Як стати основним у житті дитини: психолог пояснив, хто такий опорний дорослий

Часто в сім’ї легко зрозуміти, хто з дорослих для дитини найближчий. Звідси й кліше про “татових” і “маминих” синів чи доньок.

У психології для цього є інше, значно ширше поняття. Опорний або значущий дорослий – це не просто авторитет, а людина, яка впливає як на процес дорослішання, так і на все подальше життя дитини.

Як стати опорним дорослим, з чим варто бути обережним та до чого тут теорія прив’язаності, пояснює кризовий психолог благодійного фонду Голоси Дітей Сергій Михайлик.

Хто такий значущий дорослий і навіщо він дитині

Під поняттям опорний або значущий дорослий варто розуміти людину, з якою у маленького хлопчика чи дівчинки вибудовується найбільш міцний довірливий зв’язок.

Крім того, це людина, на яку дитина може покластися як емоційно, психологічно, так і соціально. Відповідно, дорослість як фізична, так і ментальна, тут один з найперших критеріїв.

Дитина знаходить у цій людині опору і бере модель взаємодії із навколишнім світом. В ідеальній ситуації опорний дорослий забезпечує дитині стабільність та безумовне відчуття безпеки, допомагає розвиватися і справлятися з викликами відповідно до віку.

Як дитина обирає “головного” дорослого

Діти роблять цей вибір несвідомо, інтуїтивно і часом досить неочевидно. Та у більшості випадків все досить передбачувано.

Найчастіше хлопчики обирають такою фігурою батька, а дівчатка – маму. Все тому, що дитина шукає найбільш релевантну модель поведінки, з якою легше себе асоціювати, яка допоможе адаптуватися в середовищі.

Однак кількість і, головне, якість часу, проведеного разом, не менш важливі, адже опорний дорослий, – це той, хто постійно бере участь у житті і на кого дитина покладається в більшості ситуацій.

Утім, стати такою людиною може не тільки хтось із батьків. Це може бути дідусь чи бабуся, старший брат або сестра.

Значно рідше – це хтось поза родиною: друг сім’ї, тренерка чи вихователь. Проте не варто думати, що інші дорослі в оточені дитини для неї стають неважливими.

Навпаки, добре, коли маленький хлопчик чи дівчинка мають якнайширше коло дорослих, від яких можуть переймати інші адаптивні моделі поведінки. Або компенсувати брак емоційної підтримки, якщо від “головного” дорослого її недостатньо.

Різноманіття такої підтримки дає дитині більше впевненості та гнучкості, допомагає краще дослухатися до своїх потреб і глобально збільшує шанси на вигіднішу позицію у соціумі в майбутньому.

Часом стається й так, що “титул” опорного дорослого переходить від однієї людини до іншої у міру дорослішання дитини. Це цілком нормально, бо дитина обирає того, хто може дати їй найбільш релевантні інструменти виживання у соціумі. І буває так, що запити дорослішої дитини ефективніше починає закривати інша людина.

Що може піти не так

Одне з головних завдань опорного дорослого – утримувати баланс. Тобто уважно і поступово розширювати межі відповідальності дитини. Бо, крім того, що важливо мати надійного дорослого поруч, не менш важливо – навчитися у нього ефективної самостійності.

Не всім батькам легко вдається втримати цей баланс. І часом опорний дорослий починає діяти у своїх інтересах, коли підсвідомо не хоче втрачати рівень своєї значущості у житті дитини. Але зберігаючи за собою роль людини, яка вирішує усі проблеми, дорослий ризикує викликати у дитини залежність від цієї допомоги. Тоді існує ризик, що навіть у дорослому віці хлопець чи дівчина матиме складнощі з тим, щоб самостійно долати життєві виклики та брати на себе відповідальність.

Інший бік цього питання в тому, що не завжди опорний дорослий – це еталон людяності й справді хороший приклад для наслідування. Так дитина може переймати й деструктивні моделі поведінки.

Якщо ви спостерігаєте таку ситуацію в родині, спробуйте вплинути на неї саме через дорослого, пояснивши ризики та його відповідальність перед майбутнім дитини. Хибний шлях – це намагатися підірвати авторитет опорного дорослого або “перекупити” довіру дитини. Можливо, вам дійсно вдасться розірвати зв’язок дитини з її головним дорослим, але велике питання, чи зможете ви зайняти його місце.

