У ворога — 20 секунд на перезаряджання, от у ці 20 секунд ми і копали: головний сержант батальйону Олекса про фронтову роботу

Він представляється коротко: Олекса, головний сержант стрілецького батальйону 4-ї окремої важкої механізованої бригади. І міцно тисне руку.

Олекса — доброволець. Сам він із Запорізької області.

У 2022 році добровольців тоді було стільки, що в місцевому ТЦК буквально не було місця, і Олекса мобілізувався… у Києві. Але дивно було те, що вже у складі частини він опинився знову ж таки на Запорізькому напрямку, в пеклі жорстоких боїв весни і літа 2022-го. Згадує про ті дні: «Ну, страшно було. На війні усім страшно. Але — робиш свою справу». Потім — короткий відпочинок і на початку осені 2022 року — під Бахмут.

На відміну від боїв під Запоріжжям, де Олекса був штурмовиком, під Бахмутом довелося більше бути в окопах. Про різницю розповідає із сумним гумором:

— Мені що цікаво було? Я ж починав як штурмова піхота, а в четвертій танковій ми більше окопні були. Я зрозумів, чому, коли ми штурмували, нас свої ж матюкали. Виявляється, що штурмовики заходять, шуму дадуть і йдуть на інше завдання. А піхота залишається. І росіяни висипають все на голови піхоті.

Одного разу довелося займати позиції за соняшниковим полем. Відділення пройшло, позицію зайняли, а наступного дня через те ж саме поле бійці іншого підрозділу пройти до них ледь змогли — все поле було в «пелюстках» (ПФМ-1 — Протипіхотна фугасна міна, «Лепесток», «Пелюстка» чи «Метелик» — протипіхотна міна натискної дії радянського виробництва. — Авт.).

Виявилось, що Олексі з товаришами дуже пощастило — після дощу на полі була суцільна муляка.

— Ми наступаємо на цю «пелюстку»… там навіть у наших слідах від берців ці міни були. Просто ми його провалювали в бруд і воно топилося. Просто пощастило, так би ноги повідривало одразу. Зайшли, окопуватись — зась. А росіяни побачили і криють мінометами. Ми засікали — 20 секунд на перезаряджання в них, от у ці 20 секунд ми і копали. А ґрунт такий, що навіть по коліна окоп не відрити. Три лопати зламали…

На щастя, поруч була закинута стайня і довелося ночувати там, буквально в конячому лайні.

Розповідати про ці дні Олекса не любить:

— Бачив, як наших сусідів фосфором «крили» — майже цілий день. Такий салют — все небо біле. Я сам під фосфором не був, але, гадаю, там було важко пацанам. А так росіяни працювали артою, авіацією. Одного разу авіація відпрацювала по нас — ми всі речі покидали, сховалися. Повернулися — все в уламках: спальники, сухпайки. Якби ми там залишились — не вижив би ніхто. А загалом, якщо прибрати все горе війни, то більше розумієш, хто є хто. Більше люди відкриваються в біді, і ти розумієш, хто буде з тобою, на кого можна покластися, на кого не можна покластися, і там більше здружуєшся.

А після Бахмута були бої в інших місцях, і Олексу призначили на посаду головного сержанта. Як він сам каже, «мені подобається цей сержантський напрям. Я жартую, якщо в офіцери — то тільки в комбати одразу. А так сержантський рух — це нормально. Ти живий, постійно в русі, постійно з колективом, постійно у спілкуванні. І мені це подобається. Себе відчуваєш потрібним».

Завдання сержанта, на думку Олекси, окрім статутних обов’язків, зробити команду. Щоб люди знали, що їм вчасно забезпечать їжу, БК, розташування.

— Я їм так кажу: бачиш, що хтось, наприклад, почав пити. Це не його проблема, це твоя проблема, бо в бою ця людина тебе підведе, і це не просто мінус одна одиниця, а, може, твоя смерть. І твоє завдання сказати: «Петро, ​​я все розумію, я тебе люблю, поважаю, ти мені побратим, ти пройшов багато разом зі мною. Ну, ти ж розумієш, що я через тебе можу загинути?». Тому кожен має один за одного думати. І якщо ти його не навчив кидати гранату, то він у потрібний момент не кине гранату. А це твоє завдання. І кожного завдання. І Петра завдання, щоб ти кидав гранату. У мене, якщо я виходжу, наприклад, то я розумію, що ось — є сім чоловіків, і моє життя залежить від кожного з них. І я знаю, що це моя команда, з якою я виходжу, і вони мають чітко виконувати свої поставлені завдання.