На прорив як у голівудських фільмах — ревуть двигуни, летять іскри: історія «Француза» з 81-ї бригади ДШВ
Військова освіта в Україні, служба у Французькому іноземному легіоні та 81-й окремій аеромобільній Слобожанській бригаді Десантно-штурмових військ ЗСУ і плани стати… священиком.
Старший солдат Денис з позивним «Француз» брав участь у численних боях, рятував побратимів під Ізюмом і знищив 4 БМП, 3 танки та 2 МТЛБ ворога. Він нагороджений орденом «За Мужність» ІІІ ступеню та відзнакою Головнокомандувача Збройних Сил України «Золотий Хрест».
Про свій бойовий шлях військовий родом з Вінничини розповів АрміяInform.
Шлях воїна обрав з дитинства
Військове покликання Денис відчував з дитинства під впливом традицій сім’ї. У морській піхоті служив його батько, у Високомобільних десантних військах — старший брат. Однак найбільшою мірою на підлітка вплинула бабуся — ветеран Другої світової війни:
— Саме на її історіях про війну, на її медалях та орденах, які я приміряв на себе у дитинстві, у мене сформувалась думка, що я повинен бути військовим, — розповідає він.
Першим кроком до здобуття військової освіти для Дениса став Львівський військовий ліцей імені Героїв Крут, бо лише до цього навчального закладу можна було вступити після 8 класу загальноосвітньої школи.
Втрапити до Київського військового ліцею імені Івана Богуна після 7-го класу хлопець не встиг, а чекати ще рік, щоб вступити після 9-го класу до іншого військового навчального закладу, не хотів.
— Я хотів якнайшвидше поїхати з дому, а Львівський військовий ліцей був одним із небагатьох військових ліцеїв, куди можна було вступити після 8-го класу. Після 7-го до Київського військового ліцею я не встиг, а чекати на вступ аж після 9-го не хотів, тому що я мав бажання якомога швидше зануритися у військову сферу, — пояснює військовий.
Згодом Денис перевівся до Київського військового ліцею імені Івана Богуна, де був під час навчання помічником командира взводу. Саме тоді сформувалися уявлення парубка про військові побратимство, відповідальність та дисципліну.
— Основним, що я отримав з досвіду навчання у військових ліцеях, була дисципліна та відповідальність. А також перші, можна сказати, вже дорослі взаємовідносини з однолітками, — каже Денис.
Десантником став за прикладом старшого брата
Після закінчення з відзнакою Київського військового ліцею імені Івана Богуна наступним кроком Дениса на шляху здобуття військової освіти став вступ до Військової академії в Одесі.
У цьому вищому військовому навчальному закладі молодий чоловік обрав спеціальність «Управління діями підрозділів аеромобільних військ» на факультеті підготовки спеціалістів аеромобільних військ та морської піхоти.
— На мене вплинув досвід старшого брата, який служив у ВДВ, тому я захотів бути саме офіцером-десантником. У нас в Україні був один навчальний заклад, точніше навіть один факультет, який готував кадрових офіцерів для високомобільних десантних військ у Військовій академії в Одесі. Саме тому я туди і вступив, — пояснює він.
Певний час Денис розмірковував також про продовження служби в морській піхоті.
— У мене були певні вагання між аеромобільними військами та морською піхотою, бо мій батько служив у морській піхоті на флоті. Але розуміючи, що в Україні на той момент флот був в занепаді, я вирішив піти шляхом брата, який служив у Високомобільних десантних військах, — продовжує Денис.
Навчання у Військовій академії він згадує з повагою до викладачів та однокурсників, однак шкодує про переформатування ВДВ у Десантно-штурмові війська у 2017 році. Тоді реформу багато хто не зрозумів і не сприйняв, сприймаючи її як відмову від усталених традицій. Частина курсантів звільнилась за власним бажанням.
— Я був у їхньому числі. Після першого курсу я покинув навчання у Військовій академії і вийшов у цивільне життя. Та все ж мрією мого дитинства була саме військова справа, тому всі подальші варіанти свого майбутнього я так чи інакше планував пов’язати з військом, — згадує воїн.
НАТО не означає ідеально, але там дуже багато корисного
Невдовзі плани продовжити військову службу привели Дениса до Французького іноземного легіону, де він прослужив близько 1,5 роки у 2018‒2020 роках. Служба в цьому з’єднанні стала надзвичайно важливим досвідом, який продовжив формування фахового військового.
