Вчитель Михайло Огида зі Львова розповів про бойовий досвід та службу із колишніми учнями
Про це вчитель фізкультури та математики, а нині – військовослужбовець ЗСУ Михайло Огида розповів Суспільному.
“Я завжди мріяв служити у десантних військах. І коли мені після демобілізації зі строкової запропонували підписати контракт служби в резерві у десанті, то я зрадів. Зателефонували тоді з військкомату, пояснили що це таке і я подумав: ого, це ж те, що мені треба. До початку АТО у нас двічі на рік були навчання. І я дуже вдячний вісімдесятій бригаді, бо вона мене навчила війну воювати”, — каже він.
Згадує, що у березні 2014 року бригада скликала своїх резервістів на навчання на полігон. І вони там ретельно тренувалися. Тоді ж перший батальйон 80 ОДШБр виїхав на захист Луганського аеропорту. Але Михайла відправили додому і він навіть встиг завершити навчальний рік. Тоді він працював вчителем фізкультури та математики у школі.
“Вже у липні 2014 року у бригаді нам повідомили, що настав наш час воювати. Я попередив у школі, що з вересня мене не буде. Повістки мені не приносили. А у військкоматі я крайній раз був у жовтні 2015 році, коли демобілізувався”, — згадує Михайло Огида.
У 2014 році він з побратимами перебував у Щасті, намагалися зайти в Луганськ, штурмували Сокільники у Луганській області.
“Ми стояли на 32 блокпості32 блокпост прозваний як “долина смерті”. Був розташований неподалік сіл Сміле та Слов’яносербськ. Бої за 32 блокпост тривали з 13 до 28 жовтні 2014 року. У бою 15 жовтня український танк знищив протитанковий розрахунок 200-ї мотострілецької бригади ЗС РФ. Члени незаконний збройних формувань через це стратили полоненого айдарівця Олександра Піскіжова.. Нас поміняла четверта рота і вона потрапила в оточення”, — розповідає військовослужбовець.
32 блокпост прозваний як “долина смерті”. Був розташований неподалік сіл Сміле та Слов’яносербськ. Бої за 32 блокпост тривали з 13 до 28 жовтні 2014 року. У бою 15 жовтня український танк знищив протитанковий розрахунок 200-ї мотострілецької бригади ЗС РФ. Члени незаконний збройних формувань через це стратили полоненого айдарівця Олександра Піскіжова.
Про війну говорить неохоче.
“Я пам’ятаю, як мій БТР горів, як я втратив свого кулеметника. Але я не хочу про це згадувати”, — говорить він.
Після демобілізації Михайло Огида повернуся працювати у школу. І помітив, як виросли його учні.
“Я мав бронь. Але я собі не уявляв, що не піду. Я мав обов’язок перед державою, бо я присягав. І як може вчитель щось навчити, якщо він у таких подіях країни не бере активну участь?”, — риторично питає військовослужбовець.
І згадує, що залишав у школі семикласників. А коли повернувся, вони вже навчалися у дев’ятому класі.
“Зустріли мене дуже добре. Коли я був в АТО, вони постійно мені писали. У 2014 році відвідували мене у шпиталі”, — каже Михайло.
Звісно, учні намагалися розпитати вчителя про війну, про бойові дії. Але він намагався віджартовуватися, бо вважав, що дітям про це не варто знати. Каже, що зараз, після повномасштабного вторгнення росіян в Україну, змінив свою думку і переконаний, що діти мають право знати все.
Попри його бажання відгородити школярів від реалій війни, у 2022 році дехто з його учнів взяв зброю до рук і досі захищає Україну. А інші – волонтерять.
“Я не один їх виховував. Виховували батьки, оточення. Це виховання комплексне. Серед моїх учнів були трошки активніші, ніж інші, мають свою думку. Я ж теж такий самий, бунтар. У мене таких учнів було багато, я таких любив”, — говорить вчитель.
І додає, що серед учениць є одна, яка намагалася мобілізуватися в Третю штурмову, але їй відмовили, а інша — закінчила навчання в Академії Сухопутних військ і має звання лейтенанта.
