У тата прострелені ноги, а маму вбили: повернули додому двох дітей, які вижили під час обстрілу біля Куп’янська

Місце, де 25 вересня 2022 року обстріляли колону з мирними людьми поблизу Куп’янська, і досі небезпечне. Там літають безпілотники, гатять артилерією, чути вибухи. Бої йдуть за 10-15 км. Залізнична колія, посадка і навіть не дорога, а насип вздовж рейок – саме там, неподалік села Курилівка Куп’янського району, стався звірячий обстріл.

Пізніше водій, який вижив, скаже, що колона планувала їхати іншим шляхом, але через дощі дорогу розмило, і вже під час поїздки вирішили з’їхати трохи в бік. Імовірно, це рішення стало фатальним. Адже проїзд колони організовував волонтер на ім’я Дмитро, який вже не раз за гроші організовував евакуації – по 6 тис. грн з людини. До того ж він мав зв’язки з окупантами та узгоджував маршрути.

А тоді Курилівка і Куп’янськ-Вузловий, звідки евакуювалися люди, контролювалися російськими військами. Ті, хто вижив під час обстрілу, кажуть, Дмитра нині вбито. Вранці 25 вересня колона з п’яти легкових автомобілів і тентованої Газелі вирушила в бік окупованого Сватового. Дорогою автівки обстріляли, наразі відомо про 26 загиблих. Попередньо, серед них 13 дітей, оскільки поки що не готові ДНК-експертизи.

Останню жертву – 19-річного хлопця – знайшли буквально напередодні (17 жовтня) в посадці за кілька кілометрів від місця розстрілу. Тоді, за попередніми даними, могло врятуватися близько півтора десятка людей. Вони тікали лісами та полями, хтось із них зараз на Харківщині, а є такі, що опинилися у Луганську.

Серед тих, хто вижив, є діти. Двох з них, однорічного Михайлика і п’ятирічну Поліну, вже вдалося повернути бабусям. Вони три тижні не бачили рідних, а батьки дітей, за попередньою інформацією, загинули. Діти мешкали в родині чоловіка, який проїжджав повз розстріляну колону і побачив жахливу картину. Він забрав дітей додому. Ще двоє маленьких українців зараз перебувають в окупованому Луганську, і на Харківщину їх не випускають.

– Що хочете з дітьми робити? – Забрати! – Опікунство будете оформляти? – Звичайно! Я ж одна, а хто ще, – розповіла бабуся Михайлика, жителька Куп’янська Олена Власюк.

З Оленою Власюк ми познайомилися 12 жовтня, вона шукала двох дітей: однорічного онука Михайлика та його зведену сестру – 12-річну Марину. Разом з мамою Вікторією Малаховою і татом В’ячеславом Власюком евакуювалися 25 вересня з Куп’янська-Вузлового. Коли колону обстріляли, то мама загинула, а тато зник безвісти.

Олені сказали, що діти можуть перебувати у Піщаному – це аж за 40 км від розстрілу колони, на адмінкордоні з Луганщиною. Село звільнене лише на початку жовтня, там небезпечно, постійні обстріли. Тож самотужки перевірити, чи там діти, не могли. До того ж у Куп’янську ні інтернету, ані зв’язку, і транспорт не ходить.

А після виходу в ефір сюжету Фактів ICTV у Єдиному марафоні, в редакцію зателефонувала жінка, яка повідомила, що діти дійсно в Піщаному, і це її брат Андрій врятував їх. Того ж дня він їхав додому до Піщаного дорогою і натрапив на розстріляну колону. Чоловік забрав до себе додому двох дорослих і трьох дітей.

Ще одного чоловіка забрати не зміг, оскільки не вистачило місця в машині, однак він виживе, бо його врятують люди з іншого села. Серед евакуйованих Андрієм були п’ятирічна Поліна Дяченко, 15-річна Марина Малахова та однорічний Михайлик Власюк. Останнього буквально дістав з пекла. У Газелі була справжня м’ясорубка, переповідає Олена слова онукового рятівника.

