Льотчик, поет, письменник — історія пілота гвинтокрила Василя Мулика

Він розповів про свій шлях у військовій авіації, перші години повномасштабки, участь у боях за Гостомель, ставлення до ухилянтів і творчість під час війни.
Розмову з воїном оприлюднила 25 лютого Армія FM.
— Пане Василю, вітаємо вас в ефірі. Ви вже понад чверть століття у війську. Чому свого часу обрали саме військову службу і саме авіацію?
— Ну, «понад чверть століття» звучить дуже гучно — всього лише 26 років. Як кажуть, у війську важко перші 25 років, а мені вже майже пів року як легко. А якщо серйозно, то це, можна сказати, сімейна традиція. Мій батько був вертолітником, тому все дитинство я провів на військовому аеродромі поруч із ним і поруч із вертольотами. Я не те щоб не мав вибору — просто не бачив себе в іншому напрямку.
— Під час евакуації бійців з Іловайського котла ваш вертоліт був атакований ракетою. Розкажіть про цей випадок.
— Про це вже багато говорили. По мені був здійснений пуск ракети з ПЗРК. Я виконав маневр ухилення, відстрілив теплові пастки. Що саме врятувало — складно сказати. Можливо, ракета була несправна. Але зараз такі ситуації — це частина роботи. Пуски ракет по наших літаках і вертольотах відбуваються регулярно. Тому я не вважаю це чимось винятковим. Це просто робота екіпажу.
— Ви є лицарем волонтерського ордена «Народний Герой України». Що це за нагорода?
— Це волонтерська ініціатива, започаткована у 2015 році для відзначення військових і медиків. Особливість у тому, що нагорода виготовляється зі срібла, яке збирають звичайні люди. Це срібний тризуб із мечем у центрі. Нагородна рада розглядає кандидатури і визначає, хто заслуговує на цю відзнаку. Мене нагородили у 2018 році в Маріуполі.
— Тоді ж ви виступили з різкою критикою ухилянтів. Чи змінилася ваша позиція зараз?
— Вона стала ще жорсткішою. Тому що ця проблема стала більш очевидною. Моя особиста думка проста: ухилянт — це зрадник. Крапка.
— Чи можна сьогодні повторити рівень мотивації, який був у 2022 році?
— Хто хотів долучитися — той долучився тоді. Зараз цей потік зменшився, але не зник. А ті, хто ховався тоді, вони і зараз ховаються. Ситуація змінилася лише кількісно, але не якісно.
— Де вас застало 24 лютого 2022 року?
— За кілька тижнів до вторгнення ми перебували на полігоні на Рівненщині. Виконували обліт північного кордону — від Шацька до Чорнобиля. У ніч вторгнення отримали сигнал тривоги, прибули на аеродром і вивели техніку з-під удару. По нашому аеродрому били ракети, але ми не втратили жодної машини. Потім перелетіли на інші майданчики, а вже ввечері виконували бойове завдання — висадку десанту на аеродромі «Гостомель».
— Який момент того часу запам’ятався найбільше?
— Напевно, саме нічний політ на Гостомель і висадка десанту.
— У яких операціях вам довелося брати участь під час повномасштабної війни?
— Починав з оборони Києва. Потім були Харківський напрямок, Херсонський, Запорізький, Донецький. Робота триває.
— Як ви оцінюєте розвиток української військової авіації?
— Розвиток, безперечно, є. Це не лише про техніку, а й про тактику, методи ведення бойових дій. Якщо у 90-х роках авіація перебувала фактично в стані знищення, то тепер вона розвивається величезними кроками.
— Які, на вашу думку, головні успіхи України за час повномасштабної війни?
— Я скажу просто: уже те, що ми зараз говоримо тут, у Києві, — це успіх.
— Що потрібно для перемоги?
— Щоб кожен українець зробив те, що від нього залежить. Передусім — долучився до оборони України.
— Ви також займаєтеся творчістю. Наскільки вона пов’язана з війною?
— Я намагаюся розділяти службу і творчість, але війна пронизує все. Навіть у любовній ліриці присутня тема війни. Є жарт, що в творчості є три теми: любов, смерть і все інше. Війна об’єднує їх усі.
— Розкажіть про свої книги.
— У мене є дві книги. Перша — прозова, «Congo-Донбас. Гвинтокрилі флешбеки». Вона описує мій досвід у миротворчій місії в Демократичній Республіці Конго і події війни на Донбасі. Друга — поетична збірка «Базальт».
АрміяInform розповідала про медикиню з позивним «Панда».





