“Я радію, що вона не пройшла. Звичайно, такі люди здобувають перемогу. Але часто – ціною свого життя. А їй всього 23 роки зараз”, — каже Михайло Огида.
Серед учнів, які у 2022 році також пішли на війну, Богдан Ханьков, Ігор Шолтис та Максим Фетісов.
Михайло згадує, що вторгнення російських військ в Україну почав очікувати ще з листопада 2021 року. Почав готуватися, щодня займався у спортзалі, підтягував свій фізичний стан.
“23 лютого до мене зателефонували мої колеги й покликали на каву. Кажуть: вже оголосили часткову мобілізацію. А у мене вдома – вагітна дружина з сильною інтоксикацією. Попросила мене купити їй ліки. Я купив і відпросився до друзів, треба ж зустрітися, бо такі події у державі. Ми ще встигли до ночі випити каву, поговорити. А 24 лютого дознімали гроші з банкоматів, дозаправляли авто. Я маму з батьком відвіз у село, дружина з двома дітьми – до сестри в Рудно. Повернувся до Львова. Вже був зібраний. Пішов до частини, а там — черги”, — згадує десантник.
Аж наступного дня ввечері вдалося сконтактувати з колишнім командиром, який вийшов на КПП і запустив Михайла з побратимом. Зустрілися зі знайомими з часів АТО.
“І наш швиденько в автобус, щоби ми довго не чекали, і скерували у Кіровоградську область. Там нас вдягнули. Я вийшов і бачу: Максимчик (Фетісов). Кажу йому: “Чудо, що ти тут робиш? “. А він мені: “Війна”. Я кажу: “Дитино, це тобі не в ігри бачитися”. А ще через день ми вже були в одній роті, він – мій командир “, — каже Михайло Огида.
Розповідаючи про Максима Фетісова, вчитель згадує, що юнак в школі завжди мав свою думку та вмів її відстояти. А також міг вийти посеред уроку з класу, якщо йому там було нудно.
“З ним ми встигли “подвіжувати” гарно. Звільнили три села на Херсонщині. Були в Снігурівці. Тепер у мене колега голова Снігурівської військової адміністрації Іван Кухта. У Снігурівці по нас ворожий літачок прилетів. Я пам’ятаю, як я відлітав від бомбочок”, — говорить десантник.
Вдома на Михайла чекали батьки, син, донька та вагітна дружина.
“Ми спілкувалися, коли був зв’язок. Я вже навчений з 2014, казав їм: все добре, я поїв та у шапці”, — говорить він.
А також виконував домашні завдання з математики зі старшим сином.
“Він надсилав мені фото завдання. І потім ми з ним по відеозв’язку розв’язували його. Я й досі з ним роблю домашку з математики. Я в дитинстві не любив робити домашнє завдання. І зараз воно мені не подобається, але – треба. Ніде мене та математика не полишає”, — каже Михайло.
І додає, що більше йому подобається спілкуватися з сином про футбол.
У серпні 2022 року у подружжя народилася третя дитина, донечка. Військовослужбовець тоді перебував у шпиталі у Львові.
“Мене не відпустили зі шпиталю, хоча дружина народжувала у пологовому через дорогу. Ми перебували на постійному телефонному зв’язку. Я на попередніх пологах був. А цього разу мене не пустили. Десь під обід вона зателефонувала і сказала, що вже народила”, — згадує військовослужбовець.
Доньку він побачив за кілька днів, коли маму і дитину виписали й вони приїхали до тата у шпиталь.
“Першу дитину ми називали разом. Семен. Другу, доньку, я назвав, бо я дуже хотів Юстину. А третя – Соломійка, бо дружина так захотіла”, — говорить Михайло.
Попри те, що він зараз є батьком трьох дітей та має інвалідність внаслідок участі у бойових діях, але демобілізовуватися поки що наміру не має. Каже, що армія – та ж школа.
“У 2022 році люди на ходу вивчали озброєння. Шукали, де б навчитися, горіли очі до нових знань та навичок”, — підсумовує він.
