Воїни пустелі, які хочуть власну державу: хто такі туареги та чи можуть бути союзниками України

У Малі, в північно-західній частині африканського континенту, кілька днів тому повстанці-туареги вдарили по групі найманців ПВК Вагнера. За різними джерелами, ліквідовано від 20 до понад 50 бойовиків.

Факти ICTV розбиралися, хто такі туареги, що вагнерівці роблять в Малі та які в цій країні інтереси Кремля.

Хто такі туареги

Туареги – напівкочовий народ, що живе на півночі Малі, в Нігері, Буркіна-Фасо, Алжирі та Лівії. Їхній основний вид діяльності – розведення худоби, землеробство і торгівля. Туареги походять від берберів – корінної етнічної групи Північної Африки. Сповідують іслам сунітського спрямування.

Відомо, що туареги переселилися з території сучасної Лівії у VII столітті н. е. Оскільки це кочовий народ, то в них не склалося централізованої влади. Політичний стрій туарегів нагадує вільну конфедерацію, тобто союз, кожен член якого зберігає незалежність.

Характерною ознакою туарегів є те, що вони єдині у світі мусульмани, де обличчя прикривають чоловіки, а не жінки.

У XVIII і XIX століттях туареги брали чорношкірих африканців як рабів. Наприкінці XIX століття Малі (тоді країна називалася Французький Судан або Західний Судан) стала колонією Франції. Французи спробували покінчити з кочовим способом життя туарегів. Але 1917 року вони повстали, та французи опір придушили. Пізніше в туарегів почали забирати землі, примушувати до військової служби, робіт.

А незабаром інтерес Франції до сахарської зони почав згасати, і туареги понадіялися на створення автономної держави Азавад. Ці надії перейшли в незалежне Малі.

У 1960-х роках малійські туареги спробували вступити в союз з Алжиром, але перший президент Малі Модібо Кейта жорстоко придушив цю спробу. Перша половина 70-х років принесла туарегам сильну посуху. У 1972-1974 роках загинуло близько 40% малої та великої рогатої худоби в Малі. Це змусило народ відмовитися від кочового способу життя і перебратися в міста, табори біженців або в сусідні країни.

Уряд другого президента Малі Мусси Траоре розтратив більшу частину міжнародної допомоги, призначеної туарегам. Режим Траоре продовжував нехтувати правами народу і ставитися до нього вороже. У 1990 році туарезькі повстанці завдали удару по урядових об’єктах у місті Гао. Малійські військові відповіли жорстко. Це й розпалило полум’я повстань.

Уряд наступного президента Альфа Умара Конаре, обраний 1992 року, пішов на примирення з повстанцями на півночі Малі. Конаре погодився на репарації туарегам і розширення регіонального самоврядування. Але повстання періодично тривали, туареги відчували себе чужими – багато чорношкірих малійців пам’ятали про поневолення їхніх предків туарегами.

Після повстання туарегів у 1990-96 роках настало десятиліття непростого миру, за яким сталася серія великих повстанських спалахів у спробі домогтися незалежності.

У період з 2009 до 2012 року невдоволення туарегів та інших північних народів призвело до повстання проти Малійської держави, проголошення незалежності регіону Азавад і подальшої присутності на півночі країни французьких і малійських військ.

Матріархат туарегів

У туарегів панує матріархат. До прикладу, чоловік завжди має радитися із дружиною перед ухваленням важливих рішень. Майно й худоба належать жінці.

Після весілля чоловік протягом року має довести своїй дружині, що вартий бути з нею. Як виявиться недобрим, то жінка може його вигнати та обрати собі нового чоловіка. У разі розлучення жінка залишає собі дітей і все майно. Грамоти навчають дівчаток з ранніх років, для чоловіків вона не обов’язкова.

Де зараз живуть туареги

Туареги, як і курди, не мають власної держави. На сьогодні народ туарегів живе на північних територіях Малі, в Нігері, Алжирі, Буркіна-Фасо, Лівії, Мавританії та інших африканських державах.

Getty Images

Економіка Малі

Верхівка влади в Малі дуже корумпована. Туризм, який колись був однією з головних складових економіки туарегів і Північного Малі, занепав через викрадення людей бойовиками “Аль-Каїди в ісламському Магрибі” (AQIM). Зростала тіньова економіка. Контрабанда зброї та наркотиків стали одним із джерел додаткового доходу для туарезьких угруповань.

Серед туарегів дедалі більше наростала войовнича позиція щодо уряду.

Тероризм у Малі

США розглядали північ Малі як район, вразливий для тероризму, і проводили навчання з малійськими військами. Екстремістська група AQIM, що сягає корінням в Алжир, прагнула вербувати людей серед незадоволених туарегів. Угруповання стояло за викраденням 32 європейських туристів 2003 року на кордоні Малі та Алжиру, а AQIM продовжувала викрадати людей з 2008 до 2012 року.

