Україна і світ

РЕБ, перехоплювачі чи ШІ: експерт про те, як Україні побудувати багаторівневий захист від дронів

Україна потребує багаторівневого захисту від дронів. Колаж Сергія Поліщука / АрміяInform

Що робити, коли придушення радіоканалу вже не гарантує зупинки ворожого дрона?

Оптоволоконне керування та автономне донаведення порушують нові питання про можливості радіоелектронної боротьби й захист військових.

Як поєднати РЕБ, завчасне виявлення, фізичні перешкоди та перехоплення, щоб протидіяти загрозі ще до останніх секунд перед ударом?

Про межі можливостей «окопного РЕБ», технологічну гонку безпілотників і відмінності між масованим нальотом та автономним роєм АрміяInform поговорила з військовим експертом, офіцером Повітряних Сил ЗСУ в резерві, директором із розвитку оборонного підприємства Анатолієм Храпчинським.

У центрі розмови — як будувати багаторівневий захист, узгоджувати роботу засобів протидії з власними дронами та зв’язком і визначати пріоритети, які допоможуть випереджати наступні зміни ворожих БПЛА.

Анатолій Храпчинський, військовий експерт. Фото з особистого архіву А. Храпчинського
Анатолій Храпчинський, військовий експерт. Фото з особистого архіву А. Храпчинського

— Чи справді ми наблизилися до кінця епохи простих рішень у РЕБ, коли для захисту від дрона було достатньо придушити його радіоканал? Як змінюється роль радіоелектронної боротьби з появою оптоволоконного керування та автономного донаведення?

— Епоха простих рішень у радіоелектронній боротьбі не просто наблизилася до кінця — вона остаточно закрилася. Давайте почнемо з того, що базовий принцип «увімкнув купол на стандартних частотах і сидиш у безпеці» більше не працює.

Раніше все зводилося до прямолінійної дуелі в радіоефірі: є оператор, є дрон, між ними є радіоканал керування (умовні 900 МГц) та відеоканал (1.2 чи 5.8 ГГц). Розірвав цей зв’язок спрямованим «білим шумом» — перетворив засіб ураження на некерований шматок пластику з вибухівкою.

Зараз противник пішов шляхом інженерної диверсифікації та уніфікації рішень під різні завдання. По-перше, це постійна міграція по частотах — спуск у нижні діапазони (300–700 МГц) і підйом у високі (від 2.4 до 7+ ГГц), плюс динамічна перебудова робочої частоти (ППРЧ). По-друге, це радикальний вихід із радіоефіру на фінальному або всьому етапі польоту — через оптоволокно та системи автономного донаведення на базі машинного зору.

Водночас це в жодному разі не означає списання РЕБ із рахунків — змінюється сама його філософія в архітектурі поля бою. Якщо раніше РЕБ сприймали як «непробивний щит», то сьогодні це — інтелектуальний фільтр першого контуру і засіб примусу ворога до економічно невигідних сценаріїв.

Коли ми насичуємо лінію бойового зіткнення розумним РЕБом, ми змушуємо противника відмовлятися від дешевих масових радіокерованих FPV і переходити на значно дорожчі, важчі й тактично обмежені рішення.

Ба більше, сучасна радіоелектронна боротьба трансформується у симбіоз радіоелектронної розвідки (РЕР) та спрямованого функціонального ураження: ми переходимо від заливання всього спектру шумом до точного виявлення випромінювання ретрансляторів, пошуку наземних станцій управління, засліплення оптичних датчиків або перевантаження вузлів навігації.

Отже, РЕБ перестав бути самодостатньою панацеєю на останній милі — тепер це перший ешелон єдиної мережецентричної системи протидії, який відсікає до 70–80% класичних загроз і розчищає сектор для роботи засобів кінетичного перехоплення.

— Якщо порівняти FPV-дрон на оптоволокні та дрон із машинним зором, який після захоплення цілі самостійно завершує атаку, — у чому принципова різниця цих загроз для захисника? Де в кожному випадку залишаються можливості для РЕБ, а де потрібні інші засоби протидії?

— Тут треба розуміти просту річ: для захисника це абсолютно різна фізика процесу і, відповідно, різна математика перехоплення.

Почнемо з FPV на оптоволокні. Його головний плюс для оператора — повна радіомовчанка і стабільна картинка аж до моменту детонації, навіть під час заходу на гранично малих висотах у складку рельєфу чи забудову. Для класичного РЕБ він абсолютно прозорий, бо радіосигналу в повітрі немає — обмін даними йде через фізичний кабель.

