Україна і світ

Пропаганда вийшла за межі ТБ: як кремль поширює фейки через російське кіно

Листопад 2022 року. Місто калуга. росія. Під час однієї з театральних вистав у зал несподівано зайшли невідомі в формі ЗСУ. Через кілька секунд пролунали постріли…

Вже потім адміністрація театру зробить заяву. Мовляв, таким чином вони хотіли привернути увагу глядачів до нібито страждань мешканців Донбасу.

Щоб ті (тобто глядачі) зрозуміли, з якими терористами доводиться мати справу їх армії. Задля цього керівники закладу змусили акторів одягнути військову форму й зробити постріли холостими патронами…

Цю історію ми згадали не просто так. Саме вона ідеально ілюструє, яких гібридних форм сьогодні набуває кремлівська пропаганда. Вона вже давно не обмежується тільки телевізором, довіра до якого з року в рік падає. Причому з кожною новою військовою чи політичною поразкою рф ці процеси тільки прискорюються.

Ось, наприклад, досить показова цитата сергія маркова, а це довірена особа путіна. Він прямо звинувачує телевізійних пропагандистів у неадекватній інформаційній політиці.

– Херсон требует делать выводы и прекращать ошибки. Поэтому вопрос. А вот те, кто восемь лет хохотали на нашем ТВ и в СМИ, что Порошенко и Зеленский клоуны, и что Украина скоро развалится, и что Европа замерзнет без газа и перестанет поддерживать Украину, они все еще на ТВ? Все еще хохочут и стебутся? Теперь над чем хохочут?

І якщо такі висновки роблять люди, максимально наближені до влади в рф, не важко здогадатися, що рівень недовіри до умовного соловйова чи шейніна серед простих громадян значно вище.

І ці процеси, звісно, розуміють у кремлі, тому постійно збільшують фінансування інших джерел інформаційного впливу на населення. Йдеться зараз насамперед про музику й кінематограф, які проти новин або ток-шоу мають цілу низку переваг.

Пропаганда вийшла за межі ТБ: як кремль поширює фейки через російське кіно

Перш за все йдеться про фактчекінг. А точніше його відсутність. Адже на відміну від класичних новин, художній фільм не обов’язково має будуватися на фактах. Більше того, в сценарій фільму можна спокійно додавати будь-які фейки, чутки або популярні страшилки.

Іншими словами, якщо в новинах чи ток-шоу пропагандисти мають хоча б якось відповідати за слова та картинку, то у кіно цього можна не робити. Бо фільм на те й художній, щоб залишати місце особистому баченню режисера чи автора сценарію.

І куратори інформаційних напрямків усе частіше користуються цим. Від чого російський кінематограф буквально наповнили пропагандистськими міфами й наративами.

Щоб усі розуміли, про що йдеться, розберемо декілька епізодів з фільму Військовий кореспондент, який час від часу з’являється в ефірі федерального каналу НТВ.

На самому початку фільму події розгортаються в ростовській області. Нібито в таборі для біженців сотні українців отримують їжу й допомогу від російських військових.

Після чого в нібито художньому фільмі актори, які грають роль біженців, кажуть ось такі слова:

– Спасибо, братцы, спасибо, россия, передайте путину, что очень благодарны.

Тобто лише через крихітний фрагмент фільму проходить одразу декілька кремлівських наративів. Мовляв, росія зовсім не агресор, а навпаки рятує людей. За що українці нібито щиро вдячні путіну.

І можна скільки завгодно посміхатися, дивлячись на подібну творчість. Але, на жаль, це працює навіть краще, ніж подібні фантазії в ток-шоу.

Адже кіно, навіть погане, це не просто слова, а й візуалізація, формування певних образів. Вплив на емоційну складову глядача. Що дуже легко зробити, скажімо, за рахунок крові.

Здогадайтесь з одного разу, що, за сценарієм фільму Військовий кореспондент, сталося зі вже згаданими нібито біженцями. А ми розкажемо. У фільмі табір з літніми людьми, жінками, дітьми та російськими військовими обстріляли з території України.

Тобто Україна обстрілювала територію росії, а не навпаки. І це проговорюють актори на фоні кадрів з кров’ю та трупами.

І звісно ж, глядачі проєктують події художнього контенту на реальність. Саме так формується громадська думка, і в головах людей закріплюють необхідні тези.

Наприклад, у тому ж фільмі Військовий кореспондент українці, які чинять супротив російській агресії, зображені не тільки як убивці й садисти, а й реальні фашисти. Скажімо, ось такі діалоги прописувалися сценаристами під одну з головних героїнь фільму – проукраїнську дівчину з Одеси:

– Нет, мне не все нравится в Третьем рейхе, но там было много хорошего. Забота о своей нации, о чистоте. Или ты бы хотел, чтобы твой сын женился на черной и у тебя были внуки негры?

