«Один із небезпечних факторів — це звикання до небезпеки»: історія артилериста з позивним «Гудвін»

Його бойовий шлях розпочався навесні 2022 року зі знищення ворожої авіації як стрільця-зенітника, а вже сьогодні, він продовжує боротьбу в артрозвідці.
Історію бійця розповіли на сторінці 44-ї окремої артилерійської бригади імені гетьмана Данила Апостола.
У перші години бомбардувань Києва на початку повномасштабного вторгнення, йому вдалось вивезти сім’ю зі столиці. Тоді його доньці було лише півтора року.
Перші тижні на новому місці минули у розв’язанні побутових проблем, оскільки до будинку приїхали одночасно чимало людей. Паралельно з цим чоловік разом із місцевою теробороною копав окопи та зносив шини.
А вже в березні В’ячеслав разом зі швагром стояв на порозі військкомату.
Перший рік і ще пів року другого В’ячеслав провів «по посадках» як зенітник. Його завданням було чекати з ПЗРК на ворожий літак чи гвинтокрил.
Проте згодом чоловік дізнався про відділення артилерійської розвідки, який більше імпонував йому за інтересами та відповідав цивільним навичкам.
Сьогодні він вже командир відділення, що працює в системі контрбатарейної боротьби. Його головне завдання полягає в управлінні спеціальною технікою, яка моніторить ворожі гармати.
Їхні координати обчислюються у центральній машині, командиром якої він є, і передаються далі для подальшої успішної роботи артилерії.
В’ячеслав каже, що працювати доводиться з обладнанням, яке було виготовлене ще у 90-х роках. Проте, як виявилося, навіть у роботі з ним бекграунд з попередньої професії став незамінним.
«Найцікавіше, що техніка хоч і минулого століття, але вона вся цифрова. Цей комплекс працює по тій самій архітектурі, що й сучасні ноутбуки чи телефони. Просто це у нас техніка сучасна, а це техніка 90-х років, коли комп’ютер ще називали обчислювальною машиною», — пояснює військовий.
У роботі військовим допомагають сучасні прилади, матеріали по яких існують здебільшого англійською мовою. Тому знання іноземної та вміння працювати з конкретним програмним забезпеченням є для артилерійської розвідки критично важливими навичками.
Проте багато необхідної інформації насправді можна просто нагуглити або почерпнути з відкритих ресурсів, переконаний В’ячеслав.
Проте якщо технічні навички опанувати може чи не кожен, то погодні умови ніхто змінити не може. А саме вони є ключовим фактором, від якого залежить ефективність роботи обчислювального відділення: за несприятливих умов радіус розвідки суттєво знижується.
«Тоді ми можемо сказати, що ми ніби трохи сліпенькі. Десь 90% часу за рік умови сприяють роботі, але на решту ми вплинути не можемо. Хоча, знаєте, в IT є такий символ — шаманський бубон. Можна було б у нього постукати, щоб розпогодилось», — жартує командир.
Окрім погоди, на роботу відділення впливає інтенсивність дій ворога. Обслуговувати апаратуру регулярно — життєво необхідно, але робити це під постійним наглядом ворожих безпілотників вкрай складно, ділиться В‘ячеслав.
Також важлива стабільність лінії фронту: якщо вона рухається занадто швидко, ефективність розвідки падає.
Більшість бійців на позиції служать разом уже четвертий рік — багато хто прийшов ще до повномасштабного вторгнення.
Командир каже, що такий досвід дозволяє розуміти один одного без зайвих слів.
«Ми настільки притерлися один до одного. Завжди хтось підтримає, хтось вчасно пожартує. Ми живемо як велика сім’я, просто не благополучна», — сміється В’ячеслав.
Але головне, що загалом усе у відділенні тримається на комунікації, взаємодовірі та взаємоповазі, адже без них будь-який підрозділ не зможе існувати.
«А „чарівні пенделі“ — це ще один важливий аспект взаємовідносин в підрозділі. Один із небезпечних факторів — це звикання до небезпеки, коли рівень стресу перестає бути достатнім, щоб тримати себе в тонусі. Тоді „чарівні пенделі“ виручають. Це всі пройшли і не по одному разу», — ділиться командир.
Ось так командирові вдається зберігати спокій, попри складність роботи та постійні загрози. Адже саме в поєднанні критичного мислення, професіоналізму та щирого гумору народжується та стійкість, яка дозволяє ефективно знищувати ворога.
Як повідомляла Арміяinform, У 2014 році через окупацію Донецька Геннадій «Макларен» переїхав із сім’єю до столиці, але роками картав себе за те, що не залишився битися за свою землю.




























