Сергій Кислиця: «Україна зважає на уроки з минулого, нам не потрібні ані політичні “запевнення”, ані “гарантії” від Москви»

Перший заступник керівника Офісу президента Сергій Кислиця про відмінності між англійською та українською версіями Будапештського меморандуму:

«Англійська, з одного боку, й українська та російська версії, з іншого, Будапештського меморандуму різняться. В англійській Україні надавали “assurances” – запевнення, тоді як в українській і російській – “гарантії”.

Різниця між запевненнями та гарантіями залишається критично важливою в юридичній, політичній та професійній сферах. Хоча обидва поняття передбачають обіцянку, гарантія зазвичай є сильнішим, юридично обов’язковим зобов’язанням, тоді як запевнення часто стосуються забезпечення впевненості або “м’якшого” політичного контексту.

Переконаний, що українська версія перекладу невипадкова. Вона була свідомо обрана Москвою й імовірно у Києві (навіть якщо і дещо з різних причин) для створення уяви – передусім серед українців – щодо сили меморандуму і взятих на себе росією, Великою Британією і США зобовʼязань. Останні дві англомовні країни не особливо переймалися українською чи російською версією. Зрозуміло. Так само як і французькими перекладами, оскільки вона була нерелевантна для Лондона, Вашингтону і власне Парижу. Франція в супереч ще одному “будапештському міфу” – не була і не є строною Будапештського меморандуму. А документ був підписаний українською, англійською і російською.

У своєму листі (див. фото) від 2 листопад 1994 р. Клінтону Єльцин пише про надання “гарантій” безпеки.

Натомість у листі Єльцину (див. фото) від 28 листопада 1994 р. Клінтон пише про готовність обмінятися інструментами про “запевнення”.

Ця лінгвістична еквілібристика не була “lost in translation” – навколо assurances vs guarantees перед самітом у Будапешті йшла заочна дискусія між Єльциним і Клінтоном в рамках досить інтенсивного обміну листам. У листуванні підкреслюється різниця між “гарантіями”, яким віддавала перевагу Москва, та «запевненнями», на яких наполягали США, які зрештою і були надані Україні в обмін на відмову від третього за величиною ядерного арсеналу у світі.

Слід бути повним дурнем, щоб думати, що Москва щиро переймалася силою і дієвістю гарантій безпеки України – всі подальші події: агресія, окупація, тому підтвердження. Москві було потрібно роззброїти і послабити Україну в умовах, коли українці “повелися” б на “гарантії” від Москви. А Вашингтон прагнув, у свою чергу, зробити Україну безʼядерною.

Вашингтон у 1994 році уважно пильнував, щоб ані в листуванні з Єльциним і союзниками, ані в самому документі не йшлося про “гарантії”. Вашингтон не був готовий і не хотів надавати гарантії. США закрили очі на іншомовні версії Меморандуму, оскільки Будапештський меморандум 1994 року не мав юридичної сили та ніколи не був ратифікований країнами-підписантами – Україною, США, Великою Британією, росією.

Про події 1994 р., про Будапештський меморандум слід памʼятати. Але ще важливіше знати і говорити правду. Не жити міфами і поширювати міфи – політичні, лінгвістичні тощо. Особливо зараз, коли йдеться про гарантії безпеки України. Їх юридичну силу і дієвість.

На нинішніх переговорах йдеться таки про “гарантії”. Не лише йдеться, але й про це написано в проєктах документів – саме про “гарантії” безпеки, які мають бути ратифіковані сторонами.

Україна зважає на уроки з минулого, нам не потрібні ані політичні “запевнення”, ані “гарантії” від Москви.

P.S. Ну і “вишенкою на торті” є той факт, що лише 2 жовтня 2014 року Будапештський меморандум був офіційно зареєстрований в Секретаріаті ООН. Україною. Інші підписанти цим не переймалися. А власне для чого це було б їм потрібно! Чи я мав би з цього розпочати?».