Чи варто після такого дивуватися, звідки в простих росіян формується думка про міфічний український фашизм? Особливо з огляду на те, наскільки системну роботу проводять в рф із, так би мовити, “розлюднення” українців.

Адже в кожному сучасному патріотичному кіно в рф головний герой-українець – це завжди негідник і монстр.

У фільмі Солнцепек в центрі уваги військовослужбовці ЗСУ, які нібито катують полонених.

– С сепарами жестко надо, одному башку свернул, второму кишки выпустил, вот тогда они поймут.

А в стрічці під назвою Ополченочка українець кидає дружину, їде в Харків, щоб катувати людей. Після чого жінка вирішує власноруч захищати Донбас.

І подібні приклади можна наводити довго, але всі вони показують, наскільки масштабний інформаційний вплив здійснюється за межами традиційних для фактчекінгу об’єктів дослідження.

Такий не новинний формат до того ж виконує ще одну важливу для кремля функцію – впливає на цільові групи, які через вік чи брак часу не дивляться телевізор або не дивляться саме пропагандистські політичні ток-шоу. Йдеться насамперед про молодь та середній клас, які не є цільовою аудиторією умовного соловйова.

Саме з фільмів молоді росіяни дізнаються нібито подробиці гучних та скандальних історій. Скажімо, російська версія подій знищення малайзійського боїнга регулярно з’являється в місцевому кінематографі.

– Если бы было у нас оружие, чтоб мы могли сбить Боинг, разве бы они летали здесь? Нет. А они бомбили наши города! Видишь патроны? Это все, что у нас есть.

І це при тому, що російські ж федеральні канали показували рівно протилежне. Вони самі зізнавалися, що Бук у бойовиків був.

Але знов-таки… На відміну від новин, творці кіно завжди можуть списати фейки та будь-яку брехню на художній формат. Мовляв, автор так бачить, в кадрі актори, то які можуть бути питання?

Фактично це гра без правил. Інформаційних, моральних, яких завгодно. Але щоб бути конкурентними в гібридній війні, ми змушені реагувати на подібні виклики.

І музика, кіно, театральні вистави – все це в сучасних умовах має досліджуватися не менш ретельно, ніж новини, адже за своїм негативним впливом такий контент – безконтрольний, візуалізований контент – часто може призводити до куди більш негативних наслідків, ніж вже звичні пропагандистські ЗМІ.

Пропаганда вийшла за межі ТБ: як кремль поширює фейки через російське кіно

Листопад 2022 року. Місто калуга. росія. Під час однієї з театральних вистав у зал несподівано зайшли невідомі в формі ЗСУ. Через кілька секунд пролунали постріли…

Вже потім адміністрація театру зробить заяву. Мовляв, таким чином вони хотіли привернути увагу глядачів до нібито страждань мешканців Донбасу.

Щоб ті (тобто глядачі) зрозуміли, з якими терористами доводиться мати справу їх армії. Задля цього керівники закладу змусили акторів одягнути військову форму й зробити постріли холостими патронами…

Цю історію ми згадали не просто так. Саме вона ідеально ілюструє, яких гібридних форм сьогодні набуває кремлівська пропаганда. Вона вже давно не обмежується тільки телевізором, довіра до якого з року в рік падає. Причому з кожною новою військовою чи політичною поразкою рф ці процеси тільки прискорюються.

Ось, наприклад, досить показова цитата сергія маркова, а це довірена особа путіна. Він прямо звинувачує телевізійних пропагандистів у неадекватній інформаційній політиці.

– Херсон требует делать выводы и прекращать ошибки. Поэтому вопрос. А вот те, кто восемь лет хохотали на нашем ТВ и в СМИ, что Порошенко и Зеленский клоуны, и что Украина скоро развалится, и что Европа замерзнет без газа и перестанет поддерживать Украину, они все еще на ТВ? Все еще хохочут и стебутся? Теперь над чем хохочут?

І якщо такі висновки роблять люди, максимально наближені до влади в рф, не важко здогадатися, що рівень недовіри до умовного соловйова чи шейніна серед простих громадян значно вище.

І ці процеси, звісно, розуміють у кремлі, тому постійно збільшують фінансування інших джерел інформаційного впливу на населення. Йдеться зараз насамперед про музику й кінематограф, які проти новин або ток-шоу мають цілу низку переваг.

Пропаганда вийшла за межі ТБ: як кремль поширює фейки через російське кіно

Перш за все йдеться про фактчекінг. А точніше його відсутність. Адже на відміну від класичних новин, художній фільм не обов’язково має будуватися на фактах. Більше того, в сценарій фільму можна спокійно додавати будь-які фейки, чутки або популярні страшилки.

Іншими словами, якщо в новинах чи ток-шоу пропагандисти мають хоча б якось відповідати за слова та картинку, то у кіно цього можна не робити. Бо фільм на те й художній, щоб залишати місце особистому баченню режисера чи автора сценарію.

