У Харкові попрощалися з українським митцем та українським воїном Антоном Дербіловим

Він був людиною, яку ми не встигли повністю оцінити.

З самого ранку небо над Харковом плаче… Можливо, так місто оплакує Героя, який повертається додому, аби спочивати вічним сном у рідній слобожанській землі?

…Сьогодні Харків попрощався з відомим українським художником, скульптором та музикантом Антоном Дербіловим. Митець загинув 6 квітня під час бою за Кремінну, що на Луганщині.

Чоловікові було лише 43… Він був сином, чоловіком, батьком…

Зі слів друзів, з дружиною Катериною вони були знайомі з підліткового віку. Про такі пари кажуть — «Таке кохання трапляється раз на мільйон!»

Подружжя були митцями. Свого часу Дербілови заснували студію Sirko Toys. Вони створили тисячі унікальних моделей олов’яних солдатиків. В їхній колекції є мініатюрні козаки з армії Богдана Хмельницького, солдатики для іграшкових армій — від епохи античності до ХХ століття. Також Антон створював бюсти гетьманів та полководців України та інших країн.

— Перед тим, як створити чергову скульптуру, Антон вивчав військову історію. Наприклад, коли фінські журналісти робили сюжет з ним, він довго розповідав, що росіяни запозичили у їхніх земляків — маскхалати для снайперів, шапки-ушанки тощо. Він тоді дуже вразив наших іноземних колег своїми знаннями, — розповідає Іванна Скиба-Якубова…

У 2015 році чоловік став членом музичного гурту Alcohol Ukulele. Його колега по гурту Юрек Якубов розповідає, що приєднався Антон до музичного колективу випадково: На днях я знайшов перше його повідомлення, яке він написав мені в соціальній мережі: «Добрий день! Ми з вами живемо на одному районі! Хотів спитати, як навчитися грати?…» А я йому тоді просто відповів: «Приходь на репетицію». З того дня він став повноправним членом нашої команди. Був баритоном укулеле. Найважливіші інструменти, на яких він грав як перкусія — це залізний ланцюг та гайковий ключ.

За понад 20 років шлюбу Дербілови народили та виховали трьох доньок — Анну, Оксану і Софію. Всі дівчата наслідували талант батьків — опанували чи опановують наразі мистецьку справу.

Як розповідають друзі Антона, він був не просто людиною, яка взяла участь в народженні дитини. Для кожної доньки він став другом і наставником.

— Тато був веселою, оптимістичною та відкритою людиною. Ми були завжди впевнені, що він любив нас більше за все на цьому світі! А він захищав нас до останнього свого подиху! — розповідає донька воїна Софія Дербілова.

З початку бойових дій на Донбасі митець активно займався волонтерством. Український однострій чоловік одягнув 26 лютого 2022 року — на третій день широкомасштабного наступу росіян на територію України. Родині тоді сказав, що інакше не може — мусить захищати своїх дівчат, які відмовилися полишити Харків в найскрутніші хвилини…

Щойно Антон отримав зброю, разом з побратимами у складі П’ятої слобожанської бригади Національної гвардії України відправився виконувати бойове завдання з оборони північних околиць Харкова.

— Я входив до групи «полювальників за танками», — розповідав воїн. — Нас відправили на кільцеву Харкова, на напрямок ймовірного прориву противника. Нашою головною метою було зупинити ворожу бронетехніку. Заходили туди на кілька днів, а пробули близько ста — обжилися, створили міцний укріпрайон.

Митець ділився, що все, що він напрацьовував все життя — малювати, грати на музичних інструментах, ліпити тощо — тимчасово прийшлося залишити в минулому. З 26 лютого 2022 року почалося нове життя з новими пріоритетами — прийшлося опановувати стрілецьку зброю, гранатомет, основи вибухової справи. Антон розповідав, що сприйняти себе в новому образі військовослужбовця він зміг лише тоді, коли відпустив козацькі вуса.

Солдат Дербілов Антон був ветераном Слобожанського контрнаступу. Був нагороджений медалями «За хоробрість у бою», «Незламним героям російсько-української війни» та за «Доблесну службу».

— Я завжди дивився на Антона із захопленням! Він був моїм кумиром — талановитий митець, чудовий сім’янин, справжній український воїн, який завжди прийде на допомогу, підставить плече, підійме бойовий дух побратимів. Завжди йшов вперед, як би складно не було, — розповідає побратим загиблого на псевдо «Ящур».

6 квітня цього року внаслідок мінометного обстрілу Антон Дербілов дістав поранення, несумісні з життям, та загинув на полі бою зі зброєю у руках.

— Антон був людиною високих стандартів, одним з тих, кого ми не встигли повністю оцінити. І зараз ми всі сповнені злості через те, що росіяни вбили людину, яка могла ще багато дати Україні! Не люблю фразу «вмирають найкращі», але, на жаль, найкращі вмирають… На жаль, любов, якою він був оточений, не зберегла його, — ділиться Іванна Скиба-Якубова…

Фото автора та з сімейного архіву родини Дербілових