Від піхоти до «Яструбів»: історія творців Vezha та першого безпілотного батальйону

Його бойовий шлях – від командира взводу тероборони до одного з творців першого окремого безпілотного батальйона ЗСУ.

Заступник начальника штабу 411-ї окремої бригади безпілотних систем СБС ЗСУ майор Ігор Завгородній розповів АрміяInform про становлення українських дронових військ, технологічну революцію на полі бою, про «айтішників у пікселі», які розробили систему Vezha, що стала частиною бойової екосистеми DELTA, людяність командування та своє бачення перемоги над росією.

— Розкажи, як ти потрапив у військо?

— Я свідомо був готовий до повномасштабного вторгнення. Знав, що я точно не стану ухилянтом і ухилянтським іммігрантом. Я розумів, що, як сумлінний громадянин, працюючи з 19 років, постійно платив податки і інвестував в майбутнє цієї країни. Боргів перед державою в мене не було.

Тому я готовий був захищати нашу землю. Як каже наш командир — це земля наших батьків і вона має належати нашим дітям. І в мене був твердий намір захищати її. Мене здивував той факт, що кількість бажаючих захищати свою землю, була дуже великою. Бо коли я приходив на пункти збору військовослужбовців, де можна було записатися у військо, мене ніхто не брав. Хоча я не потребував фінансового забезпечення, не потребував зброї, не потребував тактичного одягу. Специфіка моїх занять — це полювання і підводне полювання. Завдяки цьому в мене, по-перше, були певні скіли в користуванні зброєю, по-друге, в мене було більш професійне спорядження, ніж навіть зараз є у війську — для того, щоб бути, як мінімум, марксменом. Марксмен — це снайпер, який працює на відстані 400-600 метрів. І, в принципі, в мене була для цього вся амуніція. Але на початку відсоток бажаючих потрапити у військо був 300 плюс від потреби, що була на той час. Тому в військо я потрапив десь через місяць. До цього ми самоорганізувалися: в мене був взвод — 30 людей. І ми вели свою піхотну діяльність, захищаючи певний сектор. Ми щиро вірили в те, що прийде ворог. Тому у нас були ножі й якась мінімальна зброя. Ми готові були їх чатувати, відбирати зброю і починати вже нормально воювати. Я тоді вперше побачив, що таке NLAW та інші новітні зразки зброї від західних партнерів.

Через місяць я прийшов в 127-й батальйон. Це було випадково. До нас приїхала волонтерка, привезла, я пам’ятаю, якийсь теплік. Я з нею почав спілкуватися, а вона каже: «У мене чоловік в 127-му батальйоні». А це піхотний батальйон 112-ї бригади ТрО. Я прийшов в 127-й батальйон, привів своїх людей і почав службу на посаді командира взводу.

3 травня Президент України підписав зміни до Закону України «Про основи національного спротиву» щодо надання можливості територіальній обороні виїжджати по всій території України для того, щоб відбивати навалу ворога. Тоді почали формуватися вже зведені роти і ми почали виїжджати на бойові.

Коли мого командира роти забрали в бригаду, мене хотіли поставити на його місце. Але я тоді чесно сказав, що я «піджак». Хоч у мене й була військова кафедра, але це не означало, що я вже розумію як воювати. На той момент у мене ще не було достатнього досвіду, щоб впевнено керувати ротою. Тому призначили нового командира роти. Зараз це вже наш командир бригади — Атлас. І саме тоді нашу стрілецьку роту переформатували в роту вогневої підтримки. по суті, це вже був інший рівень — інші задачі, інші можливості, серйозні засоби. Ми тоді багато думали, що ж реально може бути ефективним. Бо боги війни у нас — це артилерія. Авіація взагалі була для нас чимось захмарним. Але я з перших днів повномасштабки вже літав на дроні. І Атлас каже мені: «Слухай, дрони — це ж повноцінна розвідка, з дронів можна робити скиди, ураження. Думаю, за цим майбутнє. Давай рухатися в цьому напрямку».

— Коли ви ухвалили це рішення?