Дрон-перехоплювач на службі в Армії США.
Дрон-перехоплювач на службі в Армії США. Фото: US Army

Проте інженерна ціна цього рішення величезна. Котушка на 10–20 кілометрів — це серйозна паразитна маса, яка з’їдає корисне навантаження або ресурс акумулятора. Втрачається аеродинамічна якість і тягоозброєність: такий дрон повільніший, обмежений у різких маневрах, чутливий до сильного бокового вітру та перешкод на місцевості.

Тобто тут можливість для класичного РЕБ нульова, але завдяки великій ефективній площі розсіювання (ЕПР) через габаритну котушку та низьку швидкість відкривається ідеальне вікно для акустичних і радіолокаційних засобів виявлення та кінетичного знищення — від автоматизованих турелей до дробовиків та сіткострілів.

Дрон із машинним зором і автозахопленням цілі — це вже інша інженерна логіка, хоча в неї теж є свої вузькі місця. Як працює система? Система працює наступним чином: такий дрон не летить повністю автономно від точки пуску. До району цілі його все одно веде оператор по звичайному радіоканалу, і лише за 300–800 метрів, коли камера зачіплюється за контрастний об’єкт, вмикається алгоритм утримання цілі й перехід у режим «вистрілив і забув».

Що це дає стороні захисту? По-перше, на марші цей борт залишається вразливим для засобів РЕР та РЕБ. Якщо комплекс придушення «кладе» відеоканал та керування на дистанції півтора-два кілометри, оператор просто не доведе дрон до рубіжу, де оптика зможе захопити мішень.

По-друге, коли дрон уже перейшов на автопілот на фінальному відрізку, радіочастотний РЕБ справді стає безсилим, проте в гру вступають оптико-електронні завади та фізика маскування. Дешеві одноплатні комп’ютери, які росіяни ставлять на потік задля уніфікації, орієнтуються на простий візуальний контраст.

Димова завіса, аерозолі, лазерні осліплювачі матриць камер та розмиття теплового й візуального контуру техніки — усе це зриває роботу алгоритму захоплення. У підсумку маємо чіткий розподіл: проти оптоволокна працює зв’язка «радар плюс кінетика», а проти машинного зору — далекобійний РЕБ на підльоті та оптичне засліплення у фіналі.

— Ви застерігали від зосередження технологічної гонки лише на оптоволоконних дронах. За яких умов відповідь «оптоволокно на оптоволокно» виправдана, а коли вона перетворюється на пастку, що відтягує ресурси від перспективніших рішень?

— Коли у війні з’являється інструмент, який дає швидкий тактичний результат, завжди виникає спокуса масштабувати його без належної калькуляції ефективності. Вкотре наголошую: дрон на оптоволокні — це вузькоспеціалізований тактичний інструмент під конкретне завдання, а не базова основа всієї ударної компоненти.

Де відповідь «оптоволокно на оптоволокно» справді виправдана? Там, де противник вибудував настільки щільний радіоелектронний купол, що пробити його звичайними засобами економічно невигідно.

Дрон на оптоволокні. Фото МОУ. Фото АрміяInform
Дрон на оптоволокні. Фото: АрміяInform

Наприклад, коли потрібно точково вибити в секторі дорогу російську станцію РЕБ («Житель», «Поле-21» чи черговий «конструктор» їхнього воєнпрому), яка тримає цілу ділянку фронту, або вразити обшитий металом і обвішаний глушилками танк. Оптоволоконний дрон вибиває цей ключовий вузол у ланцюжку оборони ворога, і далі у відкрите вікно заходить група значно дешевших і маневреніших радіокерованих FPV, які розбирають решту позицій.

Так само оптоволокно виправдане в щільній промзоні чи підземних комунікаціях, де радіогоризонт і залізобетон гасять радіохвилі.

А от пасткою це стає тоді, коли хтось намагається мірятися з ворогом виключно кілометражем намотаних котушок і підмінити оптоволокном усю лінійку тактичних ударних засобів.

З погляду економіки ОПК та математики війни — це тупикова гілка еволюції. Скловолокно жорстко лімітує швидкість, висоту, маневреність і радіус дії, воно чутливе до рельєфу й перешкод на місцевості та намертво прив’язує оператора до стаціонарної точки до самого кінця місії.

