П’ять годин надлюдських навантажень — здати на берет морпіха важко, але запам’ятовується назавжди
Журналіст «АрміяInform» на власні очі (і ноги) дізнався, як бійці 503 батальйону морської піхоти у складі 38 бригади морської піхоти долали комплексну смугу перешкод, щоб заслужити берет кольору морської хвилі.
Вода
На старт у лісі виходять групи по 10–15 бійців. Всі в бронежилетах та шоломах, а також зі зброєю. Це суттєве навантаження, але в реальному бою саме так. Кожну групу супроводжують по 2–3 сержанти та медик. Сержанти викрикують команди, які бійці мають дублювати і виконувати.
— Кроком руш!
Бійці, 9 чоловіків та 1 жінка, рушають. Наступні 5 годин про пересування кроком вони тільки мріятимуть.
— Гусячим кроком!
Бійці присідають, зброя над головою, ідуть навприсядки. Спробуйте це зробити без бронежилета, шолома та автомата.
— Увага, обстріл!
Бійці валяться на землю, щоб зменшити ймовірність ураження уламками.
— На землю!
В руках сержантів довгі палиці, якими вони притискають тих, хто вирішив схитрити і не ліг повністю.
— Підвелися! Бігом руш!
Бійці біжать, намагаються дотримуватися дистанції.
— Ворог на дев’ять!
Бійці падають і займають оборону, кожен бере свій сектор обстрілу, хтось пильнує тил.
— Так, бачу, посмішки, комусь весело? Відтискання! Раз—два.
Бійці відтискаються. У броні та шоломі це непросто.
— Я люблю…
— Морську піхоту!
— Бігом руш!
Загін підводиться і біжить. Попереду лісове озерце. Очерет, труп єнота прямо на стежині, бійці майже одразу провалюються в багно. По гомілки, по коліна, зупинятися не можна.
— Заходимо! Заходимо! Рух уздовж берега!
Морпіхи заходять у воду. По пояс, по шию, менші за зростом вже змушені плисти.
— Обстріл!
За цією командою треба зануритися у воду з головою. По тим шоломам, які стирчать з—під води, прилітають палиці. Обстріл, значить обстріл. Всі занурюються у воду. Потім група продовжує рухатися уздовж берега. Ще кілька пірнань, потім наказ вийти на берег і зайняти оборону.
— Розібрали сектори! Повзком руш!
Бійці починають повзти по вигорілій траві вгору. Мокра форма у багні тепер набирається пилом.
— Граната!
Прилітає світлошумова граната, гучно вибухає. Бійці вже лежать.
— Гусячим ходом! Нижче! Нижче!
Хтось намагається пересуватися на прямих ногах, але сержанти стежать, щоб всі накази виконувалися правильно.
— Я люблю…
— Морську піхоту!
Група розтягується. Першим наказують почекати тих, хто відстав. Але чекання — не відпочинок.
— Піраміда!
Бійці впирають у землю головою та ногами, руки складають на спині і так стоять, чекають. Або відтискаються чи присідають, то вже належить від наказу. Так бійців вчать не відриватися, а іти в одному темпі з групою.
Далі знову гусячий крок, плазування, біг та присідання. В руках у командира з’являється чийсь автомат.
— Хто загубив?
— Я.
— Боєць, це — це зальот. Як будеш викупати?
Сходяться на сорока відтисканнях. Боєць робить їх. Автомат повертають, але один з сержантів видає бійцю майже двометрову корягу, яку тепер треба нести до кінця смуги. Загубити не можна. Ніхто не скаржиться і не сперечається.
Боєць Катерина з позивним «Руна», яка здала на берет морської хвилі:
— Думки про те, щоб зійти з дистанції в мене не було. Хвилювалася за побратимів, котрим було важче за мене. Найскладнішим для мене було повзти, а повзти доводилося довго. Але це був неймовірний досвід. Це не просто отримання берета, це таке символічне хрещення, коли ти по справжньому вступаєш до лав морської піхоти. Для мене це дуже важливо. Тим же, хто тільки збирається здавати на берет, скажу так: готуйтеся, добре готуйтеся. І починайте не за тиждень.
Вогонь
Група виходить з лісу у поле. Там чекають дві довгі колоди. Їх треба підняти і бігом перенести. Групі потрібно розбитися за ростом, бо інакше низькі просто не дістануть колоду плечем. Несуть. Колоду, зброю і додаткові навантаження: корягу та колесо, яке називають «таблетка», бо воно замінює медичний наплічник.
— Відтискання! Раз!
Група падає і опускається на руках до землі. Команди «Два!», щоб можна було випрямити руку, немає. Стук палиць по бронежилетах примушує тих, хто просто ліг на землю, виконувати наказ.
— Два! Раз!
Всі засапані, виснажені і розуміють, що пройшли добре якщо третину смуги.
— Як відчуття?
Командир питає у єдиної бійчині в групі.
— Чудово!
— Значить, мало працюємо. Треба привантажити!
Знову відтискання, пересування повзком та присідання. Видно, як бронежилети та шоломи з кожною хвилиною стають все важчими. Наступні кількасот метрів група або повзе, або іде гусячим кроком. Виходять на піщаний путівець. По ньому повзуть. З подивом помічаю, що у декого форма вже встигла підсохнути. Доповзають до броньованого «Козака». Тепер задача проштовхати його. Група розділяється, хтось стає позаду, хтось з боків. Починають штовхати машину вагою до 15 тон. По піску це не просто, тим більше водій починає пригальмовувати. Під гірку машина зупиняється і зрушити її група вже не може. Перша спроба, друга, третя. Люди виснажені.
— Я люблю!