Відсутність опорного дорослого має свої наслідки. Найчастіше в такій ситуації йдеться про порушене відчуття безпеки та труднощі з вибудовуванням довіри як у дитячому, так і пізніше в дорослому віці. Щоб заповнити відсутність надійної дорослої опори, дитина може шукати її поза домом: у підліткових спільнотах у соцмережах чи серед блогерів.

До чого тут майбутні романтичні стосунки

Роль опорного дорослого напряму впливає на формування прив’язаності у людини. Це питання досліджувала психотерапевт Мері Ейнсфорт. У результаті своїх експериментів вона з’ясувала, що взаємини з опорним дорослим напряму впливають на те, як потім людина будуватиме стосунки з іншими людьми. З’ясувалося, що взаємодія маленького хлопчика чи дівчинки з її опорними дорослим впливає на те, який саме тип прив’язаності формуватиметься у людини: безпечний, амбівалентний, уникаючий або тривожно-уникаючий.

Надійна безпечна прив’язаність формується у дитини тоді, коли її значущий дорослий якісно виконує роль фундаменту, опори для дослідження світу.

У експерименті Ейнсофрт це відстежили в ситуаціях, коли мама залишала немовля на короткий проміжок з новою людиною, а потім поверталася. Лишаючись на самоті, дитина спочатку відчувала невеликий дискомфорт, але швидко заспокоювалася, продовжувала гратися чи пробувала взаємодіяти з іншим дорослим. Дитина не боялася, що її мама зникла назавжди, відпускала її та приймала, коли та поверталася. У майбутньому ця дитина змогла без труднощів будувати стосунки з іншими людьми, а у дорослому віці будувала здорову прив’язаність з романтичним партнером.

Якщо ж прив’язаність між дитиною та її головним дорослим ненадійна, то і в дорослому віці людина може обирати холодних партнерів, які ігноруватимуть її потреби, або ж постійно вимагатиме підтверджень, що ця людина не покине її.

Що робити на місці опорного дорослого

Бути емоційно доступним і відкритим до дитини – це одне з найголовніших завдань опорного дорослого. Дитина має знати, що вона може прийти до вас із будь-яким запитанням чи проблемою, може безпечно поділитися емоціями.

Другий важливий момент –  втримати баланс між опорою на дорослого і власною відповідальністю дитини. Це має бути поступовий процес розвитку самостійності дитини, який в результаті сформує дорослу людину, яка не залежатиме від опіки сім’ї.

Важливо, щоб це відбувалося в інтересах дитини. Бо часом батькам зручніше, щоб син чи донька могли впоратися з приготуванням їжі чи прибиранням в домі вже у 8-річному віці. Але чи потрібна така самостійність маленькій дитині? Заохочуйте до взаємодії з оточенням та самостійності, але будьте у цьому процесі адвокатом інтересів дитини.

Будьте послідовними, – це ще одна важлива складова взаємин із опорним дорослим, яка вплине на довіру дитини. Не обіцяйте того, чого не зможете виконати. А якщо це все ж таки сталося, обов’язково поясність причини.

Водночас підтверджуйте своєю поведінкою те, чого вимагаєте від дитини. Бо коли приклад головного дорослого розходиться з тим, що він вимагає від дитини, це також може спровокувати кризу довіри до світу і позбавити її відчуття безпеки.

“Головний” дорослий під час війни

Критично важливу роль опорний дорослий відіграє у житті дитини під час війни. Тому зараз особливо важливо забезпечувати підтримку і зберігати за можливості безперервний регулярний зв’язок, щоб дитина відчувала стабільність навіть у такій ситуації небезпеки. Досвід засвідчує, що це допомагає стабілізувати психологічний стан дитини та уникнути або значно зменшити рівень травматизації.

Під час війни дорослий часто змушений брати на себе додаткові обов’язки, приймати рішення, пов’язані з безпекою, які не завжди однозначні та стовідсотково безпечні. Тому важливо підтримувати не лише дитину, а й себе, щоб залишатися емоційно стабільним і здатним надавати підтримку.

Попри те, що опорний дорослий – це той, хто мав би бути постійно включеним в життя дитини, через війну це не завжди так.

В умовах, коли “головний дорослий” йде до війська, знайти можливість підтримувати взаємини з дитиною дистанційно важко.

Тоді варто подбати про те, щоб підготувати дитину до того, що певний час цю функцію виконуватиме інша людина, яка буде доступною в більшості кризових моментів. Таке “делегування” обов’язків і пряма комунікація з дитиною можуть допомогти знизити для неї рівень стресу.