Якщо ми спалимо наш фінансовий та інженерний ресурс на спробу закрити всі потреби дронами на дроті, ми втратимо темп у розробках другого контуру — штучному інтелекті, захищеному цифровому зв’язку з ППРЧ, оптичній навігації та ройових технологіях.

Бо вже завтра масова поява автоматизованих турелей, інтегрованих із тактичними радарами, перетворить повільні оптоволоконні дрони на прості мішені. І головне — інвестуючи виключно у механічне рішення обходу РЕБ, ми ризикуємо просісти в автономних системах, здатних працювати на оперативну глибину 30–50+ кілометрів, куди жодна котушка фізично не дотягнеться.

— Яким має бути багаторівневий захист від FPV-дронів, якщо противник поєднує радіокерування, оптоволокно та автономне донаведення? Як розподілити завдання між виявленням, РЕБ, фізичними перешкодами й перехопленням, щоб захист не зводився до останніх секунд перед ударом?

— Тут ключова проблема в тому, що не можна будувати захист на спробі відбитися від дрона в останні 300 метрів, коли він уже вийшов на пряму видимість і пікірує на позицію.

На цій дистанції закони фізики та балістики грають на боці засобу ураження: навіть у разі втрати керування чи влучання з рушниці інерція все одно донесе бойову частину в небезпечну зону. Тому багаторівневий захист має будуватися за принципом класичної ешелонованої ППО, тільки стиснутої до масштабів тактичної смуги у 5–10 кілометрів.

Перший рубіж (ранній кордон виявлення і протидії, 3–10 км) — це мультиспектральний моніторинг повітряного простору і вибивання дронів-маток та ретрансляторів. Покладатися виключно на пасивні детектори відеосигналу вже недостатньо — вони сліпі перед оптоволокном і мовчать, коли дрон іде в режимі радіомовчання.

Потрібне поєднання засобів РЕР, мережі акустичних сенсорів і, обов’язково, компактних тактичних радарів, які бачать саму фізичну ціль за її радіолокаційним профілем незалежно від наявності випромінювання. На цьому ж рубежі працюють зенітні дрони-перехоплювачі та спрямовані комплекси РЕБ, завдання яких — збити або засліпити ворожий розвідник-коригувальник і борт-ретранслятор. Без ретранслятора в небі радіокерований FPV втрачає радіогоризонт, а оператор оптоволоконного дрона залишається без зовнішньої дорозвідки.

Багаторівневий захист має будуватися за принципом класичної ешелонованої ППО. Візуалізація АрміяInform / ШІ
Багаторівневий захист має будуватися за принципом класичної ешелонованої ППО

Другий рубіж (середній контур, 500 м — 2 км) — це зона роботи секторального та мобільного РЕБ у поєднанні з активним засліпленням. Тут система відсікає основну масу класичних радіокерованих FPV і не дає дронам із машинним зором підійти на дистанцію впевненого захоплення цілі камерою.

Третій рубіж (ближній контур об’єктового захисту, 50–500 м) — зона кінетичного перехоплення та оптико-електронної протидії. Коли тактична РЛС або акустика видає точний вектор на ціль, яка пройшла крізь РЕБ, засіб виявлення має бути напряму зав’язаний із засобом знищення — автоматизованою туреллю або розрахунком перехоплення, який заздалегідь знає азимут, висоту і швидкість заходу борту.

Одночасно вмикаються постановники димових та аерозольних завіс, що зривають роботу оптичного донаведення. І базовий інженерний фундамент під цим — пасивна фортифікація: захищені логістичні коридори під сітками, правильно рознесені екрани на техніці та грамотно обладнані укриття. Тільки коли кожен ешелон послідовно знімає своє навантаження, оборона працює як система, а не як лотерея в останні секунди.

— Поясніть доступно: чим перешкоджання супутниковій навігації відрізняється від придушення каналу керування дроном і як цей захист ускладнюють завадостійкі CRPA-антени? Чому відповідь на них не можна звести лише до збільшення потужності передавача завад?

— Якщо розкласти фізику процесу простою мовою: канал керування і відео — це коли пілот у реальному часі бачить картинку і вручну веде борт по радіоканалу, а супутникова навігація (GNSS — GPS, ГЛОНАСС, BeiDou) — це політ «по приборах» за координатами від точки А до точки Б без участі людини.

