29 місяців неволі. Історія боротьби, полону й повернення Героя України Віктора Івчука

2 дні назад

148 3 хвилин читано

Під час боїв за оточений Маріуполь 11 квітня 2022 року Указом Президента Володимира Зеленського Вікторові Івчуку було присвоєно звання Герой України. А вже наступного дня, 12 квітня, Івчук опинився в полоні рф.

Історія бойового шляху і стійкості офіцера, 29 місяців полону та повернення додому — в матеріалі АрміяInform.

Рейд «95-ки» і поранення в боях за Савур-могилу

Військовий родом з Вінниччини. Навчався у Вінницькому національному медичному університеті імені Миколи Пирогова.

2014 рік. Офіцер у складі 95 окремої десантно-штурмової бригади ЗСУ брав участь у боях на сході нашої країни. Був тоді на посаді начальника медичної служби.

Бої тривали важкі та інтенсивні — тож Івчук разом із побратимами надавав першу допомогу пораненим, військовим, цивільним, здійснював їх евакуацію.

27 липня 2014 року під час штурму Савур-могили офіцер дістав осколкове вогнепальне поранення правої руки. Але, незважаючи на це, організував справжню спецоперацію, завдяки якій з поля бою вдалося евакуювати 60 поранених.

За це Івчук був відзначений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.

Маріуполь: оперували під обстрілами, в підвалах, у спорядженні

Протягом кількох років він обіймав посаду заступника начальника військового шпиталю у Дніпрі, одночасно навчаючись в магістратурі Української військово-медичної академії.

За місяць до початку повномасштабного вторгнення рф полковника Івчука перевели з Києва до Маріуполя і призначили на посаду командира 555 військового шпиталю.

Госпіталь і після 24 лютого 2022 року, незважаючи на постійні обстріли російських військ, продовжував свою роботу. Аж до 16 березня, коли останній корпус установи був зруйнований внаслідок бомбардування, одночасно з Маріупольським драматичним театром, де переховувалися сотні мирних жителів.

Завдяки зусиллям медиків шпиталю було врятовано сотні життів захисників Маріуполя та його мешканців.

Працювали попри все, хоч операції доводилось проводити під обстрілами, в підвалах, у шоломах і бронежилетах.

Отримав Героя України, а наступного дня — полон

У березні 2022 року в шпиталь влучила бомба — заклад ворог атакував цілеспрямовано. Весь медперсонал разом із пораненими розділився на дві групи. Перша — долучилася до українських військових на «Азовсталі». Друга, зокрема й командир Віктор Івчук, — вирушила до металургійного комбінату імені Ілліча.

11 квітня 2022 року начальник військового шпиталю Маріуполя, полковник медичної служби Віктор Івчук був удостоєний звання Герой України з врученням ордена «Золота Зірка».

«Саме 11 квітня 2022 року указом Президента Володимира Зеленського моєму чоловікові було присвоєно звання Героя України. Зранку мені посипались телефонні привітання, а я нічого не знала про указ — зовсім не до того було. Наступного дня мені прийшло повідомлення з невідомого номера: „Нас захоплюють у полон“. У мене було двояке відчуття. З одного боку, раділа, що чоловік, хай і в полоні, але живий. Тоді ж іще ніхто навіть не уявляв, що таке російський полон. А з іншого — дуже обурювало, що окупанти, всупереч нормам міжнародного гуманітарного права, Женевській конвенції про поводження з військовополоненими, насильно позбавили медиків волі. Вони мали їх відпустити! Але — ні. Сказали, будуть міняти їх на своїх військових», — пригадує Вікторія Івчук.

Дружина пам’ятає останню телефонну розмову з чоловіком на початку квітня 22-го — він прощався з нею і з сином.

Далі — довгі 29 місяців ворожого полону.

Єдиний лист з полону: «У мене все нормально»

Зі слів дружини (а їй це розповіли військові, що вийшли з полону раніше), керівництво колонії в Оленівці дозволило нашим медикам, серед яких був і Віктор, лікувати й доглядати поранених, яких вони вивезли з Маріуполя.

Та коли стався теракт — їх не допустили до потерпілих. Люди горіли живцем, але їх ніхто не рятував.

А за рік після тієї трагедії в Оленівці дружина Вікторія отримала лист з печаткою пошти росії на конверті. У конверті був папірець із кількома рядками: «У мене все нормально». Почерк Віктора вона впізнала.

Але в листі не стояло дати — важко було зрозуміти, коли він був написаний. Як з’ясувалося згодом, невдовзі після того, як полонених вивезли з Оленівки у Старий Оскол, в колонії роздали всім однакові шматки паперу з ідентичним текстом: «У мене все нормально».

Сила і любов дружини. Дійшла аж до Папи Римського

Вікторія разом з родинами полонених і безвісти зниклих медиків створила громадську організацію «Військові медики України», до якої ввійшли рідні полонених з Херсонщини, Донеччини, Харківщини.

Разом вони зібрали всю інформацію, що стосується полонених, яку передали відповідні інстанції. ГО співпрацює з урядовими, правозахисними та громадськими організаціями. Має свій сайт.

У червні цього року Вікторія й інші жінки, рідні яких захищали Маріуполь й незаконно утримуються в російських катівнях, мали аудієнцію в Папи Римського й просили його сприяти звільненню українських військовополонених. Під час зустрічі Вікторія Івчук презентувала понтифіку символічний медичний халат з фото полонених медиків.