— У червні 22-го року. Від ухваленого рішення до затвердження штату і офіційного формування нашого батальйону пройшло кілька місяців. 26 жовтня 2022 року — це дата, коли наш батальйон офіційно сформувався. Ми були першими — першим окремим безпілотним підрозділом Збройних Сил України. Першими у Силах Оборони України, в Європі і, можливо, у світі. На той момент такого досвіду не було ні в кого.

Ми не могли просто взяти готову штатну структуру, бо її ще не існувало. На той момент такого досвіду не було ні в кого. Починалося все з окремої роти на 77 людей. Але коли ми почали формувати повноцінну структуру, то вийшло вже 480. Бо коли почали детально прописувати екіпажі, розкладати, хто за що відповідає і як це має працювати в бою, з’явилися нові посади і функції, про які на старті ми не здогадувались. Фактично, ми не просто сформували батальйон, ми сформували новий підхід до війни.

Зараз у нас у бригаді з’явилось багато нових посад, яких раніше просто не існувало. І це, по суті, про те, як змінюється сама війна.

Наприклад, у нас є відділення інновацій, є відділення військового досвіду. Все, що відбувається зараз на фронті, змінюється дуже швидко, тому досвід не може просто залишатись десь на рівні окремих екіпажів чи підрозділів — його треба збирати і аналізувати. Далі, коли вже зрозуміло, що саме нам потрібно, підключається відділення інновацій. Їх завдання — знайти або адаптувати технологію, яка реально закриє цю потребу максимально швидко.

А після цього відділення військового досвіду заводить цю історію вже безпосередньо в підрозділи: навчає людей, доводить, як це застосовувати, і допомагає зробити так, щоб це реально працювало в бою.

І от це, мабуть, зараз найважливіше — не просто мати досвід чи технології, а вміти швидко перетворювати їх у реальний результат.

— А технології сильно змінилися з 22-го року до сьогодні?

— Якщо дуже гіперболізувати і порівнювати, то в 22-му ми були як дитина, яка тільки народилась — вчилась ходити, говорити, взагалі розуміти, як усе працює. А зараз ми вже самостійні, розуміємо, що робимо, і можемо брати на себе повну відповідальність.

Бо війна за цей час дуже сильно подорослішала. Технології розвиваються шалено швидко, їх стає все більше. Але проблема в тому, що розвиваємось не тільки ми — ворог теж постійно адаптується. І наше завдання — бути швидшими і думати на крок вперед.

Зараз все змінюється настільки швидко, що інколи не встигаєш зрозуміти, на яких частотах уже можна працювати, а на яких ні. Ворог перебудовується, ми перебудовуємось, одні частоти вони гасять, інші — ми. Це постійна гонка, яка не зупиняється ні на день.

Те саме з оптоволокном. Коли про нього тільки почали говорити десь у 2024 році і з’явилися перші кейси застосування у ворога, багато хто це сприймав скептично, навіть сміялись. А потім ми почали так літати. Але і тут є свої нюанси. Технологія цікава, але далеко не ідеальна. І головне, що вона стає дорогою. Зараз кілометр оптоволокна коштує мінімум 35 доларів. Десять кілометрів — це вже 350. Тридцять — більше тисячі. І в якийсь момент починаєш думати: а чи є в цьому сенс? Можливо буде ефективніше працювати, застосовуючи інші технологічні рішення.

І це, мабуть, головна суть цієї війни. Немає універсальної технології, яка закриє все. Є постійний пошук, адаптація і постійна боротьба за те, щоб бути на крок попереду.

— Ваші військовослужбовці розробили платформу відеоаналізу поля бою Vezha, яка зараз є одним з модулів бойової системи DELTA. Розкажи більше про цей винахід.

— Так сталося, що ми в багатьох речах ми були одними з перших. Коли прийшло розуміння, що у нас буде 50 екіпажів розвідки, ми задали собі логічне питання: як проводити диспетчеризацію цих екіпажів, щоб це реально працювало?

На початку війни система розвідки БпЛА складалась з наступних етапів. Пілоти виїжджали на позицію з купою флешок, проводили розвідку, поверталися і на великій плазмі переглядали. Самі дешифрували записи, писали звіт і відносили командиру батальйону чи командиру бригади, які ухвалювалали рішення. Від моменту візуального отримання інформації до моменту доповіді проходило мінімум сім годин. Але час на війні критично важливий, життєво необхідно, щоб піхота розуміла, що відбувається навколо. Де ворог, куди рухається.. І могла швидко реагувати на всі зміни.

