати межу, де треба тиснути так, щоб Вашингтону було невигідно протидіяти інтересам України.

– З іншого боку, певною мірою російсько-українська війна є наслідком того, що ми дотримувалися інших крайнощів. Ми намагалися весь час бути всім зручними. Не дратувати, не подавати голосу. І, врешті-решт, це призвело до того, що з нами й не рахувалися. Вороги вирішили, що вони можуть нас легко захопити, а партнери – що ми легко здамося. Ми більше ніколи не повинні бути тими, ким можна знехтувати на політичній і геополітичній карті світу. Ми були злочинно неспівмірно малими в самоприйнятті себе і в позиціонуванні для інших, – вважає Саакян.

Тому цей етап становлення України, який відбувається, як зазначає політолог, через певний “юнацький максималізм”, є прогнозованим і природним.

– Інша справа, що його не можна спускати до деструктивного рівня, коли він починає шкодити нашим зовнішнім інтересам і коли ми можемо ставати токсичними, – каже він.

Дозвіл США бити зброєю по Росії

Напередодні, 31 травня, Сполучені Штати офіційно підтвердили право України завдавати ударів американською зброєю по ворожих об’єктах, які розташовані на території Росії. У такий спосіб США підтверджують право України на самооборону. Утім, у Вашингтоні залишили й обмеження. Так, наприклад, далекобійні ракети ATACMS заборонено використовувати по об’єктах у Росії.

Дозвіл Сполучених Штатів став продовженням аналогічних рішень з боку низки західних країн, де винятком є лише Бельгія та Італія.

На думку військового експерта Михайла Жирохова, попри рішення європейських партнерів України, найважливішою країною залишається все ж таки США.

– Найважливіші тільки Сполучені Штати – це HIMARS і та зброя, яка постачатиметься разом із F-16. Не більше й не менше. Все інше – це британці, які зі Storm Shadow дали дозвіл. Французькі HAMMER (які перетворюють некеровані авіабомби на керовані авіаційні бомби, – Ред.), але це 60 км. Це теж плюс, але не такий, щоб це було занадто цікаво. Це, в принципі, все. Тому дозвіл від американців був важливішим, ніж інші, – каже експерт.

Утім Жирохов сумнівається, що для збиття літаків РФ використовуватимуть західні комплекси протиповітряної оборони, які довелося б підтягувати на лінію фронту, що створювало б ризики.

– Вони будуть під ударом росіян. Звісно, ми можемо робити якісь засідки, як це було в травні 2023 року, коли на Бєлгородщині збили (літак, – Ред.). Це трапилося, коли росіяни не знали, що таке може бути. Зараз вони до цього готові. Тому я не думаю, що такі засідки робитимуть, – каже він.

Водночас, вказує експерт, це рішення США має більший політичний вплив, аніж військовий.

За словами Жирохова, важливою є можливість використання реактивних систем залпового вогню (РСЗВ) HIMARS, які можуть бити снарядами GMLRS на відстань близько 80 км. Щодо того, чи може бути завдяки цьому повторена ситуація літа 2022 року, коли по всій окупованій території горіли склади і штаби окупантів, то тут, каже експерт, важливим є питання, які цілі стоять перед українською армією.

– Питання в тому, яке завдання стоїть, розумієте? Тих ATACMS і всього іншого – у нас їх не тисячі штук… Тому, якщо в нас є завдання ізоляції Криму і знищення Кримського мосту, то це одне. Якщо треба допомогти якимось нашим військовим воювати на Харківському напрямку, це зовсім інше. Є сотні об’єктів, які потрібно знищувати, – каже він.

Експерт зазначає, що в підході до ударів по військових об’єктах – чи то на території РФ, чи на окупованих землях України, важлива системність з боку українських військ, яка б відповідала стратегічному задуму.

– Якщо сьогодні ти вдарив по НПЗ, завтра вдарив по складу, а післязавтра ще кудись, то воно не матиме жодного сенсу, – каже він.

Харківський напрямок

Сьогодні вже понад три тижні, як розпочався наступ росіян на півночі Харківщини. За цей час українські захисники змогли відбити атаки російських військ і не дати розширити зону окупації.