І куратори інформаційних напрямків усе частіше користуються цим. Від чого російський кінематограф буквально наповнили пропагандистськими міфами й наративами.

Щоб усі розуміли, про що йдеться, розберемо декілька епізодів з фільму Військовий кореспондент, який час від часу з’являється в ефірі федерального каналу НТВ.

На самому початку фільму події розгортаються в ростовській області. Нібито в таборі для біженців сотні українців отримують їжу й допомогу від російських військових.

Після чого в нібито художньому фільмі актори, які грають роль біженців, кажуть ось такі слова:

– Спасибо, братцы, спасибо, россия, передайте путину, что очень благодарны.

Тобто лише через крихітний фрагмент фільму проходить одразу декілька кремлівських наративів. Мовляв, росія зовсім не агресор, а навпаки рятує людей. За що українці нібито щиро вдячні путіну.

І можна скільки завгодно посміхатися, дивлячись на подібну творчість. Але, на жаль, це працює навіть краще, ніж подібні фантазії в ток-шоу.

Адже кіно, навіть погане, це не просто слова, а й візуалізація, формування певних образів. Вплив на емоційну складову глядача. Що дуже легко зробити, скажімо, за рахунок крові.

Здогадайтесь з одного разу, що, за сценарієм фільму Військовий кореспондент, сталося зі вже згаданими нібито біженцями. А ми розкажемо. У фільмі табір з літніми людьми, жінками, дітьми та російськими військовими обстріляли з території України.

Тобто Україна обстрілювала територію росії, а не навпаки. І це проговорюють актори на фоні кадрів з кров’ю та трупами.

І звісно ж, глядачі проєктують події художнього контенту на реальність. Саме так формується громадська думка, і в головах людей закріплюють необхідні тези.

Наприклад, у тому ж фільмі Військовий кореспондент українці, які чинять супротив російській агресії, зображені не тільки як убивці й садисти, а й реальні фашисти. Скажімо, ось такі діалоги прописувалися сценаристами під одну з головних героїнь фільму – проукраїнську дівчину з Одеси:

– Нет, мне не все нравится в Третьем рейхе, но там было много хорошего. Забота о своей нации, о чистоте. Или ты бы хотел, чтобы твой сын женился на черной и у тебя были внуки негры?

Чи варто після такого дивуватися, звідки в простих росіян формується думка про міфічний український фашизм? Особливо з огляду на те, наскільки системну роботу проводять в рф із, так би мовити, “розлюднення” українців.

Адже в кожному сучасному патріотичному кіно в рф головний герой-українець – це завжди негідник і монстр.

У фільмі Солнцепек в центрі уваги військовослужбовці ЗСУ, які нібито катують полонених.

– С сепарами жестко надо, одному башку свернул, второму кишки выпустил, вот тогда они поймут.

А в стрічці під назвою Ополченочка українець кидає дружину, їде в Харків, щоб катувати людей. Після чого жінка вирішує власноруч захищати Донбас.

І подібні приклади можна наводити довго, але всі вони показують, наскільки масштабний інформаційний вплив здійснюється за межами традиційних для фактчекінгу об’єктів дослідження.

Такий не новинний формат до того ж виконує ще одну важливу для кремля функцію – впливає на цільові групи, які через вік чи брак часу не дивляться телевізор або не дивляться саме пропагандистські політичні ток-шоу. Йдеться насамперед про молодь та середній клас, які не є цільовою аудиторією умовного соловйова.

Саме з фільмів молоді росіяни дізнаються нібито подробиці гучних та скандальних історій. Скажімо, російська версія подій знищення малайзійського боїнга регулярно з’являється в місцевому кінематографі.

– Если бы было у нас оружие, чтоб мы могли сбить Боинг, разве бы они летали здесь? Нет. А они бомбили наши города! Видишь патроны? Это все, что у нас есть.

І це при тому, що російські ж федеральні канали показували рівно протилежне. Вони самі зізнавалися, що Бук у бойовиків був.

Але знов-таки… На відміну від новин, творці кіно завжди можуть списати фейки та будь-яку брехню на художній формат. Мовляв, автор так бачить, в кадрі актори, то які можуть бути питання?

Фактично це гра без правил. Інформаційних, моральних, яких завгодно. Але щоб бути конкурентними в гібридній війні, ми змушені реагувати на подібні виклики.

Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram

І музика, кіно, театральні вистави – все це в сучасних умовах має досліджуватися не менш ретельно, ніж новини, адже за своїм негативним впливом такий контент – безконтрольний, візуалізований контент – часто може призводити до куди більш негативних наслідків, ніж вже звичні пропагандистські ЗМІ.

Джерело ФАКТИ. ICTV
2022-11-21 08:30:30