Тоді і з’явилася ідея, що потрібна система, де є онлайн-спостереження, запис і швидка фіксація цілей. Щоб оператор міг прямо під час польоту поставити «засічку», голосом чи вручну позначити, наприклад, танк. І щоб система автоматично підтягувала скрін, короткий фрагмент відео, координати — все, що потрібно для швидкого ухвалення рішення.

Щоб командир міг просто зайти в систему, обрати дату, сектор, тип цілі — і одразу побачити всю картину без десятків годин перегляду відео.

На той момент це звучало майже фантастично. Ми передивилися весь ринок і зрозуміли, що такого продукту не існує. Тому вирішили робити самі.

Підтягнули в команду айтішників, які погодилися це реалізувати. Стартували в жовтні 2022 року, і вже у квітні 2023-го мали перший робочий продукт.

Спочатку обкатували його всередині нашого підрозділу. А вже під час Запорізького контрнаступу, у травні—липні 2023 року, система почала дуже швидко рости й масштабуватись. Так з’явилась «Vezha» — модуль відеоаналізу поля бою, яка забезпечує трансляції у реальному часі. В 2024 році ми офіційно передали його «Дельті».

«ЯСТРУБИ» є офіційним розробником «Vezha». Разом з нами до розвитку і впровадження цього рішення долучились також Центр інновацій та розвитку оборонних технологій Міністерства оборони та Центр масштабування технологічних рішень. І, якщо чесно, для нас це один із найкращих прикладів того, як реальна проблема на війні може перетворитися на рішення, яким потім користується вся система.

— Розкажи про бойовий шлях підрозділу.

— Нам довелося воювати на багатьох гарячих напрямках. На початку війни, коли ми уже сформувалися як батальйон, перші наші екіпажі працювали на Херсонському напрямку під час контрнаступу. У Березнегувате, наприклад, працювали чотири наші екіпажі, як розвідка. У 2023 році ми зрозуміли, що розвідки вже недостатньо. Тоді у нас з’явились екіпажі FPV, екіпажі важких бомберів. З 2024 році ми повністю переформатували свій підхід, бо зрозуміли, коли наші екіпажі працюють як придані, то їх починають застсовувати «і в хвіст, і в гриву», без системності. Тому почали робити зведені загони і відправляти наші екіпажі вже безпосередньо, як зведений загін.

— Скільки вам вдалося вбити кацапів?

— Я не знаю, скільки вдалося вбити кацапів, але п…в ми накришили вже нормально.

— Розкажи про побратимів, про людей, хто є поруч, чи були поруч.

— Для мене найкращий показник того, що ми все робимо правильно — це люди. Ті, хто прийшов у «Яструби» на самому початку, досі тут. Із нашої першої команди практично ніхто не пішов. Кістяк залишився, і це багато про що говорить.

Ми завжди були максимально людиноцентричними. Готові вкладати свій час і ресурси, навчати людей, допомагати їм рости. Бо розуміємо, що сильний підрозділ — це насамперед сильні люди.

У нас немає такого, що командир десь окремо, а особовий склад — окремо. Ми разом харчуємося, їмо ту саму їжу. І будь-який військовослужбовець може прийти до командира напряму, поговорити, поставити питання чи озвучити проблему. Це абсолютно нормальна практика

Ми постійно їздимо до наших екіпажів.. Виїжджаємо на полігони, дивимося, як хлопці працюють, на чому літають, як освоюють нові засоби. Спілкуємося з екіпажами, які тільки заходять у роботу або починають працювати на нових напрямках. Відзначаємо найкращих, вручаємо нагороди. Для нас важливо не втрачати цей прямий контакт із людьми.

І не має значення, де зараз працює підрозділ. Якщо один ближче, а інший — за сотні кілометрів, командир однаково знайде можливість приїхати до кожного. Так у нас було завжди.