Звичайному FPV-дрону на передовій супутники майже не потрібні, тому проти нього давлять саме канали управління та відеопередачі. Натомість далекобійні ударні засоби на кшталт «Шахедів» або крилаті ракети та розвідувальні БПЛА («Орлан», ZALA, Supercam), які йдуть в автономному режимі, критично залежать від супутникової навігації, щоб корегувати накопичену похибку власної інерціальної системи.

Чому давити супутниковий сигнал колись було відносно простою інженерною задачею? Тому що супутники перебувають на орбіті на висоті близько 20 тисяч кілометрів, і потужність їхнього сигналу біля поверхні Землі мізерна. Достатньо було поставити на землі невеликий передавач завад або систему спуфінгу (підміни координат), щоб перекрити цей слабкий сигнал.

Саме тому росіяни зробили ставку на уніфікацію своїх засобів ураження навколо завадостійких CRPA-антен (антенних решіток із контрольованою діаграмою спрямованості) — тих самих «Комет» на 4, 8, 12 чи 16 елементів, які вони тепер ставлять на все поспіль: від «Шахедів» до КАБів та ракет.

Як працює CRPA-антена? На відміну від звичайної антени, яка приймає сигнал однаково з усіх боків, CRPA містить кілька приймальних елементів і цифровий блок обробки.

Коли наземний комплекс РЕБ подає заваду знизу чи збоку, процесор антени вираховує вектор, звідки йде цей шум, і програмно «обрізає» чутливість у цьому секторі — формує так званий просторовий «нуль» діаграми спрямованості. Простіше кажучи, антена відсікає сектор, звідки працює РЕБ, і продовжує читати чистий сигнал супутників із верхньої півсфери.

Карта повітряних трас та зони контролю БпЛА. Візуалізаця ШІ
Карта повітряних трас та зони контролю БПЛА. Візуалізаця ШІ

Чому тут не працює прямолінійна логіка «давайте просто піднімемо потужність передавача РЕБ у десять разів»? По-перше, для математики CRPA-антени один надпотужний передавач в одній точці — це все одно лише одне джерело завади з одного кута, яке вона закриє одним своїм «нулем».

По-друге, безконтрольне нарощування потужності випалює власний зв’язок і навігацію в секторі, а головне — створює в ефірі потужний радіомаяк, який одразу висвітлює позицію для ворожих протирадіолокаційних ракет чи балістики.

Щоб гарантовано осліпити CRPA-антену, потрібна не груба потужність, а геометрія і мережевий підхід: багатопозиційна мережа синхронізованих передавачів, рознесених у просторі. Тут працює проста арифметика: антена на 8 елементів фізично здатна відсікти максимум 7 джерел завад із різних напрямків.

Коли ж на неї одночасно з 8–10 різних точок працюють малопотужні, але скоординовані передавачі, їй просто не вистачає каналів для побудови «нулів» — і супутникова навігація ворожого засобу лягає.

— Як мають доповнювати одне одного переносні й мобільні засоби «окопного РЕБ» та потужні стаціонарні або розподілені комплекси придушення? Що потрібно для їхньої узгодженої роботи, аби одночасно захищати військових і не порушувати роботу власних дронів, зв’язку та навігації?

— Тут треба чітко розділяти перший і другий контур радіоелектронної боротьби за ешелонами та функціоналом. Великі комплекси оперативно-тактичного рівня та загальнонаціональні розподілені системи спуфінгу і придушення — це вищий ешелон.

Вони працюють по висотах, перекривають повітряні коридори прольоту крилатих ракет і далекобійних БпЛА, давлять супутникову навігацію та блокують роботу ворожих розвідувальних крил («Орланів», «Суперкамів») на глибині.

Натомість «окопний» та мобільний РЕБ — це засіб суто індивідуального та об’єктового прикриття на останній милі з радіусом дії 50–250 метрів, завдання якого — зірвати наведення FPV безпосередньо перед позицією чи машиною.

У чому криється головна інженерна пастка в разі масового насичення військ малим РЕБом? Якщо вздовж лінії зіткнення безсистемно виставити сотні куполів без належної фільтрації сигналу, які безперервно «фонять» у небо в режимі 24/7, будь-яка армія сама собі вимикає очі та руки.

Виникає жорсткий конфлікт в електромагнітному спектрі: гасяться власні дрони дорозвідки та ударні борти на зльоті, просідає тактичний зв’язок, а радіоелектронна розвідка противника бачить такі постійно увімкнені випромінювачі за багато кілометрів як готові цілі.

