«У темряві, де був тільки Бог, я і спогади» — гвардієць після трьох років полону записав пісню для мами, створену в неволі

«У полоні я боявся одного — що не встигну сказати мамі, як сильно її люблю… І написав пісню. Написав у темряві, у тиші, де був тільки Бог, я і спогади» — ці слова належать 24-річному Владиславу Каретнику, бійцю НГУ. Він провів три роки в російському полоні після оборони Маріуполя та «Азовсталі», і саме там, без інструментів, студії та навіть аркуша паперу, силою пам’яті та духу створив 16 пісень.

Про неймовірну історію незламності духу та силу творчості розповіли в Національній гвардії України, оприлюднивши відео з розповіддю Владислава та кадрами запису його пісні.

Владислав Каретник вступив до Національної академії НГУ у 2017 році на факультет логістики. Після випуску у січні 2021-го потрапив за розподілом до військової частини у Запоріжжі. У грудні того ж року його підрозділ виїхав на ротацію до Маріуполя, де він і зустрів повномасштабне вторгнення на блокпосту.

Коли стало зрозуміло, що втримати позиції під шквальним вогнем неможливо, Владислав прийняв командування на себе та відвів техніку на «Азовсталь», де приєднався до решти воїнів Сил оборони. Там він продовжував ремонтувати техніку, допомагаючи всім, хто звертався. «На „Азовсталі“… це словами взагалі не передати. Що там відбувалось — це дуже жахлива картина. Постійні обстріли з неба, з літаків, з корабельної артилерії, сухопутної… стріляли звідусіль, і ти не розумієш, звідки взагалі все летить», — згадує він.

Рішення виходити в полон було централізованим та важким. «Ми навіть не знали, що можемо вийти в полон. Вже всі змирились з тим, що будемо до останнього на заводі… Був страх, але вже… або там залишитись, або йти в полон», — розповідає Владислав. У полоні він пробув три роки — з 17 травня 2022 року по 19 квітня 2025 року. Найважчим, за його словами, був страх не за себе, а за рідних, з якими не було зв’язку.

Саме в полоні, щоб відволіктися від жахливої реальності та постійних переживань, Владислав почав писати пісні. «В нас не було де записати. Тобто, в нас не було ні листка, ні ручки. Я постійно… вигадав рядок в пісні і разів 20, напевно, її повторював у своїй голові і потроху-потроху запам’ятовував. На це міг піти один день, два дні або тиждень», — ділиться він процесом творчості в неволі.

Перша пісня, що народилася так, була присвячена мамі. «Я одразу зрозумів, що цю пісню я хочу присвятити своїй мамі. Це вдячність за те, що матір подарувала життя. Я дуже вдячний своїй матері за те, що вона мене виховала», — каже Владислав. Загалом у полоні він створив 16 пісень — для мами, друзів, про Україну, про полон, про Маріуполь, про дівчину.

Щоб не втрачати надію та підтримувати побратимів, вони збиралися гуртом у кутку камери, і Владислав співав їм свої пісні. Деякі хлопці навіть вивчали їх напам’ять і жартували, що чекають на безкоштовні квитки на його концерти після звільнення.

Нещодавно Владислав вперше зміг професійно записати одну зі своїх пісень, створених у полоні, — ту саму, присвячену мамі. Він каже, що мріяв про цей момент, але не уявляв, що «це буде настільки круто, настільки емоційно».

Згадуючи перший дзвінок мамі після звільнення, він ледь стримує сльози: «Набираю номер мами, в мене навіть руки тремтіли… Я такий текст заготував у полоні, щоб сказати їй… але коли я почув її голос, ну, в мене тут ком став у горлі, і я всі слова забув. Я зміг тільки сказати: „Мамо, я повернувся!“ І все. В мене одразу сльози, і всі [в автобусі] почали кричати: „Слава Україні!“. І це було настільки емоційно… я відчув, що я вдома».

Наразі Владислав проходить реабілітацію, де, за його словами, лікарі справді турбуються про здоров’я звільнених бранців. Він скинув у полоні 20 кг і тепер відновлює фізичну форму. Попереду у нього велика мрія: «Я хочу записати спочатку всі ці пісні свої. Якщо людям сподобаються ці пісні, я буду писати їх далі. Я хочу, щоб Україна їх почула».

Як повідомляла АрміяInform, десантник на псевдо «Лаваш» провів 25 днів на Курщині, біля селища Гуєво. У свій перший бойовий вихід він знищив понад 20 ворогів, серед яких — офіцер.