Україна і світ

Пам’яті Дмитрія Отроша

Пам’яті Дмитрія Отроша

Сержант Дмитрій Олександрович Отрош, позивний «Панда», командир відділення — командир екіпажу безпілотних літальних комплексів розвідувального взводу 1-го механізованого батальйону 32-ї Сталевої бригади, пішов у засвіти 4 січня 2026 року на Донеччині. Йому назавжди залишиться 24 роки.

Дмитрій народився 22 жовтня 2001 року і проживав у місті Прилуки на Чернігівщині. Після 11 класу вступив до вищого навчального закладу в Полтаві, проте швидко зрозумів, що сидіти за партами — це не його шлях. Він забрав документи і вже у 18 років, восени 2019-го, пішов на строкову службу.

«Він підписав контракт ще до повномасштабного вторгнення. Був інструктором БЗВП у танковому полку на рідній Чернігівщині. У війську він сформувався як особистість», — розповідає його дружина Вікторія, яка сьогодні продовжує справу чоловіка і служить штаб-сержантом секції цивільно-військового співробітництва 1-го механізованого батальйону Сталевої бригади.

До лав 32 ОМБр Дмитрій приєднався у 2023 році. Починав на Куп’янському напрямку звичайним розвідником, згодом став командиром відділення, головним сержантом, а потім очолив екіпаж БПАК.

Побратими запам’ятали Дмитрія як людину-енергію, що не втрачала оптимізму за жодних обставин.

Молодший сержант Олександр згадує: «Веселий був, жартував прикольно. Мені подобалася його манера спілкування. Хоча йому було 24, а мені 28, він постійно писав: „Старий, як справи?“. В мене досі збереглися його переписки й „кружечки“, які він любив записувати. Козак, воював дуже гарно».

У розвідці Дмитрій працював провідником, водив групи на позиції та брав участь у надскладних евакуаціях.

Молодший сержант Микола ділиться спогадами: «Чудова людина. Ми постійно ходили разом на завдання, прокладали маршрути, їздили на евакуації — виносили і поранених, і полеглих. Якось у Покровську йшли забирати тіло побратима, і нас накрив міномет. Довелося відступати вже пораненими. Місяць пролежали у шпиталі з осколками, а потім знову повернулися у стрій, згодом разом перейшли в пілоти. Літали на „мавіках“, виявляли ворожу піхоту і наводили FPV. Хоч би якою складною була ситуація, Діма завжди залишався на позитиві».

Справжнім випробуванням на міцність і героїзмом відзначився бойовий вихід Дмитрія 10 липня 2024 року в районі Торецька.

«Того дня за 12 годин він змінив 13 позицій, — з гордістю згадує дружина Вікторія. — Ворожа піхота лізла звідусіль, позиції просто розбирали артилерією, а він відкатувався, знаходив нове місце і продовжував працювати. Доходило до ближніх стрілецьких боїв, він навіть знімав відео, як кулі свистять над головою».

Попри шквальний мінометний та артилерійський вогонь, Дмитрій не відступив і вивів 9 груп військовослужбовців для заміни, що дозволило провести ротацію втомлених піхотинців. За цей безпрецедентний вчинок, про який ходили легенди в бригаді та серед суміжників із 95 ОДШБр, сержанта Отроша нагородили «Золотим хрестом» від Головнокомандувача ЗСУ.

Після низки поранень командування переконало досвідченого розвідника перейти в аеророзвідку, адже ходити «на нуль» ставало дедалі ризикованіше. Проте Дмитрій просто фізично не міг сидіти на місці.

«Він був дуже непосидючий, — усміхається Вікторія. — Якщо інші хлопці іноді побоювалися виходити з укриття і воліли просто літати, то Діма завжди викликався бігти до машини на вивантаження БК чи продуктів. Йому муляло, коли обстановка не змінювалася. В русі, в дії для нього час минав швидше».

Попри постійний ризик, молода родина жила майбутнім. Дмитрій і Вікторія мріяли об’їздити всю Європу і світ. Восени 2025 року їм вдалося вирватися у відпустку до Єгипту. Про наступну відпустку говорили з надією — планували полетіти до Таїланду. Коли Дмитрія питали, що мотивує його стільки років залишатися у війську, він незмінно відповідав: «Тут моя сім’я, мій дім».

Фатальний бойовий вихід відбувся 4 січня 2026 року. Сержант Отрош разом із молодим побратимом пішки вийшов на рекогносцировку поблизу села Гришине на Покровському напрямку — шукали безпечне місце для облаштування нового бліндажа. Близько 13:09 збоку непомітно підкрався ворожий FPV-дрон. Через понівечені обстрілами дерева посадки сховатися було ніде.

«Дрон зайшов до них дуже близько, — з болем згадує Олександр. — Дімасіка тоді сильно поранило, а Дімі прилетіло в грудну клітку. Піднявся весь батальйон. Ми з хлопцями вже збиралися бігти на допомогу, але нас зупинили, щоб не створювати скупчення — туди вже вирушила група евакуації. Наш медик Вадим „Гінеколог“ робив все можливе, але поранення виявилися несумісними з життям…». Тіло героя евакуювали того ж дня.

Сержанта Дмитрія Отроша поховали в рідних Прилуках на Чернігівщині.

Він прийшов до війська 18-річним юнаком і віддав армії найкращі роки свого короткого, але надзвичайно яскравого життя. Непосидючий, відважний, відданий своїй дружині та своїм побратимам, «Панда» назавжди залишиться в строю 1-го механізованого батальйону Сталевої бригади.

Нікого не забудемо. Нікому не пробачимо.

Вічна слава воїну-лицарю!

Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform

Фото: Facebook-сторінка 32 ОМБр

Іван Столячук

Джерело: Інформаційне агентство АрміяInform

Магазин автозапчастин AvtoBot м.Ніжин