– В одного голови нема, в другого вм’ятина… Його за шкірку витягували. Каже Андрій: вибач, малий. Взяв за комбінезон, тому що він уже в крові був весь, і витягував. Але нічого, каже, хлопець не кричав, – розповіла бабуся Михайлика.

П’ятирічна Поліна з іншої родини, вона виїжджала зі своїми мамою і татом. Батьки, за попередньою інформацією, загинули. Дівчинка була балакучою й активною, а після пережитого майже не розмовляє, каже бабуся.

– Вона говорила – мої мама й тато на небесах! Поліна каже, що у тата були ноги прострелені, кров текла, а маму, каже, одразу вбили, – розповіла бабуся Поліни, жителька Куп’янська-Вузлового Людмила Потоцька.

Поліна та Михайлик три тижні мешкали в Андрія вдома, в комфортних умовах, каже Олена. Дітей не ображали, а навпаки, годували, няньчили, прикипіли до них всім серцем. Але Андрій і його дружина розуміли, що дітей треба віддати, та почали шукати рідних. Зі свого боку, правоохоронці намагалися підтвердити інформацію про місцеперебування дітей.

І коли переконалися, що діти дійсно там, то Харківська обласна прокуратура спільно з Червоним Хрестом організували евакуацію Михайлика й Поліни з Піщаного. Тепер дітей виховуватимуть бабусі. А от повернути додому 12-річну Марину поки що не вдалося, розповіла Олена Власюк. Дівчинка була важко поранена, тому Андрій (рятувальник дітей) відправив її до лікарні.

Оскільки все це була окупована територія, то дівчинку відправили до Луганська. Її показували в новинах пропагандистського російського телеканалу, де росіяни розповідали, що це Україна у всьому винна. Олена Власюк каже, що дівчинку забрала б і сама, однак її зголосилася виховувати рідна бабуся. От тільки чи віддадуть дитину окупанти?

– А що з Мариною, вона вам рідна, не рідна? – Від першого шлюбу. – А що з нею далі буде, ви її будете забирати? – Галя приходила до мене, це її бабуся. Вони тут живуть десь, вулицю не знаю я, і вона казала, що вже подзвонила сину і сказала. Я взяла б її! Але кажуть, різні прізвища, проблеми якісь там, – стверджує бабуся Михайлика, жителька Куп’янська Олена Власюк.

Зараз в Луганській лікарні разом з Мариною перебуває ще один хлопчик з Куп’янська-Вузлового. Це 10-річний Павло Дерев’янко. Мама хлопчика Євгенія загинула. А напередодні в лісопосадці знайшли тіло його дядька – 19-річного Владислава. Він став 26-ю жертвою жахливого обстрілу. Про те, як син опинився в Луганській лікарні, розповідає його тато.

– Він розказує, що вони йшли близько 2 км, а потім виїхали танки та почали стріляти. Він не зрозумів, чиї вони, і потім сказав, що їх БТР російський чи Луганський забрав до лікарні. Там одразу йому запропонували зробити російський паспорт, я відмовився відразу. Тобто вивезти я його не можу, а російський паспорт зробити вони можуть! Ні, – стверджує тато 10-річного Павла, житель Куп’янська Денис Дерев’янко.

Тато не може виїхати через кордон, а бабусям, які подолали тисячі кілометрів і проїхали чотири країни, щоб забрати онука, хлопчика не віддали. Навіть більше, їм не дали можливості одразу побачитися.

– Вони приїхали, там були репортери. І в той день їх (бабусь) не пустили до сина, не надали їм можливості поспілкуватися, мотивуючи тим, що він нібито не готовий.

Денис Дерев’янко звертався у різні інстанції, щоб повернути сина Павла додому.

– Я звернувся до Холодногірського відділу поліції, написав заяву. Я ще звертався до Магнолія – пошук дітей, залишав звернення на сайті адміністрації президента України, до Червоного Хреста. Намагався звернутися до “омбудсмена” Луганської області з питань дітей та до “адміністрації” Луганської області.

