«У термусі кров, у серці спокій»: радіотелефоністка «Орлятко» — про війну, мову і відповідальність

24-річна радіотелефоністка на псевдо «Орлятко» вже шостий рік у війську. Її голос по рації на передовій звучить так само часто, як і офіційні команди. Родом з окупованої Луганщини, вона пройшла Донеччину, Запоріжжя й Курщину, щодня забезпечуючи точність вогню українських «богів війни».

Свою історію вона розповіла на сторінці 44-ї окремої артилерійської бригади імені гетьмана Данила Апостола.

Її дім залишився на окупованій Луганщині, та родину вдалося вивезти на захід країни. «Шкода, дуже шкода — все своє, рідне залишила. Але ми мусимо йти далі», — зітхає вона. Мріяла про армію з дитинства, хоча зізнається: уявляла службу інакше. Контракт підписала майже одразу після школи — на три роки. І хоча на початку повномасштабного вторгнення могла б звільнитися, служба продовжилася автоматично.

Серед перших бар’єрів згадує мову. Сьогодні спілкується «чистою солов’їною», але тоді, на початку, каже, «виходило тільки лаятися українською», бо в бригаді більшість — із україномовних регіонів. «Але потрохи виговорилася. Хтось допомагав, хтось підсміювався. Це все підштовхнуло, і тепер балакаю», — жартує вона. Найбільше вразили люди — інший менталітет, стриманість, непряма комунікація. Та згодом мова стала для неї «дотиком до себе справжньої».

Ще у військкоматі їй запропонували зв’язок, і вона погодилася. Пройшла три місяці навчання у Полтаві. До того був курс молодого бійця в «Десні», де вперше тримала автомат. «Очі горіли, стріляла з першого разу. А от чистити зброю не люблю досі», — зізнається.

Нині «Орлятко» служить на пункті управління: «Приймаю і передаю команди, координати. На вогневих — передаю на гармату». Усе відбувається блискавично. «Від наказу до пострілу — чотири хвилини. Потім — коригування, пристрілювання, і, звісно, влучання. Все злагоджено». З гордістю каже: їхній дивізіон — один із найкращих.

Є й свої забобони: не можна казати, що влучили — «робота далі не піде». Але те, як після їхньої роботи «файно горить» — і техніка, і склади, і піхота ворога — вона бачила не раз. «Тоді точно знаєш, що не дарма працюєш», — каже вона, переходячи на галицький діалект.

На бойових «Орлятко» часто єдина жінка в колективі (іноді ще є медикиня), та не скаржиться. «У таких умовах не ділять за гендером. Важливо, щоб поруч був хтось, на кого можна покластися». Пам’ятає випадок, коли під обстрілом надала допомогу двом пораненим: наклала турнікети, надала базову допомогу. «Термуху нову вимазала всю. На навчанні це все легше виглядало. А тут — адреналін, шок, але тримайся і дій».

Найнеприємніше, за її словами, — FPV-дрони: «Звук страшний, противний, підступний. У туалет не вийдеш — скрізь чути. Особливо на Курщині — там їх найбільше».

Попри все, гумор фронт не полишає. «Я не подарунок», — сміється вона, — «але якось зійшлися в думках». Поблажок не просить, та коли треба — побратими завжди поруч.

Як повідомляла АрміяInform, нещодавно бійці одного з артилерійських підрозділів Сил оборони продемонстрували філігранну роботу, знищивши ворожу техніку, артилерійські установки та польовий склад із боєприпасами.