Мрію, щоб в Івана були справжні друзі: історія сім’ї хлопчика з психоемоційним розладом поведінки

Сьогодні чимало іноземних та українських організацій опікуються внутрішньо переміщеними особами. Вони допомагають у розселенні та працевлаштуванні, але серед них є й ті, хто турбується про діточок з особливими освітніми потребами (ООП).

У спільному спецпроєкті Вікон, Фактів ICTV. Здоров’я, ГО Let’s Do It Green Ukraine та дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ Україна) ми розповідаємо історії українських родин – учасників національного проєкту з психологічної діагностики та корекції дітей з ООП Обійми для кожного, хто потребує, які були змушені покинути свої домівки.

Проєкт Обійми для кожного, хто потребує, окрім надання конкретної допомоги родинам із такими дітьми, ставить перед собою ще й просвітницьку мету.

Бо від того, чи вдасться достукатися до всіх, хто може розв’язувати цю проблему, залежить життя і майбутнє українських дітей з ООП.

Сьогодні розкажемо про сім’ю Ірини та її старшого сина, якому діагностували психоемоційний розлад поведінки.

– Ми з чоловіком з Горлівки, але переїхали у Краматорськ, де народився Іван, наш старший син. Зараз йому вже шість років і шість місяців, – каже Ірина.

До війни чоловік Ірини працював на Новій пошті, дружина була у відпустці щодо догляду за дитиною, і коли настав час, трирічного Івана віддали до садочка.

Саме там з’ясувалося, що з хлопчиком щось не так. У спілкуванні з іншими дітьми вихователі помітили швидку зміну емоцій, конфліктність, неможливість повністю висловлювати свої почуття.

– Через це сина перевели до інклюзивної групи. Він приятелював з різними дітками, але справжніх друзів у нього не було. Це досі його найзаповітніша мрія, – розповідає мама Івана.

Повномасштабне вторгнення РФ у лютому сім’я Ірини зустріла вдома. До квітня 2022 року родина залишалася у Краматорську, довго вагалися — їхати чи залишатися, адже тоді Ірина дізналася про другу вагітність.

Але після того як росіяни почали обстрілювати місто, все ж таки вирішили евакуюватися у Хмельницький. Бо залишатися у Краматорську вже було небезпечно.

У Хмельницькому сім’ї надали маленьку кімнатку у гуртожитку як внутрішнім переселенцям, оскільки ані родичів, ані знайомих у них не було.

Чоловік Ірини почав шукати роботу, сина віддали у садочок. Однак у перший же день стався конфлікт. Матері зателефонували та попросили забрати Івана додому.

Скаржились на його гіперактивність, агресивність, на те, що заважав іншим дітям під час занять та відпочинку і навіть налякав їх своєю неадекватною поведінкою.

Завідувачка натякнула, що не хоче більше таких ситуацій, тож краще, щоб дитина не ходила у садочок, хоча там теж була інклюзивна група.

– Я відчувала суцільний розпач. Звісно, мені було відомо, що Іванко не такий, як інші діти. Він стресує, коли навколо забагато дітлахів. Може навіть завдати їм шкоди, якщо вони йому заважають або щось не сподобається, – каже жінка.

Але тоді вона ще нічого не знала ані про емоційне збудження, ані про тривожні симптоми, які швидко виснажують нервову систему дитини та часто призводять до невмотивованих проявів афекту.

Куди б Ірина не зверталася, до місцевих педіатрів або неврологів, їй казали, що син просто дуже жвавий хлопчик. Він насправді такий: любить  бігати, грати у рухливі ігри, кататися на велосипеді.

Згодом народився другий син Данилко.

– Були побоювання, що Іван ревнуватиме мене до немовляти. Але марно, Іван дуже лагідний з братиком. Зазвичай він віддає перевагу тим, хто менше за нього, а от з однолітками або старшими дітьми йому важко знайти контакт, – згадує мама.

Допоміг випадок. Якось на прогулянці Ірина познайомилась з жінкою, яка розповіла про свою маленьку доньку. Виявилося, дівчинка має такі ж самі проблеми, що й Іванко.

Так Ірина дізналася про Хмельницький інклюзивно-ресурсний центр та його кваліфікованих фахівців, які провели Івану комплексне тестування за п’ятьма напрямами: фізичний розвиток, мовлення, розвиток емоційно-вольової сфери, когнітивної, а також оцінили знання, вміння і навички дитини.

Сьогодні Ірина вже отримує разом с сином професійні консультації щодо психоемоційного розладу поведінки та поради для поліпшення комунікативних навичок. Є позитивна динаміка.

Хоча попереду ще заняття з логопедом, психологом, обстеження мозку та інші важливі дослідження, жінка має надію, що попри діагноз, Іван зможе адаптуватися не лише у садочку і школі, а й в суспільстві. І головне – матиме справжніх друзів.

Проєкт Обійми для кожного, хто потребує допомагає батькам і дітям з ООП. Контакти організації:

e-mail: official@letsdoitgreenukraine.com.ua, телефон: +38 067 565 9994.