 Якщо вздовж лінії зіткнення безсистемно виставити сотні куполів без належної фільтрації сигналу, виникає жорсткий конфлікт в електромагнітному спектр. Візуалізація ШІ
Якщо вздовж лінії зіткнення безсистемно виставити сотні куполів без належної фільтрації сигналу, виникає жорсткий конфлікт в електромагнітному спектрі. Візуалізація ШІ

Щоб система працювала як єдиний організм, необхідні три базові інженерні рішення:

  1. Перехід від «сліпого» безперервного випромінювання до розумної активації за цілевказанням РЕР: комплекс малого РЕБ має перебувати в режимі радіомовчання і вмикатися лише на ті 30–40 секунд і суто в тій смузі частот, де детектор зафіксував реальний підліт ворожого борту.
  2. Жорстка культура проєктування і фільтрації сигналу: виключення паразитних позасмугових випромінювань («гармонік»), щоб робота передавача на одній частоті не клала сусідні діапазони, де працює власний зв’язок.
  3. Автоматизований менеджмент радіочастотного ресурсу в єдиному контурі управління: коли власний екіпаж БПЛА планує виліт у секторі, інформаційна система має автоматично формувати «частотно-часовий коридор» і програмно приглушувати сектори дружнього РЕБ за маршрутом прольоту за принципом «свій-чужий», без витрати дорогоцінного часу на ручне узгодження в голосовому режимі.

— У повідомленнях про атаки Shahed часто вживають слово «рій». Як відрізнити масований наліт за заданими маршрутами від мережевої групи та справжнього автономного рою — і що з цього вже підтверджено? Як кожен наступний рівень змінює вимоги до РЕБ, ППО та швидкості ухвалення рішень?

— У публічному просторі словом «рій» сьогодні часто називають будь-яку групу з трьох і більше бортів, але з військово-інженерної точки зору поняття треба чітко розмежовувати, щоб правильно рахувати загрози, а не воювати з медійними міфами.

  • Перший рівень — це масований координований наліт (складний комбінований кулак): це те, що ми бачимо під час щонічних атак «Шахедів» у перемішку з дешевими дронами-приманками типу «Гербера» чи «Пародія». Ці борти не обмінюються даними між собою. Кожен із них летить за заздалегідь зашитим польотним завданням по точках повороту. Ефект «роїння» тут досягається суто штурманським розрахунком ворога: їх запускають із різних пускових районів і за такими маршрутами та висотами, щоб вони одночасно зійшлися в одній точці з різних азимутів і перевантажили сектор відповідальності ППО за кількістю цілей в одиницю часу.
  • Другий рівень — мережева група з елементами обміну даними та ретрансляції: це вектор, який противник зараз активно намагається реалізувати через встановлення 4G-модемів, супутникових трекерів або радіомодемів із mesh-архітектурою (де кожен борт виступає вузлом ретрансляції для сусіднього, хоча фізику згасання сигналу й падіння пропускної здатності при кожному такому «стрибку» ніхто не скасовував). У такій конфігурації дрони ще не ухвалюють рішень самостійно, але за задумом російських інженерів мають передавати телеметрію назад в операторський центр, щоб виявляти зони роботи ППО та коригувати маршрути наступних хвиль у реальному часі.
  • Третій рівень — справжній автономний рій (Swarm AI): це коли група дронів об’єднана локальною мережею без участі оператора і без прив’язки до зовнішніх каналів зв’язку. У рою є розподілений бортовий інтелект: алгоритми самі ділять цілі за пріоритетністю, при втраті ведучого борту його функцію миттєво перебирає інший, а частина групи може автоматично імітувати прорив для відволікання вогневих засобів. У сегменті далекобійних ударів повноцінного автономного рою у РФ наразі немає, проте у світовому miltech технології групового застосування під управлінням одного оператора вже переходять із лабораторних стендів у площину полігонних випробувань.

Як ця еволюція змінює вимоги до нашої системи оборони? Масований наліт ще можна перетравлювати екстенсивно — нарощуванням щільності вогневих груп і класичним цілерозподілом.

