У Франківську воїну, що втратив обидві ноги, повернули віру в себе: готується до протезування

У Центрі фізичної та реабілітаційної медицини Івано-Франківської обласної лікарні відновлюється і готується до протезування 35-річний Артем Передерєєв. У нього висока ампутація обох ніг і спочатку фахівці навіть сумнівалися, чи зможе він сидіти.

Віра мужнього чоловіка в свої сили і можливості вражає весь медперсонал.

Сприймає свій стан, як нове випробування

Спочатку Артем користувався кріслом колісним майже лежачи. Поступово, поетапно його підіймали – товсту подушку клали, товсту спинку.

Чоловік почав щоденно займатися спортом – жим лежачи та інші вправи.

– Зараз відпрацьовую стояння на руках, а далі хочу навчитися ходити на руках. Це мені допомагатиме, особливо якщо я десь не зможу проїхати кріслом, – говорить Артем.

У нього немає занепадницького настрою, сприймає свій стан, як нове випробування. Каже, треба вчитися жити далі.

Артем з Миргорода на Донеччині. Захищати Україну пішов у квітні 2024-го. Воював у складі третьої окремої штурмової бригади.

Важке поранення отримав на Харківщині – FPV-дрон залетів прямо під ноги.

Доки не втратив свідомість, встиг сам накласти турнікет. Каже, паніки не було. Побратими надали першу допомогу. Вивезти не могли близько семи годин – надто довго для турнікета.  Ноги довелося ампутувати.

Перші півтора місяці потому Артем майже не пам’ятає. Воїна оперували та відновлювали у Харкові, Києві, Львові.

– Спочатку я в комі лежав. А далі під препаратами, під знеболювальними. Лише спалахи спогадів, – каже чоловік.

Не знали, чи сяде, а він навчився все робити самотужки

Першою, кого побачив Артем, прийшовши до свідомості, була його дружина. Майже протягом 3-х місяців не відходила від коханого.

– Коли я вже зміг сам себе обслуговувати, більш самостійним став, відправив її додому, щоб була з дочкою, бо дитині теж треба, щоб мати була поруч, – говорить Артем.

Артем ділиться тим, як навчився ходити до вбиральні, митися, як з побутовими проблемами вправляється, навіть коли немає пристосувань.

Каже, іноді просто треба більше часу подумати, як це зробити.

– Кожного разу, коли з труднощами стикаюся, хочу переконатися, що зможу їх подолати. Це навіть якийсь азарт, – розповідає воїн.

В Івано-Франківську Артемові сподобалося. Хотів би сюди перевезти родину, оскільки його будинок у  Мирнограді зруйнований.

Він готується до протезування попри сумніви лікарів

Артем любить поспілкуватися на філософські теми, обмізкувати те, з чим доводиться стикатися, з різних сторін та почути, як це бачать інші люди.

Любить бувати в затишному реабілітаційному просторі Мрія Дія, де можна пограти на різних інструментах, навіть поліпити вареники. І подумати про майбутнє.

– Треба буде працювати, я не звик сидіти без роботи. Записатися на курси хочу. Руки лишилися – можу руками щось робити, – говорить чоловік.

Він готується до протезування. Каже, лікарі не гарантують, що воно можливе. Але сподівається, що технології йдуть вперед – і все вийде.

Джерело і фото: Івано-Франківська обласна клінічна лікарня