Львів’янин Михайло Огида у 2012 році, після проходження строкової служби, уклав контракт резервіста з 80 окремою десантно-штурмовою бригадою. У 2014-2015 роках він брав участь у бойових діях. І у лютому 2022 року — стояв у черзі під воротами до рідної бригади, аби знову взяти до рук зброю.
Про це вчитель фізкультури та математики, а нині – військовослужбовець ЗСУ Михайло Огида розповів Суспільному.
Мріяв служити у десантних військах
“Я завжди мріяв служити у десантних військах. І коли мені після демобілізації зі строкової запропонували підписати контракт служби в резерві у десанті, то я зрадів. Зателефонували тоді з військкомату, пояснили що це таке і я подумав: ого, це ж те, що мені треба. До початку АТО у нас двічі на рік були навчання. І я дуже вдячний вісімдесятій бригаді, бо вона мене навчила війну воювати”, — каже він.
Згадує, що у березні 2014 року бригада скликала своїх резервістів на навчання на полігон. І вони там ретельно тренувалися. Тоді ж перший батальйон 80 ОДШБр виїхав на захист Луганського аеропорту. Але Михайла відправили додому і він навіть встиг завершити навчальний рік. Тоді він працював вчителем фізкультури та математики у школі.
“Вже у липні 2014 року у бригаді нам повідомили, що настав наш час воювати. Я попередив у школі, що з вересня мене не буде. Повістки мені не приносили. А у військкоматі я крайній раз був у жовтні 2015 році, коли демобілізувався”, — згадує Михайло Огида.
У 2014 році він з побратимами перебував у Щасті, намагалися зайти в Луганськ, штурмували Сокільники у Луганській області.
“Ми стояли на 32 блокпості32 блокпост прозваний як “долина смерті”. Був розташований неподалік сіл Сміле та Слов’яносербськ. Бої за 32 блокпост тривали з 13 до 28 жовтні 2014 року. У бою 15 жовтня український танк знищив протитанковий розрахунок 200-ї мотострілецької бригади ЗС РФ. Члени незаконний збройних формувань через це стратили полоненого айдарівця Олександра Піскіжова.. Нас поміняла четверта рота і вона потрапила в оточення”, — розповідає військовослужбовець.
Про війну говорить неохоче.
“Я пам’ятаю, як мій БТР горів, як я втратив свого кулеметника. Але я не хочу про це згадувати”, — говорить він.
Діти так виросли
Після демобілізації Михайло Огида повернуся працювати у школу. І помітив, як виросли його учні.
“Я мав бронь. Але я собі не уявляв, що не піду. Я мав обов’язок перед державою, бо я присягав. І як може вчитель щось навчити, якщо він у таких подіях країни не бере активну участь?”, — риторично питає військовослужбовець.
І згадує, що залишав у школі семикласників. А коли повернувся, вони вже навчалися у дев’ятому класі.
“Зустріли мене дуже добре. Коли я був в АТО, вони постійно мені писали. У 2014 році відвідували мене у шпиталі”, — каже Михайло.
Звісно, учні намагалися розпитати вчителя про війну, про бойові дії. Але він намагався віджартовуватися, бо вважав, що дітям про це не варто знати. Каже, що зараз, після повномасштабного вторгнення росіян в Україну, змінив свою думку і переконаний, що діти мають право знати все.
Попри його бажання відгородити школярів від реалій війни, у 2022 році дехто з його учнів взяв зброю до рук і досі захищає Україну. А інші – волонтерять.
“Я не один їх виховував. Виховували батьки, оточення. Це виховання комплексне. Серед моїх учнів були трошки активніші, ніж інші, мають свою думку. Я ж теж такий самий, бунтар. У мене таких учнів було багато, я таких любив”, — говорить вчитель.
І додає, що серед учениць є одна, яка намагалася мобілізуватися в Третю штурмову, але їй відмовили, а інша — закінчила навчання в Академії Сухопутних військ і має звання лейтенанта.
