Задерикуватий Едуард Зуб — науковець і воїн: на пошану Захисника заснували стипендію і видадуть книгу

Стипендію на пошану зниклого безвісти Захисника України та відомого дослідника історії Харкова Едуарда Зуба заснували родина Едуарда Зуба, Український інститут національної пам’яті, благодійний фонд родини Бекетових-Алчевських та Харківський національний університет імені Василя Каразіна.

Про історика та воїна Едуарда Зуба, його доробок з дослідження та популяризації історії Харкова та вшанування науковця й Захисника України АрміяInform розповіла начальниця Другого міжрегіонального територіального відділу Українського інституту національної пам’яті Марія Тахтаулова.

Кілька слів про видання книги Едуарда Зуба «Харків. Хрести. Хмарочоси» сказав також науковий співробітник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, відомий український книговидавець Олександр Савчук.

Історик з Харкова: дослідник, популяризатор, публіцист

— Едуард Зуб — харківський історик, дослідження якого сконцентровані на історії Харкова за часів Української революції 1917‒1921 років, історії радянських карально-репресивних органів 1920‒1930-х років, історії Церкви в той період тощо, — розповідає Марія Тахтаулова.

Крім всього іншого, він є блискучим популяризатором історичної науки, вів свого часу різні рубрики у харківських медіа — як паперових, так потім і електронних, проводив екскурсії містом.

Він закінчив історичний факультет Харківського університету, однак тривалий час був науковцем-ентузіастом, працюючи поза офіційними дослідницькими установами. За фахом почав працювати 2019 року, доєднавшись до команди Українського інституту національної пам’яті, ставши співробітником Північно-Східного міжрегіонального відділу УІНП.

Едуард Зуб займався передусім історією Харкова та Харківщини, також опікувався Сумщиною. Він активно публікував науково-популярні нариси у локальному харківському медіа Mediaport, записав серію подкастів з медіа «Суспільне Харків». «П’ятеро з ломбарду» — подкаст про події в Харкові 1917‒1921 років. Також Едуард Зуб долучився до організації проєкту з деконструкції російських імперських міфів, який реалізовували спільно з Харківським літературним музеєм. Став одним з авторів виставки «30 (к)років до Незалежності по-харківськи», яку ми презентували до Дня Незалежності у 2020 році.

Захисник України: доброволець «Фрайкору» та 93-ї бригади «Холодний Яр»

24 лютого 2022 року Едуард Зуб шукав способу стати до лав Сил оборони України. Ми з ним зідзвонилися тоді й він розповів, що шукає варіанти, як кудись потрапити, бо в ТЦК йому відмовили через вік.

Тоді, згадавши свої давні зв’язки з добровольчим рухом, зокрема з «Фрайкором», де ми читали лекції на запрошення Георгія Тарасенка, він сконтактував з хлопцями, й вони його взяли до себе.

До літа 2022 року він у складі з «Фрайкору» захищав Харків та Харківщину. А згодом вирішив долучитися до регулярних Збройних Сил і став до лав 93-ї окремої штурмової бригади «Холодний Яр».

Воював на Донеччині, зазнав поранення. Після реабілітації 30 жовтня 2022 року знову повернувся на фронт, брав участь в обороні Бахмута.

14 листопада 2022 року Едуард Зуб зник безвісти. Ще напередодні ми з ним листувалися в месенджері, обговорювали робочі питання, наші проєкти на майбутнє. Станом на зараз, на жаль, ми досі не знаємо його подальшої долі. Але надія все ще жевріє.

Дослідницька стипендія на пошану історика та захисника України

Ідея зібрати та зберегти доробок Едуарда належить його батькам — мамі пані Олександрі та батькові пану Іванові. Формат, як це можна зробити, ми обговорили спільно і дійшли висновку, що найкращим варіантом буде підтримка молодих науковців та популяризаторів історичної науки. Це, мабуть, найкращий спосіб не лише зберегти та популяризувати доробок дослідника, але й виховувати наступну генерацію науковців.

Стипендія імені Едуарда Зуба орієнтована саме на молодих істориків віком до 40 років, які працюють над тією ж тематикою, що й Едуард. Йдеться про історію Харкова у першій третині ХХ століття, Українську революцію в її локальному вимірі, а також історія Церкви та радянських репресивних органів.

Цього року пропонуємо дві стипендії для науковців по 40 тисяч гривень кожна. Стипендіальний фонд забезпечує родина пана Едуарда. Плануємо, що це буде постійна стипендія. Ми сподіваємося, що пан Едуард повернеться і сам визначить її подальшу долю, але станом на зараз заплановано, що це буде щорічна стипендія.