Так само було і під час Курської операції. Ми разом із командиром виїжджали майже до самого району бойових дій, щоб заводити наші екіпажі в роботу. Уже за два тижні після початку операції наш зведений загін виконував там бойові завдання. Тоді ми працювали саме як підрозділ протиповітряної оборони — перехоплювали російські «ZALA» та «Ланцети». По суті, саме тоді почав формуватися наш ППО-напрямок, який ми розвиваємо й зараз.

Мені подобається, що в нас ніколи немає страху пробувати щось нове. Командир завжди відкритий до нових ідей, нових технологій, нових напрямків роботи. Якщо бачимо, що це може дати результат на полі бою, ми не чекаємо, поки хтось це зробить за нас, — беремося й розвиваємо це самі.

Чому для нас так важливо постійно бути поруч із людьми? Бо найбільше інформації має не той, хто сидить у штабі, а той, хто щодня працює безпосередньо на позиціях. Саме ці люди краще бачать, що реально відбувається, спілкуються із суміжними підрозділами, знають, які проблеми виникають і що потрібно змінити.

Якщо хочеш розвиватися, не можна жити у своєму інформаційному вакуумі. Треба слухати тих, хто щодня виконує бойові завдання. Саме від них приходять ідеї, які потім перетворюються на нові рішення, нову тактику або нові підходи до роботи.

Ми завжди пам’ятаємо, заради кого працюємо. У більшості випадків наша робота — це підтримка піхоти. Ми маємо допомогти їй виконати завдання й, найголовніше, зберегти життя людей. Для цього потрібно максимально швидко й об’єктивно дати інформацію про противника, його переміщення чи цілі.

Але піхота не єдиний наш замовник. Ми працюємо і для артилерії, і для авіації. Наше завдання дати їм такі дані, щоб вони могли максимально ефективно виконати свою роботу. Чим точніша й оперативніша інформація, тим швидше ухвалюються рішення і тим кращий результат на полі бою.

— Які можеш назвати найуспішніші бойові операції?

Сьогодні, враховуючи характер цієї війни, дуже багато операцій виграються саме завдяки безпілотникам. Ми бачимо більше, можемо швидше передати інформацію чи вразити ціль. Але найбільша проблема це не техніка. Найбільша проблема — комунікація.

На жаль, були ситуації, коли наші екіпажі залишалися фактично самі на передовій просто тому, що їм ніхто не повідомив: піхота вже відійшла. Хтось забув передати інформацію і це вже створює реальну загрозу для людей.

Друга проблема — недостовірна інформація. Іноді хтось видає бажане за дійсне, а на війні це може коштувати дуже дорого. Рішення ухвалюються на основі інформації, тому вона має бути максимально точною.

Зараз, на щастя, ситуація змінюється. Працюють центри координації безпілотних систем, які допомагають об’єднати різні екіпажі в єдину систему. Щоб усі розуміли, хто, де і над чим працює, а не діяли кожен окремо.

Я думаю, саме за таким підходом майбутнє. Коли є координація, коли ти чітко розумієш свої сили й засоби, тоді можеш використовувати їх максимально ефективно. А це безпосередньо впливає на результат на полі бою.

— Це вже сталося після створення Сил безпілотних систем в структурі ЗСУ?

— Сили безпілотних систем — це був перший і доволі суттєвий крок для того, щоб велику частину підрозділів БПЛА об’єднати в єдине ціле. Ця історія потужно розвивається і це найголовніше. В СБС дуже багато фахових людей, які розуміють, що вони роблять, і яка кінцева мета.

— Чи берете ви участь в ініціативі Президента України «Лінія дронів»?

— Лінія дронів почала розвиватися і взяла під своє крило багато передових і топових підрозділів. На той момент наш командир ухвалив рішення залишитися в Силах територіальної оборони й розвивати підрозділ саме там. Ми постійно розвивались, набували спроможностей, але водночас доводилося пояснювати, хто ми і чим взагалі займаємося, чому наша робота потрібна і яку користь вона приносить на полі бою.

У 2024–2025 роках з’явився новий механізм оцінки ефективності підрозділів БПЛА, так звані єБали. У системі DELTA результати бойової роботи переводяться в статистику, де кожне підтверджене ураження приносить підрозділу бали. Потім ці бали можна використати, щоб замовити необхідні засоби безпосередньо у виробників. Для нас це стало ще одним показником того, що ми рухаємося в правильному напрямку. Спочатку ми увійшли до двадцятки найрезультативніших підрозділів, потім до десятки. Саме тоді на нас звернули увагу і ми стали частиною Сил безпілотних систем. Зараз, коли я дивлюся на те, як розвивається наш підрозділ і який рівень забезпечення маємо, розумію, що це було правильне рішення.