“Я радію, що вона не пройшла. Звичайно, такі люди здобувають перемогу. Але часто – ціною свого життя. А їй всього 23 роки зараз”, — каже Михайло Огида.
Чудо, що ти тут робиш?
Серед учнів, які у 2022 році також пішли на війну, Богдан Ханьков, Ігор Шолтис та Максим Фетісов.
Михайло згадує, що вторгнення російських військ в Україну почав очікувати ще з листопада 2021 року. Почав готуватися, щодня займався у спортзалі, підтягував свій фізичний стан.
“23 лютого до мене зателефонували мої колеги й покликали на каву. Кажуть: вже оголосили часткову мобілізацію. А у мене вдома – вагітна дружина з сильною інтоксикацією. Попросила мене купити їй ліки. Я купив і відпросився до друзів, треба ж зустрітися, бо такі події у державі. Ми ще встигли до ночі випити каву, поговорити. А 24 лютого дознімали гроші з банкоматів, дозаправляли авто. Я маму з батьком відвіз у село, дружина з двома дітьми – до сестри в Рудно. Повернувся до Львова. Вже був зібраний. Пішов до частини, а там — черги”, — згадує десантник.
Аж наступного дня ввечері вдалося сконтактувати з колишнім командиром, який вийшов на КПП і запустив Михайла з побратимом. Зустрілися зі знайомими з часів АТО.
“І наш швиденько в автобус, щоби ми довго не чекали, і скерували у Кіровоградську область. Там нас вдягнули. Я вийшов і бачу: Максимчик (Фетісов). Кажу йому: “Чудо, що ти тут робиш? “. А він мені: “Війна”. Я кажу: “Дитино, це тобі не в ігри бачитися”. А ще через день ми вже були в одній роті, він – мій командир “, — каже Михайло Огида.
Розповідаючи про Максима Фетісова, вчитель згадує, що юнак в школі завжди мав свою думку та вмів її відстояти. А також міг вийти посеред уроку з класу, якщо йому там було нудно.
“З ним ми встигли “подвіжувати” гарно. Звільнили три села на Херсонщині. Були в Снігурівці. Тепер у мене колега голова Снігурівської військової адміністрації Іван Кухта. У Снігурівці по нас ворожий літачок прилетів. Я пам’ятаю, як я відлітав від бомбочок”, — говорить десантник.
Домашнє завдання з математики
Вдома на Михайла чекали батьки, син, донька та вагітна дружина.
“Ми спілкувалися, коли був зв’язок. Я вже навчений з 2014, казав їм: все добре, я поїв та у шапці”, — говорить він.
А також виконував домашні завдання з математики зі старшим сином.
“Він надсилав мені фото завдання. І потім ми з ним по відеозв’язку розв’язували його. Я й досі з ним роблю домашку з математики. Я в дитинстві не любив робити домашнє завдання. І зараз воно мені не подобається, але – треба. Ніде мене та математика не полишає”, — каже Михайло.
І додає, що більше йому подобається спілкуватися з сином про футбол.
У серпні 2022 року у подружжя народилася третя дитина, донечка. Військовослужбовець тоді перебував у шпиталі у Львові.
“Мене не відпустили зі шпиталю, хоча дружина народжувала у пологовому через дорогу. Ми перебували на постійному телефонному зв’язку. Я на попередніх пологах був. А цього разу мене не пустили. Десь під обід вона зателефонувала і сказала, що вже народила”, — згадує військовослужбовець.
Доньку він побачив за кілька днів, коли маму і дитину виписали й вони приїхали до тата у шпиталь.
“Першу дитину ми називали разом. Семен. Другу, доньку, я назвав, бо я дуже хотів Юстину. А третя – Соломійка, бо дружина так захотіла”, — говорить Михайло.
Попри те, що він зараз є батьком трьох дітей та має інвалідність внаслідок участі у бойових діях, але демобілізовуватися поки що наміру не має. Каже, що армія – та ж школа.
“У 2022 році люди на ходу вивчали озброєння. Шукали, де б навчитися, горіли очі до нових знань та навичок”, — підсумовує він.
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