Сили оборони України застосовують ШІ-турелі, здатні автономно виявляти та знищувати ворожі дрони, включно з моделями на оптоволокні. Фото МОУ
Сили оборони України застосовують ШІ-турелі, здатні автономно виявляти та знищувати ворожі дрони, включно з моделями на оптоволокні. Фото: МОУ

Але з переходом до мережевих груп і ройових алгоритмів час реакції людини стає критичним вузьким місцем. Відтак завдання для РЕБ зміщується на руйнування внутрішньогрупових каналів обміну даними (mesh-мереж) та ліквідацію базових станцій-ретрансляторів, щоб розірвати групу на окремі сліпі одиниці.

А для ППО безальтернативним стає перехід до повної автоматизації циклу «виявлення — розпізнавання — розподіл цілей — знищення», де радар напряму видає цілевказання засобу ураження для роботи за принципом «вистрілив і забув», а оператор лише контролює загальну архітектуру бою.

— Якби ви визначали три першочергові напрями інвестицій у протидію дронам на найближчий рік, що обрали б: засоби виявлення, РЕБ, перехоплювачі, автоматизацію управління чи інші спроможності? За якими результатами можна буде оцінити, що Україна створює гнучку систему захисту, здатну випереджати наступні зміни ворожих БПЛА?

— Інвестувати в якийсь один інструмент у відриві від інших — це просто неефективно спалювати оборонний ресурс. Сучасна протидія засобам повітряного нападу працює виключно як єдина замкнена інженерна екосистема. Тому, якщо ми дивимося на проблему з позиції «Інженерної ставки» і здорової математики війни, три пріоритети мають фінансуватися як єдиний наскрізний ланцюжок:

  1. Суцільне мультиспектральне поле маловисотного виявлення на базі тактичних РЛС: треба дивитися правді в очі — ера, коли безпілотник можна було гарантовано запеленгувати в радіоефірі, минає. Противник масштабуватиме оптичну навігацію за рельєфом, інерціальні системи, оптоволокно та режими повного радіомовчання.

Єдине, чого жоден літальний апарат ніколи не зможе приховати з огляду на закони фізики, — це своє фізичне тіло та ефективну площу розсіювання в просторі. Тому фундамент усього — це насичення як першого контуру на ЛБЗ, так і тилових рубежів компактними тактичними 3D-радарами різних діапазонів із фазованими антенними решітками, які у зв’язці з пасивними сенсорами витягують малорозмірні цілі на тлі землі у сліпих зонах великих ЗРК.

  1. Мережецентричні системи управління (C2) та програмна інтеграція: отримати первинну радіолокаційну картинку — це лише половина завдання; критично важливо за долі секунди перетворити її на вогневе рішення без втрати часу на людський чинник. Інвестиції мають іти в єдині протоколи обміну даними та алгоритми автоматичної класифікації цілей, де засіб виявлення і наведення інтегрований напряму із засобом РЕБ або засобом вогневого ураження в єдиний цифровий контур.
  2. Масштабована економічно виправдана кінетика — зенітні дрони-перехоплювачі та автоматизовані вогневі комплекси: ми маємо рахувати економіку перехоплення. Витрачати дефіцитні зенітні ракети вартістю в сотні тисяч чи мільйони доларів на «Шахеди», дешеві крилаті ракети типу «Бандероль» або розвідувальні крила — це гра на виснаження нашого бюджету. Нам потрібна масова лінійка перехоплювачів (як гвинтових, так і реактивних) із бортовими системами донаведення, де собівартість знищення цілі буде співмірною або нижчою за вартість самого ворожого засобу.
Україна потребує багаторівневого захисту від дронів. Візуалізація АрміяInform / ШІ
Україна потребує багаторівневого захисту від дронів. Візуалізація АрміяInform / ШІ

Оцінити ж, чи створили ми систему, яка працює на випередження, а не просто реагує на вчорашні виклики, можна буде за двома чіткими критеріями.

Перший — це швидкість інженерного циклу адаптації: коли на появу у ворога нової частоти, форми сигналу чи тактики наша промисловість і війська відповідають оновленням програмних профілів радарів і засобів РЕБ за лічені дні, а не чекають місяцями проходження бюрократичних процедур.

І другий, ключовий показник ефективності — коли основна маса ворожих бортів методично вибиватиметься на ранніх рубежах в автоматизованому режимі «вистрілив і забув», ще до їхнього входу в зону роботи об’єктової ППО чи візуального контакту з піхотою. Війна технологій виграється не окремими «вундерваффе», а системною інженерною рутиною та правильно порахованою математикою перехоплення.

Джерело: Інформаційне агентство АрміяInform

Магазин автозапчастин AvtoBot м.Ніжин