Але, як вказує Михайло Жирохов, наразі важко оцінити, був успішним чи ні цей російський наступ на Харківщині, оскільки це залежить від того, які цілі ставила російська сторона.

– Якщо (була мета, – Ред.) відтягнути наші оперативні резерви, то цього вони досягли. Ми побачили нові бригади, які формувалися для контрнаступу, ми побачили (БТР, – Ред.) Stryker, ми побачили підрозділи ГУР, які стягнуті. Якщо (стояв задум, – Ред.) прориву оборони, то так, вони цього не досягають, – каже він.

За його словами, все залежить від точки зору, які можна в цьому побачити цілі РФ.

До всього, те, що російські сили призупинили свій наступ на Харківщині, не означає, каже Жирохов, окупанти не задіяли інші свої сили.

– Ми не побачили на Харківщині, я особисто не побачив великої кількості бронетехніки. Я не побачив кадрових частин. Я побачив якісь незрозумілі атаки якихось Шторм-Z, якісь… Ну, це не Кантемирівська дивізія, скажімо. Тому говорити про те, що це все, що росіяни можуть виставити, щонайменше некоректно, – каже він.

Шведські літаки ДРЛВ Saab із радаром ASC 890: як допоможе ЗСУ

Минулого тижня Швеція оголосила про найбільший пакет військової допомоги для України на суму $1,3 млрд, до якого увійшли, зокрема, літаки Saab 340 AEW&C дальнього радіолокаційного виявлення (ДРЛВ) з радаром ASC 890.

За словами Валерія Романенка, який є авіаційним експертом і провідним науковим співробітником Державного музею авіації імені О.К. Антонова, ці ДРЛВ можуть бути інтегровані з тією різноманітною кількістю озброєнь, яку Україна отримала від західних партнерів.

– Передусім, вони будуть інтегровані в автоматизовану систему управління Повітряних сил України. А вже через неї – інтегровані в інші роди військ. А де виникатиме потреба, там вони будуть прямо інтегровані. В управління, наприклад, у командні пункти зенітно-ракетних військ. Може, навіть у підрозділи десь… Технічно це можливо, бо зараз ми все одно працюємо в єдиній системі протиповітряної оборони Повітряних сил, – каже експерт.

За словами Романенка, сьогодні всі засоби протиповітряної оборони з’єднані в єдину систему.

Крім того, коли ці літаки взаємодіятимуть із винищувачами F-16, то там, каже експерт, узагалі нічого робити не потрібно в питанні інтеграції.

– Там є Link 16 (тип військової тактичної мережі обміну даними, – Ред.). Вони обмінюються інформацією в максимальному вигляді. Тобто, на борт літака подається не голосова команда, а просто на дисплей тактичної обстановки надходить інформація у вигляді картинок, – каже він.

Проте з українською авіацією, яка виготовлена ще в радянські часи, прямої сумісності не буде, оскільки система радянських літаків закрита. Утім, є інші способи взаємодії, додає Романенко.

– На наші літаки напряму вони зможуть тільки голосом передавати (інформацію, – Ред.), ймовірно. Тому що в нас немає і дисплеїв тактичної обстановки… у наших (літаків, – Ред.) закрита архітектура систем управління озброєння. Там важко щось додати. Можливо, інформаційна система більше відкрита, або там щось додатково є. Адже ви бачили, наші льотчики вилітають із планшетами. Як там буде, важко сказати, – каже він.

Загалом, каже експерт, літаки Saab із радарами ASC 890 можуть побачити всю картинку з авіацією ворога, яку передають на наземний пункт або одразу на зенітний комплекс, або, якщо потрібно, одразу на борт літака.

– Потім літаки беруть участь у бойових діях. Saab спостерігає за цими районами, попереджає і наводить винищувачі, наприклад, на ворожі літаки. Тобто він показує, що ви можете зайти збоку, обстріляти – і вас навіть не помітять, – пояснює він.

Загалом, окрім авіації противника, Saab із модифікацією ASC 890 може визначати позиції радарів і радарів зенітно-ракетних комплексів.

– Причому на подвійній відстані, якщо там радар С-400 працює на 300 км, то Saab його бачитиме на відстані до 500-600 км. Він за сигнатурою цього маяка визначить тип станції і, можливо, за кількома зарубками зможе встановити координати… А там уже він не напряму, найімовірніше, а через пункт управління Повітряних сил передасть зацікавленим особам із ракетних військ, артилерії, або якомусь підрозділу, який вживатиме заходів проти цього радара, – пояснює він.

