РФ позбавляє українських дітей права на життя: сотні загиблих, тисячі поранених і зниклих безвісти

1 червня у світі відзначається Міжнародний День захисту дітей. Запроваджений  у 1949 році Міжнародною демократичною федерацією жінок, він знайшов відгук у серцях людей доброї волі у всіх куточках світу і згодом свято це взяла під свою опіку ООН.

Найвище право – право на життя

Дорослі зобов’язалися забезпечувати права дітей на освіту, розвиток і виховання. Але найцінніше право – на життя. Саме його сьогодні щоденно відстоюють тата і мами маленьких українців. Саме права на життя позбавляють малюків, що живуть в Україні, російські агресори.

Світ здригається від обурення і гніву щоразу, як Україна повідомляє про черговий злочин РФ проти українських дітей.

За офіційною інформацією ювенальних прокурорів, 548 дітей загинули в Україні та понад 1351 отримали поранення різного ступеня тяжкості.

А взагалі, за даними Офісу генпрокурора, внаслідок повномасштабної збройної агресії РФ постраждало понад 1899 маленьких українців.

Зниклими вважаються 2021 дитина.

І на жаль, доки продовжується загарбницька війна, розв’язана Росією, ці цифри будуть лише збільшуватися.

Факти ICTV постійно писали про дітей, що стали жертвами агресії, щоб світ знав реальну картину того, що відбувається і жахнувся. Щоб зрозумів, для підступного ворога, що є уособленням абсолютного зла, не може бути прощення.

Очі оцих українських діточок, які стали враз дорослими, які втратили своїх батьків і родичів, домівку, які стикнулися зі страшним фізичним і душевним болем, – не дадуть світу заспокоїтися і примиритися.

Ось лише три історії, які неможливо переказувати без сліз.

Історія Ромчика Олексіва

Під час ракетного удару по Вінниці 14 липня 2022 року Ромчик втратив маму, а сам отримав важкі опіки 45% поверхні тіла. Львівські лікарі не були певні, що хлопчик доживе до транспортування закордон. Але він впорався.

Уже на лікуванні в Німеччині, коли загроза життю минула, тато маленького пацієнта не знав, чи його син колись ходитиме.

А вже через рік після трагедії Ромчик повернувся до України і взяв участь у змаганнях із бальних танців!

Що пережила ця дитина, через який біль пройшла, важко навіть уявити. У Ромчика понівечені опіками обличчя і руки, але дитина мріє повернутися до гри на баяні і дати концерт для своїх лікарів.

Історія Яни Степаненко

12-річна українка Яна Степаненко, яка втратила обидві ноги під час ракетного удару по вокзалу у Краматорську, взяла участь у Бостонському марафоні. Дівчинка пробігла на протезах, щоб  продемонструвати світові незламність українського народу.

Удару по залізничному вокзалу в Краматорську РФ завдала ракетою Точка-У 8 квітня 2022 року.

У результаті удару загинули 57 людей. Мама дівчинки Наталя втратила одну ногу, її дочка – обидві.

Син, який єдиний уцілів, відтоді став їх опорою і підтримкою.

До участі в Бостонському марафоні Яну Степаненко запросила американська фундація One World Strong Foundation, яка допомагає постраждалим від терактів та військових дій.

Історія Якова і Володі Янковських

Історія цих дітей драматична. У ніч на 1 липня 2022 року ворог завдав удару по селищу Сергіївка, що на Одещині. 8-річного Якова та 14-річного Володю з-під завалів діставали сусіди.

Мама та вітчим хлопчиків загинули. Загалом ця терористична атака забрала життя щонайменше 22 людей.

Меншому Якову у шию потрапив уламок. Аби хлопчик вижив, рятувальники мусили затиснули пошкоджену судину. Це спричинило кисневе голодування та інсульт. У результаті дитині паралізувало ліву частину тіла.

У старшого ж Володі були множинні поранення, зокрема важка черепно-мозкова травма та складний перелом променевої кістки правої руки.

У львівській дитячій лікарні Святого Миколая за здоров’я братиків боролися анестезіологи, нейрохірурги та фізичний терапевт.

Кілька місяців щоденних занять допомогли Якову зробити перший маленький крок після інсульту.

Три історії із тисячі. Вони не лише про страждання, а й про мужність і незламність – і діточок, і дорослих. Щоб захистити право на життя власних дітей, українці мають право на спротив і не мають права на слабкість духу.

Фото: Перше медичне об’єднання Львова