Ворог не страшний, коли смішний: комік Слава Бу про життя в окупації та гумор на війні

Український стендап-комік Слава Бу на момент початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну перебував у Херсоні заради свого концерту. Проте виступ на батьківщині обернувся життям в окупації та не менш епічним виїздом із неї.

Про це він розповів Фактам ICTV в інтерв’ю.

– На момент початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну ви проживали в Херсоні чи так вийшло, що саме там застала війна? 

– Я приїхав у Херсон 23 лютого. Це було випадково. Я їхав у Херсон виступати, бо останні три роки живу у Києві. Я родом з Херсонської області.

– Скільки часу ви провели в окупації? 

– Півтора місяця, я поїхав у середині квітня.

– Який досвід з окупації вам запам’ятався найбільше? 

– Виїзд був важкий та довгий, бо нам довелося їхати в об’їзд зайві 200 км. Зазвичай ми їдемо дорогою Херсон – Миколаїв, але тоді вона вже була перекрита. Все одно ми їхали через російські блокпости, бо тоді вони вже контролювали всі дороги. Їхали через Снігурівку.

Нині виїзду з Херсонської області немає. Люди їдуть через Крим, Грузію і далі.

Зараз вже дуже багато ситуацій, коли просто розстрілюють машини або розвертають цілу колону. Так вже було, повністю не пропускали.

– Як ваш виїзд проходив? 

– Усе перевіряли. Передивлялися всі телефони. Все, що могло їх спровокувати, я видалив. Єдине, в телефоні водія, з яким я їхав, знайшли мемчики про “русский военный корабль”. Спочатку вони сказали, що далі ви їдете без телефона. А в результаті віддали його за $200. Вони взяли гроші за це. Віддали, і ми поїхали далі. Ось так на кожному блокпості щось передивлялися. Щоразу вони вигадували якісь нові правила. На цьому дивилися лише багажник, на іншому документи, ще десь телефон.

– У вас є тату. Чи вони не прискіпувались до них? 

– У мене немає патріотичних чи націоналістичних татуювань. У мене навіть не дивились. Вони це робили вибірково. У когось дивились, у когось – ні. У мене були проблеми з документами. На момент виїзду в мене не було паспорта. Буквально у лютому я його здав на переоформлення ID-картки.

Тому я їхав без документів, а на Дію вони реагують дуже погано. Для них це щось космічне та незрозуміле. На кожному блокпості доводилося пояснювати, що таке можливо. На крайній випадок у мене була сканкопія старого паспорта. Показував її та пояснював, що оригінал віддав на переоформлення.

– Після виїзду ви почали давати концерти. У суспільстві може панувати думка про те, що нині гумористичні виступи не на часі. Яка у вас особиста позиція? 

– Я не погоджуюсь з такою позицією. Насамперед весь стендап, з яким я нині виступаю, якраз на часі. Він про актуальні проблеми, про мою область, про проблеми, з якими люди зіштовхуються в окупації, про зрадників, які багато років очолювали Херсонщину. Він саме про це.

А от жартувати про смішний випадок у метро – нині насправді не на часі. А підіймати людям дух тим, що ми висміюємо те, що відбувається – чому б ні? Є чудова фраза. Її сказав мій друг, також комік: Ворог не такий страшний, коли смішний. Ми навіть на афішах перших так писали, бо знали, що можуть виникати розбіжності, мовляв, можна чи не можна. Насамперед я думаю, що можна (жартувати, – Ред.), бо людям варто відволікатися.

А по-друге, для багатьох коміків це єдина робота, тому ми маємо хоч якось забезпечувати себе. Крім того, кожен концерт має певний відсоток на благодійність. Або це повністю благодійний концерт, кошти йдуть на ЗСУ чи волонтерам, або це певний відсоток, який ми можемо собі дозволити.

Виступ, з яким я їжджу різними містами, повністю про Херсон. Я переконаний, що маю висвітлювати події, які там відбуваються. Ба більше, також варто популяризувати думку про те, що Херсон – це українське місто. Також те, що там ніхто на них (російських окупантів, – Ред.) не чекав. Всі навпаки обурені цим, люди тікають від біди, від умов, які там склалися. Там щодня вони вигадують нові правила, посилення контролю. Про це люди мають знати та говорити.

Це той розголос, який я зараз можу робити. З цього туру частина коштів надсилалася херсонським волонтерам, проте нині це складно робити, бо блокується інтернет-банкінг. Не завжди можна розраховуватися карткою.

Щодня виникають потреби, куди можна направити кошти. Ми всі бачимо пости в соцмережах. Іноді мені пишуть в особисті. Якщо у мене є можливість, то я підтримую в такий спосіб.