Іван бачив, як йому відірвало ноги, але він вижив і щасливий, бо поруч дружина і донька

Івану 35. Під час мінометного обстрілу за долю секунди побачив, як відірвало ноги.

 – Тоді подумав: чи повернусь я додому живим, – говорить Іван. – Постійно відчував присутність смерті.

У лікарні Мечникова в Дніпрі хірурги і інші спеціалісти зробили все, що могли. Як виявилося, що можуть вони багато чого.

Валентина Лисничая, завідувачка реанімації сепсису Мечникова, день за днем витягує поранених з того світу. Івану перелили  більше, ніж шість літрів крові.

Коли Іван опритомнів після операції в реанімації, то називав ім’я дружини та доньки.

– Коли вони зустрілися, він купався її в очах, гладив волосся рукою, – згадує гендиректор лікарні Сергій Риженко.

Наталія шукала його, намагалася зв’язатися.

– Я завжди вірила, що ми будемо разом назавжди, незважаючи на те, що з ним стало. – сказала вона. – Усі мрії, всі ночі лише про нього.

Сьогодні Іван вже без апарату ШВЛ, дихає самостійно, посміхається, жартує із рідними. Дарма, що в реанімації і стискає зуби, приховуючи внутрішній біль.

– Мені судилося вижити і на нулі, і тут. Я сьогодні щасливий. І я не герой, я такий, як всі українці. Бо ми всі разом.

Сергій Риженко впевнений, що й надалі все налагодиться.

Джерело: Сергій Риженко

Фото: Сергій Риженко

Івану 35. Під час мінометного обстрілу за долю секунди побачив, як відірвало ноги.

 – Тоді подумав: чи повернусь я додому живим, – говорить Іван. – Постійно відчував присутність смерті.

У лікарні Мечникова в Дніпрі хірурги і інші спеціалісти зробили все, що могли. Як виявилося, що можуть вони багато чого.

Валентина Лисничая, завідувачка реанімації сепсису Мечникова, день за днем витягує поранених з того світу. Івану перелили  більше, ніж шість літрів крові.

Коли Іван опритомнів після операції в реанімації, то називав ім’я дружини та доньки.

– Коли вони зустрілися, він купався її в очах, гладив волосся рукою, – згадує гендиректор лікарні Сергій Риженко.

Наталія шукала його, намагалася зв’язатися.

– Я завжди вірила, що ми будемо разом назавжди, незважаючи на те, що з ним стало. – сказала вона. – Усі мрії, всі ночі лише про нього.

Сьогодні Іван вже без апарату ШВЛ, дихає самостійно, посміхається, жартує із рідними. Дарма, що в реанімації і стискає зуби, приховуючи внутрішній біль.

– Мені судилося вижити і на нулі, і тут. Я сьогодні щасливий. І я не герой, я такий, як всі українці. Бо ми всі разом.

Сергій Риженко впевнений, що й надалі все налагодиться.

Джерело: Сергій Риженко

Фото: Сергій Риженко