— Після навчального полку, по розподіленню згідно з рейтингом, я потрапив служити у Перший кавалерійський полк біля Марселя. Під час служби я значно вдосконалився як військовий, набагато перевершив себе у фізичній підготовці. Побачив світ, вивчив розмовну французьку, — розповідає десантник.
З особливим теплом згадує Денис про товаришів по службі з багатьох країн світу — від Південної Америки до Китаю, від Мадагаскару до Північної Кореї. Про них він говорить з посмішкою як про добрих друзів, з якими продовжує підтримувати контакти.
— Для молодої людини це був величезний досвід. Є моменти, в яких вони нас перевершують, а є моменти, в яких наша армія і загалом наша ментальність набагато кращі, ніж європейська чи НАТОвська. Тоді я вперше усвідомив, що НАТО не означає ідеально. Це своєрідний союз, призначений для відповідних завдань — миротворчих місій і локальних війн, але не для великої війни, — підбиває Денис свої висновки про службу за кордоном.
Натомість дуже позитивним у Європі є ставлення до військовослужбовців, соціальні пільги та гарантії, матеріально-технічне забезпечення тощо. Це ті стандарти та практики, які Україні варто перейняти та втілювати в життя.
— Там ти ставишся до військової служби, як до роботи. Тобі дають максимум привілеїв, найкраще забезпечення. Створюють, так би мовити, ідеальне життя, але потім відповідними чином вимагають виконання завдань, — пояснює військовий.
81-а бригада ДШВ у Краматорську — найкращий варіант
Після повернення до України Денис пішов на службу за контрактом до 81-ї окремої аеромобільної Слобожанської бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України.
Як варіанти, розглядав 3-ій та 8-ий полки ССО, інші бригади, однак зрештою зупинився саме на з’єднанні ДШВ з гаслом «Народжені перемагати!» та озброєним мечем грифоном на нарукавній емблемі.
— Я цілком свідомо до цього підійшов й обрав 81-ту бригаду саме через місце її базування у Краматорську. Грошове забезпечення однакове, а ось жити комфортніше мені було саме в цьому місті — нижчі ціни, кращі умови, — пояснює військовий.
Саме у Краматорську десантник зустрів перші дні широкомасштабного нападу російської федерації на Україну. До загострення, з огляду на дії росіян, готувалися, однак, зауважує Денис, ніхто не міг навіть уявити, якого рівня воно сягне.
У перші дні «широкомасштабки» боронив Ізюм
— Готувалися тоді максимально і до найгіршого варіанту. Всі відправляли свої сім’ї, своїх жінок подалі в тил. Я за день до вторгнення, 23-го лютого, увечері посадив свою дружину на поїзд, і вона поїхала до Києва. А ми в бригаді були у повній боєготовності, — згадує військовий.
Зі зброєю в руках та спорядженими до бою бойовими машинами десантники чекали наказу. Близько 5-ї години ранку перші російській ракети вдарили по Краматорському аеродрому, з якого заздалегідь вивели техніку та особовий склад. Так почався новий етап збройної агресії російської федерації проти України.
— Усвідомлення, що це почалася велика війна, у перші дні не було. Навіть ті, хто вже мав бойовий досвід, теж до кінця не розуміли, що почалося щось надзвичайне. Була напруга, була готовність, був певний хаос, — згадує Денис перші години 24-го лютого 2022 року.
У перші дні у складі підрозділу він здійснював збір розвідувальної інформації на маршрутах можливого висування противника в районі міста Ізюм на Харківщині. В активні бойові дії вступити довелося вже на 4‒5 день широкомасштабного вторгнення.
— Потрібно віддати належне противнику на нашому напрямку. Тоді він не рвався вперед, як це було на Київщині чи на півдні України. Ворог просувався впевнено, акуратно, розумно — висував розвідувальні дозори, які прокладали маршрути. Потім підтягувалися основні сили.
Дуже ретельною з боку росіян була артилерійська підготовка, інтенсивні авіаційні та ракетні удари по Ізюму. Епізодів контактних боїв було небагато, противник більшою мірою покладався саме на артилерію й авіацію, — розповідає десантник.