Я отримав від них листа, де вони відповіли, що забрати я його можу тільки особисто або оформити довіреність нотаріальну виключно у російського нотаріуса. Українські довіреності вони не визнають. Відправив я туди матір жінки та жінку мого батька.

Поїхали вони туди, бо мені неофіційно передали, якщо хтось із родичів не з’явиться, то його будуть оформляти на опіку. Зрозуміло, що дитина була в тяжкому психічному стані, на очах таке сталося, тому я їх відправив, щоб якісь рідні люди були поряд.

Денис каже, що як тільки ЗСУ зайшли в Куп’янськ, виявився відрізаним від родини, адже дружина та син перебували на відстані 10 км – у сусідньому Куп’янську-Вузловому. Пізніше дізнався, що Павлик з мамою і 19-річним дядьком вирішили їхати до Чехії, бо їхнє селище обстрілювалося, а єдиний шлях був через окуповану територію, тому зголосилися на авантюру.

– Я намагався дістатися Куп’янська-Вузлового, два рази через обстріли не зміг дістатися, декілька разів мене просто на блокпостах не пропустили, тому що там бойові дії були. – А блокпости стояли наші чи російські? – Наші. Блокпости були українські, до російських я не дістався. Міст підірвали практично в той же день, коли відбувся наступ, між правою та лівою частинами Куп’янська. І я евакуювався з волонтерами до Харкова.

І тут я тільки зміг включити телефон, зарядити, і я побачив, що на російському каналі йшлося про мого сина, інтерв’ю з моїм сином з Луганської лікарні. Мені показали це відео. – Що ви там побачили? – Там було інтерв’ю з моїм сином, я його впізнав, і він казав, вони їхали, намагалися виїхати через підконтрольну Росії територію, через Росію до Чехії, там у моєї дружини тітка.

Там є лісосмуга, з якої їх обстріляли. І він сказав, що мати була вбита на місці, в скроню втрапило. І ще з ними їхав брат моєї дружини – 19-річний Влад. І мій син казав, що його було поранено в ногу та руку, і він не знає, чи живий він. Він сказав, що не було видно, хто стріляв, вони не вийшли, – стверджує Денис Дерев’янко.

Судово-медичні та ДНК-експертизи ще тривають, а тіла обгорілі та розірвані, в деяких навіть важко встановити стать. Важливо дізнатися причину смерті, каже прокурор, до того ж триває балістична експертиза, яка встановить зброю, з якої вбивали українців, і це може стати остаточним підтвердження слів тих, хто вижив.

– Наразі ми маємо достовірні дані людей, які вижили, з цієї колони. Вони в один голос кажуть, що обстріл був виключно зі сторони, окупованої Російською Федерацією. Кілька свідків наголошують, що перед тим, як дістатися місця розстрілу, вони перетнули два та більше російських блокпостів.

Це свідчить про те, що територія розстрілу колони перебувала в той час під контролем Росії. На сьогодні працює група судово-медичних експертів, але з метою оперативного та ефективного встановлення причин смерті залучені іноземні експерти – це поліцейські жандарми (з Франції), в штаті яких є спеціалісти судово-медичні, патологоанатоми та експерти-балісти.

Саме завдяки цій комплексній групі експертів встановлюються причини смерті цих людей, встановлюється вид зброї, з якої вівся обстріл і від якої загинули наші люди. Після того, як буде встановлена зброя, наші військові ідентифікуватимуть її належність до тієї чи іншої сторони війни, – зазначив начальник управління Харківської обласної прокуратури Ігор Чуб.

У Харківській обласній прокуратурі стверджують: добре, що вдалося повернути додому двох дітей. І головне завдання зараз – повернути додому 12-річну Марину і 10-річного Павлика.

– Щодо інших дітей, які можуть перебувати, перебувають на території “ЛНР” або у Російській Федерації, наразі правоохоронці з’ясовують точну кількість та прізвища цих дітей. Що відомо – щонайменше дві дитини перебувають на території “ЛНР”. Правоохоронці сьогодні розробляють способи повернення цих дітей в Україну, – наголошує начальник управління Харківської обласної прокуратури Ігор Чуб.