Туареги зазнавали переслідувань і репресій як до, так і після відвоювання півночі країни малійськими та міжнародними силами, в яких їх підозрювали як повстанців.

Звинувачення в порушеннях прав людини з боку бійців MNLA (Національного руху за визволення Азаваду, куди входили туареги та інші сахарські народи), таких як грабежі, зґвалтування або тортури, підігріли етнічну напруженість у відносинах із жителями півдня.

До речі, саме ісламістські терористи засіли у східній частині Малі, де продовжують створювати нестабільність. А народ туарегів намагається налагодити нормальне життя для себе.

Військові заколоти у Малі 2020-2021

18 серпня 2020 року військові частини Малі під командуванням полковника Саді Камари влаштували державний заколот. Причиною була політична криза через сильну корупцію та засилля ісламістів у Азаваді. У підсумку військові затримали низку малійських чиновників, зокрема й президента Ібрагіма Бубакара Кейта, який пішов у відставку та розпустив уряд.

19 серпня військова хунта створила так званий Національний комітет порятунку народу, закрила всі кордони, ввела комендантську годину.

У травні 2021 року у Малі стався новий заколот за участі вже інших військових. Заколотники заарештували тимчасового президента Ба Н’Дау і прем’єр-міністра Моктар Уана та відвезли їх на військову базу Каті поблизу столиці Бамако.

У 2021 році малійська хунта подала запит до Росії задля “гарантування безпеки”. Так в Малі з’явилися бойовики Вагнера.

Туареги вбили й поранили десятки вагнерівців

28 липня стало відомо, що поблизу кордону з Алжиром повстанці-туареги вбили та поранили десятки найманців ПВК Вагнера. Також загинуло двоє солдатів армії Малі. Низка російських Telegram-каналів повідомила про загибель щонайменше 20 вагнерівців. За іншими даними, загиблих понад 50. А дехто називає цифру у 80 вбитих.

Згодом повстанці-туареги сфотографувались з українським прапором. За інформацією видання Kyiv Post, в Силах безпеки України підтвердили автентичність цього фото.

Фото: Kyiv Post

Російська пропаганда традиційно звинувачує Україну й безпосередньо керівника ГУР Кирила Буданова у розгромі найманців Вагнера.

Представник Головного управління розвідки Міноборони України Андрій Юсов в ефірі Єдиних новин заявив, що повстанці-туареги отримали необхідну інформацію і не лише інформацію, що дозволило провести успішну воєнну операцію проти вагнерівців. Будь-які деталі Юсов відмовився назвати. 

Керівник Центру військово-правових досліджень Олександр Мусієнко вважає, що Україна могла передати туарегам певну інформацію та координати вагнерівців, а далі повстанці у знайомій для них місцевості та з ефектом несподіванки вже реалізували цю операцію.

#Tuareg Rebels Ambush Mali Government and Wagner Forces.

A column comprising Mali government forces and Wagner PMC personnel in Mali was ambushed by Tuareg rebels. The rebels claim to have inflicted “considerable losses” on the convoy, which subsequently retreated.

Malian… pic.twitter.com/JEDKOyjFGb

— Inside Africa (@inside_afric) July 28, 2024

Що вагнерівці роблять у Малі

У коментарі Фактам ICTV Олександр Мусієнко зауважив, що та хунта, яка прийшла до влади в Малі у 2021 році, відверто виступала за діалог з Росією і була проти присутності французьких військ.

За словами експерта, Росія через свої інформаційні кампанії готувала підґрунтя для того, щоб посилювати у Малі політику проти Франції і підживлювати проросійські настрої.

– Для чого малійська хунта звернулася до Росії? Для того щоб вагнерівці допомогли армії Малі захопити всю територію країни – встановити повний контроль. Тому що хунта не контролювала і досі не контролює всю територію Малі, оскільки на півночі – туареги, які борються за власну державність, а на сході – різні ісламістські терористичні групи – Аль-Каїда, африканське відгалуження ІДІЛ, – зауважує Олександр Мусієнко.

А для вагнерівців зиск від присутності в Малі є суто економічний: їм потрібні прибутки від видобутку золота та алмазів.

Що ж до Росії, то вона через ПВК Вагнера намагається розширити свій вплив в Африці, а інші країни також можуть звертатися до послуг найманців для забезпечення своїх потреб. Саме так у свій час виник Африканський корпус, який, наприклад, у Центральноафриканській Республіці допомагає охороняти копальні і має з того прибуток.

Який інтерес України в ситуації з туарегами

Олександр Мусієнко вважає, що для України дуже важливо, коли нам хтось за межами нашої держави допомагає у боротьбі проти російського ворога.

