30 світлин про війну за життя. Робота медиків очима АрміяInform

27.07.2024

187 2 хвилин читано

Наш фотокор Олена Худякова знає про цю роботу не з розповідей:

«І в мирний час родини медиків жартують, що бути поруч з людиною, для якої робота — це не тільки робота, а шлях, — непросто. Це шлях, на якому служіння вимагає не лише постійного вдосконалення, а й чималих жертв.

І досить часто особисте життя — одна з найперших жертв. А ще сили.. Власне здоров’я, наче кров, що струмочком наповнює спалі вени того, за чиє життя бореться медик.

Але особливого значення все набуває в часи глобальних потрясінь і випробувань. Війна невпинно збирає на алтар цього служіння тих, хто віддає власне життя, рятуючи інших. А ще шлях випробовує на справжність, відданість, на здатність під постійним вогнем ворога, в умовах надлюдських навантажень і, здавалося б, часом за межею виснаження віднайти щось потаємне, в кожного своє, що тримає і дає сили триматися.

Війна медика — це постійна напруга і недосип. Чужий розпач, страх і біль, який не відмиєш так швидко, як кров з одягу. Боротьба за протоколом, коли досвід шепоче, що несумісні, безнадійно. Невпинні спроби надурити власний мозок — ну ти ж читав про чудеса, трапляються ж випадки, яким дивуються і шукають пояснень у науковій спільноті. Але дива не стається.

А ще невтішні дані щодо просування ворога. До спалахів розривів арти додаються спалахи людської паніки. Через дірки від шрапнелі чужих емоцій і болю в тебе просочується приреченість, спустошеність.

Все це дотискає так, що хочеться лягти на скривавлену підлогу, скласти руки і просто чекати. Але раптом хтось у звичному стилі жартує — відступати немає куди, за нами морг. Словом, гумором, доторком, чашкою теплого чаю, вкладеною в загрубілі руки, люди служіння витягають один одного із цього стану.

Опинившись внутрішньо у вимірі невидимої межі життя і смерті, на рубежі, який тримаєш, беручи сили, сам не усвідомлюючи звідки, ти знаходиш точку рівноваги. Ти нагадуєш собі: ті, за кого ти борешся, мають право дати вихід емоціям, які печуть вогнем. Вони мають право розплескати довкола біль, що не в силах терпіти. Ти не можеш не відчути цього, але ти не маєш дати цьому себе охопити, поглинути. Інакше втратиш здатність бачити чітко і тримати ниті життя на кінчиках пальців.

Твоя відповідальність — твоя витримка і здатність виконувати завдання під вогнем ворога і вогнем чужого болю.

Нечасто трапляється так, що ти відчуєш вдячність. Більшість тих, кого ти вирвав з лап смерті, навіть не пам’ятатимуть твого обличчя. Але ти завжди пам’ятатимеш кожен виграний бій. І кожен невиграний, на жаль… Ти сотні разів прокручуватимеш у голові сценарії — чи зробив усе можливе, навіть коли все очевидно.

Крилату фразу Consumor aliis inserviendo ми знаємо в поетичному перекладі «Згораю, світло даючи». Саме такий напис на пам’ятнику нашим загиблим побратимам і посестрам. Але ми добре знаємо суть дослівного перекладу: «у служінні іншим витрачаю себе». Вичерпуюся. Виснажуюся.

Ті, хто нині стоїть на рубежі, чуєте? Нехай сили приходять до вас із джерела, яке невичерпне. Нехай зарубок перемог буде більше, ніж шрамів втрат.