Наразі триває відбір учасників, тож користуючись нагодою запрошую всіх зацікавлених подавати заявки. Інформація про стипендію є на сайті Українського інституту національної пам’яті та сайтах наших партнерів — Благодійного фонду родини Бекетових-Алчевських та Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна.

«Харків. Хрести. Хмарочоси»: книга доробку Едуарда Зуба

За ініціативою Українського інституту національної пам’яті упорядкували збірку нарисів, які буде видавати окремою книгою видавець Олександр Савчук. Туди увійдуть 45 нарисів пана Едуарда, написаних у проміжку між 2018‒2022 роками. Хронологічно вони охоплюють події від 1916‒1917 років до середини 1930-х років.

Сподіваємося видати збірку до кінця 2025 року. Це буде книга про Харків, про харківську історію. Можна навіть сказати — про харківську мікроісторію. По-перше, ці розвідки дуже цікаві. По-друге ж, вони відображають у певний спосіб харківську специфіку, місцевий локальний контекст.

Робоча назва книги нарисів Едуарда Зуба — «Харків. Хрести. Хмарочоси». Збірка налічуватиме три розділи. «Харків» — це про історію харківського повсякдення від 1916‒1917 до середини 1930-х років. «Хрести» — це про церкви, які знищувалися комуністичним режимом у цей період. «Хмарочоси» — це про діяльність радянських репресивних органів у місті.

«Ми ніби чуємо, що він сам це розповідає»: видавець Олександр Савчук про нариси Едуарда Зуба

— Едуард Зуб дуже ретельно досліджував історію Харкова та ілюстрував свої есеї. Попри науково-популярну форму викладу, яка тяжіє до публіцистичного стилю, вони завжди ґрунтуються на твердо встановлених фактах, на архівних документах. Тому для істориків і для тих, хто цікавиться історією, це буде дуже важлива книга, — каже Олександр Савчук.

Це добірка із 45 текстів, які раніше публікувалися в різних часописах, харківських друкованих та електронних медіа. Вони всі приблизно однакового обсягу — 2‒3 сторінки стандартного формату у Word. До кожного з текстів дібрано 3‒5 ілюстрацій, часто унікальних, які віднайшов та якісно відсканував сам Едуард Зуб.

До книги будуть дві передмови. Одна передмова відомого історика Володимира В’ятровича, друга — упорядниці збірки Марії Тахтаулової. Вона багато працювала з текстами нарисів, щоб зберегти особливості стилісти та інтонації авторського викладу, притаманні Едуардові Зубу.

Він виступав і писав у дещо провокативній, задерикуватій манері — запитував у слухача або читача щось, трішки іронізував. Це додає нарисам цікавого звучання, за ними можна почути живий голос їхнього автора, який звертається до читача. Ми ніби чуємо, що він сам це розповідає.

Ми намагаємось зробити книгу максимально цікавою не лише фахівцям, не лише історикам, а й усім, хто цікавиться минулим Харкова та добою Української революції 1917‒1921 років та українських 1920-х років.

Стипендія і книга — один зі способів ушанування Захисника України

Ми звикли до того, що назва вулиці, пам’ятник, меморіальна дошка — це типовий набір засобів ушанування Захисників України. Однак форм і способів віддати шану та вшанувати пам’ять українських воїнів значно більше, вони можуть бути значно різноманітнішими та оригінальнішими, — продовжує Марія Тахтаулова.

Захищати Україну пішли люди з різних професій, з різними життєвими шляхами та досвідом. Тож і вшановувати їх можна у різний спосіб. Якщо йдеться про науковців, то набувають поширення меморіальні стипендії, як-от у випадку з Едуардом Зубом.

Якщо Захисник України був у цивільному житті спортсменом, тоді влаштовують спеціальні змагання, турніри чи конкурси, щоб вшанувати саме цього воїна. Якщо це людина з мистецтва, на її честь можуть проводити виставки або театральні вистави.

Є випадки, коли військовослужбовець спеціалізувався на БПЛА, був глибоким фахівцем своєї справи. Тоді на його честь називають навчальні курси операторів безпілотників, на яких можна здобути унікальні знання.

Тож нині меморіалізація значно урізноманітнилася, і старі радянські практики вже не задовольняють наше бажання віддати шану українським воїнам. Тому вмикається цей креатив, і суспільство шукає нові формати, нові способи вшанування, окрім згаданих традиційних вулиць та меморіальних душах.

Історія Валерія Романовського: чому на честь воїна названо вулицю в Харкові

Хоча, звісно, традиційні способи меморіалізації теж цілком прийнятні і для когось це є дуже гарним варіантом. Однак я впевнена, що Едуард Зуб оцінив би саме такий підхід, тому що він дуже не любив формалізм й офіціоз, натомість дуже поважав усе цікаве, оригінальне та креативне.

Світлини надали Марія Тахтаулова та Олександр Савчук