Люди тут дивовижні. Історія сім’ї з Гостомеля, яка вирвалася з окупації і живе на Львівщині

На Львівщині мешкає сім’я Оксани Коваленко з Гостомеля. Родина втратила все у рідному місті, а зараз обживається на Заході України. Історію родини розповіла Оксана Коваленко у прем’єрному випуску спецпроєкту “На своєму місці” на Українському радіо Львів.

Окупація та переїзд на Львівщину

Родина Оксани Коваленко жила у Гостомелі, по сусідству з військовим аеродромом. Тому російське вторгнення Коваленки побачили і відчули буквально в перші хвилини, адже летовище імені Антонова стало однією з головних цілей росіян і з початку нападу там точилися жорстокі бої. Оксана з родиною встигли виїхати з будинку перед тим, як багатоповерхівку зруйнували росіяни, однак окупації уникнути не змогли і вибралися з Бучі на вільну територію за два тижні. Вирішили їхати до родичів на Львівщину — у село Ріп’яне на Старосамбірщині.

“Мій чоловік працював водієм на заводі Антонова, у нас з однієї сторони завод, а з другої — військова частина і ми між ними якраз попали. О пів на сьому нас почали бомбити. Я встигла тільки забрати дітей, їхні рюкзачки складені та вибігти з будинку. Тоді вже прилетіло у військову частину, яка за нашим парканом”, — розповіла Оксана Коваленко.

За словами Оксани, вони забігли у свою крамницю, щоби взяти трохи харчів як почався обстріл з гелікоптерів. Чоловік Оксани заскочив у свою машину, забрав родину і відвіз до родичів. Там вони пробули в окупації два тижні, а потім ще в Бучі, і тільки 10 березня родині вдалося виїхати на вільну територію через зелений коридор.

На запрошення родичів вони приїхали в село Ріп’яна на Старосамбірщині — там жила родина племінниці Оксани.

“Нас запрошували раніше в гості, а ми все обіцяли, що приїдемо до них взимку, бо влітку дітей весь час до моря везеш, а взимку — в Карпати. От ми й приїхали майже взимку, але з такого от приводу”, — розповідає Оксана Коваленко.

У сусідній Мшанець, невелике гірське село біля самого кордону із Польщею, Коваленки переїхали тому, що з допомогою церковної громади і доброчинців вдалося купити будинок.

“Через церкву нам запропонували придбати тут будинок, бо ми втратили все майно, чоловік на війні і ми багатодітна родина, благодійний фонд придбав для нас будинок. А до війни ми мали невеличкий бізнес в Гостомелі — крамницю, її також практично зруйнували, після визволення ми перевезли сюди залишки будматеріалів і тут хочемо відновити цей бізнес, тим більше, що місцеві кажуть, що у селі потрібна крамниця”, — говорить Оксана Коваленко.

Вона каже, що треба працювати, відновлювати роботу і життя. Чоловік воює у складі ЗСУ, а вона з дітьми намагається все відновити.

“Подавали заявку на гранти, поки безуспішно, ще запропонували державну допомогу, пробуємо, але розраховуємо поки самі на себе, бо єдиний дохід — це платня чоловіка у війську”, — зазначає вона.

“Люди тут дивовижні”

Оксана Коваленко розповідає, що жителі навколишніх сіл дуже прихильно зустріли родини переміщених і на перших порах надавали все необхідне для того, щоби обжитися.

“Люди тут взагалі, дивовижні: коли ми приїхали сюди з окупації в березні минулого року, то нам люди й допомагали, влада пізніше долучилася. Люди несли все — харчі, речі, бо ми приїхали в чому були. Зараз так само — всі допомагають. Ми були здивовані, ми всі з однієї країни, чи нас так війна змінила, але на Заході України люди трохи людяніші, я би сказала. Співчувають дуже, допомагають всім, я дуже вдячна усім”, — розповіла пані Оксана.

Також вона каже, що гірська місцевість дуже допомагає відновлювати фізичну та духовну рівновагу.

“Я не знаю, як би ми в іншому місці пережили ці трагічні моменти, діти ще малі, їм взагалі було дуже важко, але підтримка в школі була дуже велика і навіть релакс на природі, це гарне відчуття, додає спокою”, — поділилася жінка в розмові з кореспондентом “Українського радіо Львів”.

“Будемо залишатися тут”

Крім відновлення бізнесу Оксана Коваленко відгукнулася на пропозицію місцевого пароха Романа Грома стати адміністраторкою в соціальному підприємстві “Мшанецькі колиби”. Це відпочинковий комплекс на пагорбах, в якому можуть одночасно розмістити до 40 людей.

Торік там відпочивали діти-переселенці, цього року цю традицію продовжать, але крім того, громада села хоче запрошувати гостей і для комерційного відпочинку. Колиби мали б стати прикладом для розвитку зеленого туризму у цій мальовничій околиці.

“Мені запропонували цю посаду, бо я маю досвід, керувала колективом, бо до ковіду орендували кафе — з січня цього року ми почали підготовку. Бо поки ми відновлюємо бізнес, треба чимось займатися, я не можу так просто сидіти”, — пояснює Оксана Коваленко.

А для задоволення жінка порається у городі, бо це хобі ще з часів життя у Гостомелі. Щоправда, тепер масштаби змінилися, адже там була невелика грядка, а у Мшанці вже є майже 40 соток. Каже, що цього року картоплю вже садять самі, а минулого їм допомагали сусіди. Попри те, що держава обіцяє відбудувати їхнє житло на Київщині, родина вирішила, що залишиться у Мшанці.

“Ми вирішили, що будемо лишатися тут. Діти будуть навчатись, ми вже тут живемо, вже звикли, нам тут подобається”, — каже Оксана Коваленко.

У перші місяці після повномасштабного вторгнення Росії в Україну на території Стрілківської громади опинилися майже дві тисячі внутрішньо переміщених осіб і всі отримали посильну допомогу. Зараз більшість переселенців змінилися місце проживання — частина повернулася додому після визволення, інші перебралися в пошуках роботи до сусідніх міст — Старого Самбора, Самбора і Дрогобича. Ще частина намагаються, як Оксана Коваленко, знайти себе на новому, але вже своєму місці.