Пам’яті Василя Олексюка

Василь Олексюк. Людина, яка жила працею і стала на захист України.
Василь народився 15 серпня 1972 року в селі Гаврилівка на Івано-Франківщині. Він був із тих людей, про яких більше розповідають не слова, а вчинки. Працьовитий, надійний, із золотими руками. Якщо брався за справу — доводив її до кінця. Якщо обіцяв — тримав слово.

Усе його життя було пов’язане із землею. Василь працював у сільському господарстві, сіяв, вирощував і збирав урожай.
Опанував професію тракториста, постійно вчився нового, мріяв розвиватися як аграрій. За освітою був будівельником, тож умів багато чого зробити власними руками. Побратими згодом також цінували його за цю рису: Василь не чекав, поки хтось вирішить проблему, а просто брався до роботи.
Удома на нього чекала родина. Разом із дружиною Людмилою він будував своє життя, працював, дбав про близьких. Та найбільшим його багатством були діти — син Василь і донька Марина.
Заради них, заради їхнього майбутнього він жив і працював. Хотів, щоб вони мали власне життя, свої плани й можливість будувати майбутнє у вільній країні.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Василь не залишився осторонь.
27 лютого 2022 року він добровільно став до лав територіальної оборони.
Став солдатом, водієм стрілецької роти 124-го батальйону 113-ї окремої бригади територіальної оборони. Саме тут побратими дали йому позивний «Сідий».

Стати на захист рідної оселі було для Василя таким же природним, як жити, працювати й любити. Він залишив звичну роботу, родину й мирне життя, бо розумів: Україну потрібно захищати.

Виконував свої обов’язки так само, як звик працювати в цивільному житті, — сумлінно, відповідально, без зайвих слів. Таким його й знали побратими: людиною, на яку можна покластися, яка не підведе і не залишить у скрутну хвилину.
21 січня 2023 року поблизу Соледара, у селищі Благодатне, під час виконання бойового завдання солдат Василь Олексюк загинув унаслідок наскрізного кульового поранення.
За мужність і героїзм, проявлені під час захисту територіальної цілісності та незалежності України, Указом Президента України солдата Василя Олексюка посмертно нагороджено орденом «За мужність» III ступеня.
Йому було 50 років.

За цими сухими рядками — життя людини, у якої були свої турботи, мрії та плани.
Чоловіка, якого любила дружина.
Батька, на якого чекали діти.
Людини, яка вміла працювати, цінувала родину й хотіла жити у своїй країні.
Василь повернувся додому на щиті. Для його рідних день загибелі — це не просто дата в календарі, а біль, із яким доводиться жити щодня.
Не стало звичних розмов, спільних справ, нових родинних зустрічей.
Залишилися спогади, фотографії та все те, що близькі пам’ятатимуть про нього: його характер, голос, звички, добрі вчинки.
Для побратимів він назавжди залишиться своїм — людиною, якій довіряли й поруч із якою було спокійніше.
Для родини — чоловіком і батьком, якого неможливо замінити.
Для всіх нас — Захисником, який у вирішальний момент зробив свій вибір і став на захист України.
Василь «Сідий» не шукав гучних слів. Він просто робив те, що вважав правильним.
Працював, дбав про близьких, а коли прийшла війна — пішов захищати рідну землю.
Ми пам’ятаємо Василя.
Пам’ятаємо його життя, його вибір і ціну, яку він заплатив за нашу свободу.
Світла пам’ять Захиснику України.
Щирі співчуття рідним і близьким солдата.
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Фото: 113-та окрема бригада Сил ТрО ЗС України
Роман Олентьєв





























