“Азовсталь”, Оленівка та 27 місяців неволі: військового Віталія Палащука зі Львівщини зустрічали з полону всім селом
Більше про історію Віталія Палащука дізнавалося Суспільне.
Початок повномасштабного вторгнення 20-річний строковик Віталій Палащук зустрів у Маріуполі. Після місяців оборони військовий разом з іншими захисниками вийшов з “Азовсталі” та на понад 2 роки опинився в полоні. Його утримували в Оленівці та російських тюрмах. За цей час він схуд на майже 20 кілограмів.
“Ти ніби дивишся в майбутнє, але ти його не бачиш. Тяжко було повірити, але я зразу зрозумів, куди я потрапив. Я ще з Львівської області, вони, коли чули мій говір, казали: “Давай, щось по-українському розкажи”, — розповідає Віталій Палащук.
За увесь час полону він зміг кілька разів подзвонити рідним у перші кілька місяців та написати одного листа, одного отримав із дому.
“Найголовніше — це віра, вона дуже сильно відчувається. Коли я ще сидів, я знав, хто в мене вірить, і я знав, хто мене дуже сильно чекає. Це дуже сильно відчувається. І той, хто в полоні, ставить собі ціль, що він має повернутися. Так само і я. Я вірив просто в краще. Мені прийшов лист, мама написала, воно мені дуже багато віри дало”, — говорить військовий.
Після 27 місяців полону його обміняли на День Незалежності.
“Час дуже тяжкий, день за рік був, можна сказати. Але коли є надія і ціль в людини, що ти дочекаєшся і ти побачиш свого рідного, тоді стає легше. Чекали. Було стільки обмінів, а його ми не бачили там, а в той момент — емоціям не було куди виплеснутись. То словами неможливо передати”, — каже родичка Віталія Ольга Кичма.
Після реабілітації Віталій приїхав додому, де йому організували зустріч усім селом.
“Віталік — Герой, тому що він стояв за нас. Він відбув полон за нас. Ми хотіли його підтримати, хотіли показати, що ми його пам’ятаємо, любимо і його подвиг цінуємо”, — говорить керівниця місцевої школи Тетяна Лащук.
“У мене слів не було. Я на таке не сподівався. Дуже, дуже підготувалася. Я був дуже радий їх бачити, дуже несподівана подія. Мене зустріли дуже класно”, — ділиться емоціями військовослужбовець.
Зараз чоловік приходить на зустрічі із школярами до рідної школи. Та, каже, що має лише одну мрію.
“Сім’ю хочу, почав дуже сильно цінити дітей, я дуже люблю дітей. Тому просто хочу свою сім’ю. В мене є племінниця, я її дуже люблю, не хочу, щоб вона бачила війну, хочу, щоб вона жила в країні, яка рухається вперед. Все має бути добре, все буде Україна!” — підсумовує воїн.
22-річний Віталій Палащук повернувся з російського полону та після реабілітації до рідного села Щуровичі, що на межі Львівської та Волинської областей. У цей день мешканці організували йому зустріч всім селом. Цьому передував Маріуполь, “Азовсталь” та 27 місяців полону.
Більше про історію Віталія Палащука дізнавалося Суспільне.
Початок повномасштабного вторгнення 20-річний строковик Віталій Палащук зустрів у Маріуполі. Після місяців оборони військовий разом з іншими захисниками вийшов з “Азовсталі” та на понад 2 роки опинився в полоні. Його утримували в Оленівці та російських тюрмах. За цей час він схуд на майже 20 кілограмів.
“Ти ніби дивишся в майбутнє, але ти його не бачиш. Тяжко було повірити, але я зразу зрозумів, куди я потрапив. Я ще з Львівської області, вони, коли чули мій говір, казали: “Давай, щось по-українському розкажи”, — розповідає Віталій Палащук.
За увесь час полону він зміг кілька разів подзвонити рідним у перші кілька місяців та написати одного листа, одного отримав із дому.
“Найголовніше — це віра, вона дуже сильно відчувається. Коли я ще сидів, я знав, хто в мене вірить, і я знав, хто мене дуже сильно чекає. Це дуже сильно відчувається. І той, хто в полоні, ставить собі ціль, що він має повернутися. Так само і я. Я вірив просто в краще. Мені прийшов лист, мама написала, воно мені дуже багато віри дало”, — говорить військовий.
Після 27 місяців полону його обміняли на День Незалежності.
“Час дуже тяжкий, день за рік був, можна сказати. Але коли є надія і ціль в людини, що ти дочекаєшся і ти побачиш свого рідного, тоді стає легше. Чекали. Було стільки обмінів, а його ми не бачили там, а в той момент — емоціям не було куди виплеснутись. То словами неможливо передати”, — каже родичка Віталія Ольга Кичма.
Після реабілітації Віталій приїхав додому, де йому організували зустріч усім селом.
“Віталік — Герой, тому що він стояв за нас. Він відбув полон за нас. Ми хотіли його підтримати, хотіли показати, що ми його пам’ятаємо, любимо і його подвиг цінуємо”, — говорить керівниця місцевої школи Тетяна Лащук.
“У мене слів не було. Я на таке не сподівався. Дуже, дуже підготувалася. Я був дуже радий їх бачити, дуже несподівана подія. Мене зустріли дуже класно”, — ділиться емоціями військовослужбовець.
Зараз чоловік приходить на зустрічі із школярами до рідної школи. Та, каже, що має лише одну мрію.
“Сім’ю хочу, почав дуже сильно цінити дітей, я дуже люблю дітей. Тому просто хочу свою сім’ю. В мене є племінниця, я її дуже люблю, не хочу, щоб вона бачила війну, хочу, щоб вона жила в країні, яка рухається вперед. Все має бути добре, все буде Україна!” — підсумовує воїн.
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