Прорив з оточення на «Козаку»
В ніч з 13 на 14 березня підрозділ Дениса отримав наказ про вихід з Ізюма, який на момент вже перебував у ворожому оточенні. Єдину дорогу прострілювали росіяни, тож операція була дуже ризикованою, прориватися довелося з боєм. Цей епізод військовий згадує з неприхованим захватом як приклад ризикованої, але успішної операції:
— Я тоді був кулеметником крупнокаліберного кулемета «Утьос» на бронемашині «Козак». Ми з командиром роти та водієм виїжджали з селища Долина у напрямку Сухої Кам’янки. Вночі під’їжджали, швиденько вантажили піхоту, яка звідти виходила, і так 4‒5 ходок зробили — вивозили хлопців.
Наші хлопці, які виходили з оточення, виїжджали також на штатній броньованій техніці, на БТР-80. Це був епізод як у голівудських фільмах — вилітає БТР і з нього стріляють в різні боки, і по ньому стріляють зі стрілецького озброєння. Ревуть двигуни, летять іскри…
До речі, виїхали тоді всі без втрат, ніхто не втратив ні особовий склад, ні техніку. В подальшому тодішній командир роти отримав за цей епізод Героя України, а заступник з ППП — орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеню.
Після контузії опанував фах оператора БПЛА
Невдовзі під час виконання одного із завдань Денис отримав важку акубаротравму, наслідки якої дозволяли звільнитися зі Збройних Сил. Однак десантник вирішив продовжити службу та після лікування опанував новий фах з управління БПЛА.
— Навчитися керувати БПЛА було не складно. Потрібен всебічний розвиток, уміння орієнтуватися в картах, просто щоб голова на плечах була. Я починав з «мавіків» і навчання як такого мені практично не знадобилося.
Ми приїхали з хлопцями на позицію, вони мені буквально за один день пояснили, як користуватися, основні тактико-технічні характеристики, тактику застосування. Показали на карті, де наші позиції і де позиції противника. Пояснили, як коригувати артилерію за координатам розривів.
Буквально наступного дня я вже літав і коригував і артилерію. Проблем з цим не було. Можливо, зіграла роль попередня підготовка, навчання у Французькому іноземному легіоні, де значну увагу приділяли спортивному орієнтуванню.
Ми починали з розвідувальних місій. Тобто щось знайти, щось подивитися, десь коригувати артилерію. Тоді ще не було стримів і ми працювали безпосередньо в артилерійських розрахунках — за координатами розривів коригували вогонь артилерії.
Потім ми з напарником, мабуть, стали першими в бригаді, хто почав розвивати такий напрямок, як скиди з «мавіків». Тоді ще не було ні інформації, ні матеріальних засобів, ні інструкцій як це робити — взагалі нічого.
Тож ми це робили першими, підглядаючи інформацію в тому числі на каналах противника. Зрештою наш екіпаж переформатували на «бомберів», які вражали противника скидами. Так я став пілотом, можна сказати, ударного дрона.
Був також момент, коли ми працювали на FPV, але зовсім недовго. Тоді ця тема лише починалася — не було наземних станцій, не була відпрацьована технологія. Потрібно було виходити на пряму видимість з противником на мінімальній дистанції. Тому зрештою від цього відмовились і повернули нас до того, що нам вдавалося найкраще — БПЛА зі скидами.
У планах на майбутнє — стати священиком
Завдяки постійному вдосконаленню майстерності «Француз» став одним із найрезультативніших операторів БПЛА 81-ї Слобожанської бригади ДШВ.
Постійно беручи участь у відбитті штурмів противника та знищенні військової техніки, військовий досяг вражаючих результатів, знищивши 4 БМП, 3 танки та 2 МТЛБ противника.
Денис нагороджений орденом «За Мужність» ІІІ ступеню та відзнакою Головнокомандувача Збройних Сил України «Золотий Хрест».
Зараз Денис розмірковує над тим, щоб після завершення війни завершити військову кар’єру і, за прикладом батька, стати священиком.
— Мої плани на мирне життя максимально розходяться з військовою справою. Все, що я повинен був зрозуміти, я зрозумів. Все, що я хотів побачити — побачив. У майбутньому хочу стати священиком і проводити більше часу з Богом, — каже він.
Джерело: Інформаційне агентство АрміяInform