Утім, цей радар не зможе виокремити на землі бронетанкові колони ворога чи, наприклад, окрему бойову техніку.

Загалом, додає Романенко, цей радар є досить сучасним, до технічно рівня якого росіяни ще не дійшли.

– Вони відстають на покоління. На Saab стоять активні фазовані антенні решітки, а у росіян – пасивні. Вони спробують на своє п’яте покоління зробити активні фазовані антенні решітки, – резюмує він.

Обмін полоненими: політичний вимір

31 травня відбувся перший за майже чотири місяці обмін полоненими, коли додому з полону РФ повернулися 75 цивільних і військових українців.

На думку Саакяна, політична складова, яка є проблемою з регулярними обмінами військовополоненими між Росією та Україною, пов’язана з тим, що для Москви не є цінністю російські військові.

– Для Росії полонені – це вільноконвертована валюта війни. Вони увесь час використовують обміни або для виставлення політичних вимог, або виходячи зі своїх інформаційних потреб. Або, коли їм потрібно когось конкретного отримати (в межах обміну, – Ред.) з України. Для них це завжди валюта. Тому вони ставляться до цього не як до їхньої (військовополонених, – Ред.) цінності, а як до ціни. Їм їхні солдати, в переважній більшості, не потрібні, – каже він.

Саакян додає, що з Україною воює “абсолютно архаїчна держава”, в якій життя не стало цінністю, а залишилося ціною.

– Як відомо за сталінським висловом, “за ціною вони не постоять”. Це друга проблема цих обмінів, – каже він.

Третьою проблемою в обмінах є те, що на сьогодні відсутня нормальна й адекватна міжнародна нормативно-правова база, оскільки наявні норми передбачають обмін полоненими тільки після завершення війни.

– Власне, російсько-українська війна є схожим прецедентом, коли обміни систематично відбуваються під час війни. Вони відбуваються завжди в сірій нормативно-правовій зоні. Усе це разом перетворює тему обміну захопленими полоненими на важіль впливу Росії на Україну. Для нас наші громадяни та захисники є цінністю. Для нас важливо їх повертати, їх чекають. Для нас відсутність нормативно-правової бази є зараз не перешкодою, а стимулом, щоб намагатися їх забрати додму. А для Росії це все є фактором, – каже він.

Саміт G7: чого чекати

На 14-15 червня в Італії очікується саміт Групи семи (G7), де, зокрема, обговорюватимуть питання, пов’язані з російсько-українською війною.

Політолог Олег Саакян каже, що очікувати від саміту варто насамперед конфіскацію російських активів і відкриття шляху до цього. По-друге, це підтвердження права на самооборону України, включно з проведенням операцій і ударів по території Росії. Третє – це підтримка Формули миру і позицій, заявлених Україною щодо цієї формули.

– Це три речі, які б я очікував від G7, поруч із класичними темами обговорення санкцій і посилення санкційного тиску, поруч із програмами підтримки України і кооперації з Україною у сферах, починаючи від гуманітарної і завершуючи військовою. Також очікуються розмови про глобальні виклики для людства у вигляді штучного інтелекту, космосу, ядерної безпеки, які стосуються російсько-української війни, а також виходять за її межі, – каже експерт.

Також політолог припускає, що на саміті G7, ймовірно, обговорюватимуть питання про посилення українських систем протиповітряної оборони, оскільки це найгостріша потреба України.

– Але чи дасть це результат? Я сумніваюся, оскільки G7 це, все ж таки, формат трохи про інше. У Нормандії, там, найімовірніше, ми отримаємо коаліцію рішучих країн, які готові відправляти інструкторів в Україну, яку очолить Франція. І в межах цього можуть бути обговорення щодо забезпечення умов для перебування цих контингентів інструкторів, і перше, що спадає на думку, це якраз питання протиповітряної оборони, які б прикривали б ці навчальні центри та місця їхнього перебування, – резюмує експерт.

І в такій площині, вважає політолог, тема ППО може актуалізуватися вже з новою силою.

Якщо побачили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть Ctrl+Enter.