— Чим ваш підрозділ може бути цікавий новобранцям і чи багато людей до вас потрапляє сьогодні?

— Найбільш вмотивовані люди прийшли ще на початку повномасштабного вторгнення в 2022 році. Багато хто долучався і в 2023-2024-их роках. Люди, які справді хотіли воювати, свій вибір уже давно зробили. Вони знайшли свій підрозділ, свою зграю. На жаль, багатьох із них вже немає з нами, вони віддали своє життя за Україну..

Але філософія нашого підрозділу завжди була іншою. Ми не прийшли на цю війну, щоб загинути. Ми прийшли, щоб перемогти. І для цього потрібно не лише бути мотивованим, а і постійно розвиватися, навчатися, ставати сильнішими.

Сьогодні людина має набагато більше можливостей зробити свій свідомий вибір. Є багато відкритої інформації про підрозділи, про різні роди військ, про їх специфіку. Можна розібратися, чим відрізняються Сили безпілотних систем від Сухопутних військ, Повітряних сил чи Військово-Морських сил, зрозуміти, де ти будеш найбільш ефективним і де хочеш служити.

У цьому велику роль відіграє і медійна робота. Ми відкрито показуємо, як живе підрозділ, над чим працюємо і в яких напрямках розвиваємося.

Колись нас жартома називали «айтішниками в пікселі», тому що ми справді завжди були дуже технологічним підрозділом. Окрім системи Vezha, ми створювали й розвивали багато інших власних рішень.

І цей розвиток не зупиняється. Сьогодні в нас уже працює батальйон РЕБ і РЕР, розвиваються екіпажі ПДТР, формується батальйон наземних роботизованих комплексів (НРК). Ми постійно шукаємо нові рішення і максимально швидко впроваджуємо їх.

Кожній людині, яка приходить до нас, ми знайдемо місце. Якщо людина має ІТ-досвід — у нас є технологічні продукти, такі як Vezha, є аналітика, дешифрування, розробка, автоматизація процесів. Роботи вистачає всім.

Зараз ми масштабувалися до рівня бригади, і багато процесів, які раніше могли вести буквально вручну, вже потребують автоматизації та системного підходу.Тому ми шукаємо тих, хто готовий підсилити команду своїми знаннями й навичками.

Війна триває вже п’ятий рік. І навіть якщо людина дуже вмотивована, втома і вигорання нікуди не зникають. Це нормально. Саме тому для нас важливо, щоб досвід, який наші фахівці здобули безпосередньо на війні, передавався новим людям. Ми готові навчати, передавати знання і допомагати швидко входити в роботу і покращувати її..

Армія сьогодні — це вже зовсім не та армія, яку ми побачили у 2022 році. Вона стала технологічною. Все більше завдань виконують дрони, наземні роботизовані комплекси та інші безпілотні системи. Там, де можна виконати завдання технікою, не потрібно ризикувати людьми.

За ці роки ми вибудували процеси так, щоб новий військовослужбовець міг максимально швидко адаптуватися. Ми допомагаємо людині знайти саме той напрямок, у якому вона буде найефективнішою, де її знання й навички принесуть найбільшу користь і водночас їй самій буде цікаво розвиватися.

Ми всього навчимо. Поруч завжди будуть побратими і командири, які підкажуть, підтримають і допоможуть. Для нас «Яструби» -це спільнота людей, які знають одне одного, довіряють одне одному й завжди готові підставити плече. Наша зграя.

— Якою ти бачиш перемогу над росією?

— На червоній площі просто навпроти кремля роблю селфі-фото, як я смажу шашлики і попиваю холодне пиво. Я бачу перемогу над росією саме такою. З початку повномасштабного вторгнення я взяв для себе аскезу взагалі не вживати алкоголь до того моменту, поки Україна не переможе в цій війні. І вже п’ятий рік війни я своє слово не порушив жодного разу.