«Ухилянт» F-16 проти шести ракет: як «маневри останньої надії» скоригували протидію ППО
Цей інцидент став однією із визначних подій в історії бойового застосування «Бойових Соколів», суттєво вплинувши на коригування тактики застосування винищувачів F-16 проти щільних порядків ППО в подальших операціях.
АрміяInform розповідає історію унікального повітряного бою майора ВПС США Емметта Тулліа II з позивним «Stroke 3», якому вдалося вийти неушкодженим з протистояння з шістьма ворожими ракетами «земля‒повітря».
Найбільший ударна місія F-16 у військовій історії
Знаменитий повітряний бій пілотованого Емметом Тулліа багатоцільового винищувача F-16 з шістьма ракетами іракських систем ППО відбувся 19 січня 1991 року у ході операції «Package Q Strike» — найбільшого авіаційного удару під час Війни у Перській затоці.
Також на сьогодні «Package Q Strike» — це авіаційна операція, під час якої одночасно була задіяна найбільша кількість «Бойових Соколів» у військовій історії. Загалом у місії взяли участь 72 винищувачі F-16, кожен з яких ніс по дві 2000-фунтові (907 кг) бомби Mk 84.
Цілями «Package Q Strike» були ядерний реактор Аль-Тувайта, урядові будівлі в Багдаді та нафтопереробний завод на березі Євфрату. Захищати ударну групу F-16 Fighting Falcon мали вісім F-15 та вісім F-4G Wild Weasels для придушення ЗРК, і ще два EF-111 для постановки радіолокаційних перешкод.
Оскільки цілі були віддаленими від місця базування, літаки вирушали на завдання з двома додатковими підвісними баками по 1400 літрів пального кожен. Також, з огляду на небезпеку з боку іракських систем ППО, на «Бойові Соколи» підвішували контейнер з обладнанням для радіоелектронної боротьби.
F-16 проти щільного вогню ППО
Багдад охороняла потужна ешелонована система протиповітряної оборони, насичена зенітною артилерією та зенітно-ракетними комплексами радянського виробництва. При цьому іракці вдалися до тактики засідки — вони пропустили призначені для прориву ППО літаки F-4G і завдали удару по основній групі F-16.
Попри те, що потужна протидія з боку ворожих систем ППО була очікуваною, щільність вогню здивувала навіть попереджених та досвідчених військових. Майор Еммета Тулліа згадував, що на висоті 3‒3,5 тис. метрів зенітні гармати створювали суцільний килим диму й уламків.
Врятуватися від щільного вогню зеніток можна було лише піднявшись на недосяжну для артилерійських снарядів висоту. Ще небезпечнішими виявились ракети іракських зенітно-ракетних комплексів радянського виробництва, більшість з яких не вмикали РЛС і користувалися винятково системами оптичного наведення.
На озброєнні ППО збройних сил Іраку в районі Багдаду стояли ЗРК С-75 «Двіна» (SA-2 Guideline за класифікацією НАТО) та «Куб» (SA-6 Gainful за класифікацією НАТО). Майору Еммету Тулліа довелося протидіяти шести ракетам обох цих зенітно-ракетних комплексів.
Сім нудотних хвилин маневрування
Перші дві ракети із ЗРК С-75 «Двіна» зустріли пілотований Емметом Тулліа винищувач ще на підльоті до цілі. РЛС повідомила пілота про наближення ракет, однак вони перевищили точку атаки та пролетіли повз літак, вибухнувши над ним. Пілот згадував, що бачив, як вони наближаються і вибухають.
Скинувши бомби на нафтопереробний завод, який був його ціллю, Еммет Тулліа зіткнувся з наступною атакою. Через значну кількість ракет, випущених іракською ППО, йому було складно з’ясувати, які з них націлені саме на нього, а які — на інші літаки, однак доволі швидко з’ясувалось, що його F-16 переслідують ще дві ракети.
Скинувши додаткові підкрильні паливні баки для того, щоб максимально полегшити літак, майор Еммет Тулліа розпочав серію різких маневрів з жорсткими перевантаженнями для того, щоб відірватися від ракет. За шість хвилин польоту він провів не менше шести «маневрів останньої надії».
Агресивна манера пілотування, різкі повороти та маневри ухиляння виявилися ефективними — пілоту «Бойового Сокола» вдалося відірватися від другої та третьої пар націлених на нього ракет. Згодом він згадував, що підготовка, тренування та досвід стали вирішальними для перемоги в бою — він діяв буквально так, як його навчили.
«Не хотів йти додому пішки»
Пального, що лишилося після серії складних маневрів, заледве вистачило Еммету Тулліа для повернення на базу. Приземлившись, він відразу заглушив двигун й, оглянувши літак, з подивом з’ясував, що призначені для протидії ворожим ракетам теплові пастки та дипольні відбивачі не спрацювали.
Це означало, що вийти переможцем з повітряного бою проти шести ворожих ракет пілоту вдалося винятково завдяки власній майстерності та везінню. Сам Еммет Тулліа, нагороджений за цей бій Хрестом льотних заслуг, згодом жартував, що спромігся на такі маневри винятково через те, що не хотів іти додому пішки.
Відео з бортової камери літака, на якому зафіксовано, як пілотований майором Емметом Тулліа F-16 ухиляється від іракських ракет «земля‒повітря» 19 січня 1991 року
Відеозапис протистояння майора Еммета Тулліа ворожим ракетам «земля‒повітря» досі активно використовують під час підготовки бойових пілотів. Досвід цього повітряного бою справив значний влив на коригування тактики застосування F-16 проти щільних порядків ППО в подальших операціях.
Зокрема, було суттєво розширено програму тренувань з маневрів ухиляння від ворожих ракет, а відмова під час місії штатних систем захисту літака — теплових пасток та дипольних відбивачів — стала аргументом для посилення модернізації авіоніки та засобів електронної боротьби як F-16, так і інших бойових літаків.
Джерело: Інформаційне агентство АрміяInform
2025-04-30 06:31:00