Експерт зауважує, що туареги ведуть збройну боротьбу проти вагнерівців, зокрема проти тих, які були в окупованому Бахмуті і не тільки і які фактично причетні до воєнних злочинів проти українців. На його думку, українці мають бути прагматичними – якщо є можливість боротися з вагнерівцями, з російськими військами в Африці, не дати їм заробляти гроші для війни в Україні – то ми маємо це підтримувати.

– Тому абсолютно природно, що ці туареги можуть бути нашими союзниками – тимчасовими, постійними або навіть ситуативними… Якщо це туареги, які готові з нами співпрацювати і нам допомагати, то треба з ними співпрацювати, – говорить Олександр Мусієнко.

Експерт вбачає хороший знак у тому, що російська пропаганда вже звинуватила Україну в допомозі повстанцям-туарегам у знищенні угруповання вагнерівців на кордоні Малі. На його думку, росіяни мають усвідомлювати, що й Україна теж здатна підтримувати зв’язки з африканськими державами, проводити спецоперації зі знищення ворога, зокрема в Африці.

– Тому це дуже добре, що російська пропаганда вважає Україну причетною, – говорить експерт.

Де в Африці присутній Вагнер

На сьогодні ПВК Вагнера входить до Африканського корпусу, до якого, своєю чергою, входить і низка інших найманців.

Найбільша присутність вагнерівців саме у Малі, Буркіна-Фасо та Центральноафриканській республіці. В Лівії та в Алжирі є незначна присутність бойовиків Африканського корпусу – але це вже дещо інше, ніж ПВК Вагнера.

Інтереси здебільшого усюди економічні – заробляють гроші на війну.

Операції ГУР в Судані

Військовий правитель Судану генерал-лейтенант Абдель Фаттах аль-Бурхан минулого літа звернувся по допомогу до президента України Володимира Зеленського. Причина – у Судані набрало сили повстанське угруповання Сил швидкого реагування, яке підтримується Росією.

У Зеленського були причини поставитися до цього прохання серйозно, наголошує видання The Wall Street Journal, оскільки Бурхан таємно передавав Києву зброю майже образу після нападу Росії на Україну у 2022 році. Крім того, суданських повстанців підтримували вагнерівці, які контролювали видобування золота в країні і використовували його для фінансування війни.

За даними джерел видання, за кілька тижнів після прохання аль-Бурхана українські десантники висадилися в Судані і почали операцію, щоб витіснити повстанські сили зі столиці Хартума.

Для України відправлення спецпідрозділів до Африки означало підрив військових та економічних операцій Росії за кордоном, здорожчання війни для Москви та позиціонування себе як оплоту проти російських вторгнень, зокрема в регіонах, де Захід не бажає брати безпосередню участь.

– Неможливо перемогти Росію, просто воюючи на маленькому клаптику землі, як лінія фронту в Україні. Якщо у них є золоті копальні в Судані, ми повинні зробити їх неприбутковими, – видання наводить слова українського офіцера з позивним Прада, який очолював один із українських підрозділів у Судані.

Першою місією українців було допомогти вивезти аль-Бурхана зі столиці, яку оточило повстанське угруповання. Евакуйований із Хартума до місця базування українських бійців, лідер Судану майже одразу попрямував до підконтрольного уряду міста Порт-Судан. Звідти він вирушив до Ірландії, де й зустрівся із Зеленським.

Далі бійці ГУР зосередилися на витісненні з Хартума повстанців, підтримуваних ПВК Вагнера. Головною перевагою українців було гарне екіпірування, бо місцеві повстанці воювали в сандалях, вистрілювали цілі магазини набоїв, не бачачи, куди стріляють. Значна частина суданської армії не отримувала зарплату, тому була сильно демотивована. Але бійці з обох боків не носили розпізнавальних знаків, тому гинуло багато через “дружній вогонь”.

Українці зосередилися на нічних операціях, бо мали прилади нічного бачення та безпілотники. Спецпризначенці виходили з бази близько 20:00 і прямували до міста групами по шість осіб, пересуваючись у мікроавтобусах. Повертались із завдань до світанку. Вдень операції не проводили, бо групи білих людей одразу привернуть небажану увагу.

Українські військові в місті Омдурман взяли в полон вагнерівця та вбили ще двох. Група Пради також ліквідувала десяток суданських бійців та схопила ще двох, що мали нашивки російської ПВК.

Також українські бійці мінували шляхи до Хартума, щоб перерізати логістику суданським повстанцям.

За інформацією The Wall Street Journal, усі спецпризначенці після виконання завдань повернулися до України на початку 2024 року.

Якщо побачили помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть Ctrl+Enter.