— Морську піхоту!
— Чому так слабо! Будемо відтискатися? Я люблю!
— Морську піхоту!
Відповідають гучно, відтискатися нікому не хочеться. Нарешті «Козак» дозволяють залишити. Далі знову повзання і гусячий хід. Одному з бійців стає зле, його приводять до тями нашатирем. Група знову забігає в ліс. Там стоїть намет з чорної плівки, з якого у щілини виходить чорний дим.
— Розібрати протигази!
Бійці одягають протигази, кладуть ліву руку на плече товаришу і гуськом заходять в намет. Там, у темряві і диму, стоять кілька хвилин.
— Без наказу не виходити! — волає старший по намету, дебелий морпіх кілограмів на сто тридцять з довгою сосновою палицею у руках. — Я люблю…
— Морську піхоту!
— Чому так слабо? Я люблю!
— Морську піхоту!
— путін!
— …уйло!
— Ви б знали, як важко говорити у протигазі!
Морпіх ще вичікує, а потім дає наказ виходити. Бійці вибігають і отримають по шоломах тією сосновою палицею.
— Це вже новенька! Тут майор проходив смугу, так я об нього палицю зламав! — кричить морпіх. Всі знають, що на смузі перешкод всі рівні і звання ні на що не впливає.
Бійці здають протигази і тут же біжать долати паркани з колод та інші завдання. Ще одному з бійців стає зле, він починає блювати. Всі стають в піраміду, бо просто відпочивати на смузі не можна. Потім продовжують рух.
— У нас триста! Ти і ти! Кричіть!
Ті, на кого вказав сержант, падають і волають. Їх товариші підхоплюють поранених і намагаються нести. Виснажені руки не тримають, але поранених залишати не можна, то їх таки тягнуть.
— Що, важко? Може кинь це все і іди до машини, відпочинь?
Бажаючих зійти зі смуги немає. Тим часом командир встигає забрати автомат у бійчині. Вона робить сорок присідань і отримає додаткову колоду. Група рухає далі, коли у лісі починає тхнути гнилим м’ясом. Напнутий на висоті десь півметра колючий дріт на якому розвішані тельбухи тварин, судячи з запаху дуже несвіжі. Треба повзти під ними. Сержанти та командир турботливо тицяють у тельбухи, щоб смороду було більше. Бійці повзуть, хтось починає блювати, але не зупиняється. Один боєць ригає після кожного здоланого метра, але проповзає і він.
Заступник командира 38 бригади морської піхоти полковник Максим:
— У складанні іспиту на берет беруть участь військові, як прослужили у морській піхоті не менше півроку. Всі бажаючі мають пройти медичне обстеження, бо навантаження чекають дуже серйозні. На берет здають геть всі підрозділи бригади: і органи управління і медрота і артилеристи, і сапери. Всі долають одну й ту саму смугу і офіцери і рядові, чоловіки і жінки. Сьогодні, наприклад, в одній з груп здавав заступник командира батальйону, майор. Пройшов на рівні зі всіма. Люди, які служать у морській піхоті розуміють та поважають цю традицію. Здати на берет — престижно. І не тільки на службі, а й після неї. Берет — це те, чим гордяться і у цивільному житті.
Мідні труби
Далі вправи з колесами з-під легкових авто. Їх треба повісити на шию і з ними бігти та присідати. Плюс зброя і додаткові навантаження. Один з бійців падає, судячи з його погляду він майже втратив свідомість. Підходить командир, береться за автомат.
— Я допоможу, допоможу.
Командир хоче забрати автомат, але боєць, майже непритомний, хапає автомат мертвою хваткою і не відпускає. Командир посміхається.
— О, так з тебе буде хороший морпіх. Непритомний, а зброю не віддаєш!
Бійця приводять до тями нашатирем. Далі вправи з колесами вантажівок. Їх треба кантувати. Група вже геть виснажена, але сержанти не дають зупинитися. У іншого бійця тепловий удар. Групу ставлять в піраміду, бійцю поливають водою голову. Далі знову біг і повзання, група вчергове заходить у ліс. Там розбита дорога з глибокими коліями, у яких вода.
— В колію!
Група по одному падає у багно і повзе. Кілька бійців загубили ріжки з набоями, то тепер викупають їх у командира, пірнаючі з головою у багно.
— Я люблю!
— Морську піхоту!
Здається, що прохолодне багно підбадьорило групу, бо далі та з новими силами штурмує покинуті хати. Поворот лісової дороги і попереду стає видно прапор батальйону. Наказ повзти. Бійці повзуть, а по них починають працювати одразу два брандспойта. Напір води такий, що деяких бійців аж перевертає, але інші повзуть. Тягнуть штрафні колоди та колеса. На останніх метрах сержанти починають хапати бійців за ноги і заважати, але їх вже не спинити. Один з бійців таки доповзає і хапає прапор. Смуга пройдена. Їх ще поливають водою, але доповзають і інші. Бійці падають на землю і кілька хвилин мовчать. Навіть не розмовляють. Напівбожевільні погляди, здається, вони і досі не вірять, що здолали смугу.
Далі їх записують, ведуть до мобільної лазні. За півгодини бійці повертаються вимиті і в чистій формі, їх не впізнати. Урочисте шикування, бійці зачитують клятву морпіха, а потім командир одягає кожному цілком заслужений берет. За традицією його треба прибити: потужний удар долонею по кокарді морської піхоти на береті. Кокарда металева і від удару може розсікти шкіру на голову. То в когось на чолі з’являється кров. Але після пережитого на це ніхто не звертає уваги.
Фото автора
Джерело: Інформаційне агентство АрміяInform
