Про велике будівництво і найкращого слугу солдата: чому у Британії мобілізованих вчать бути «третім поросям»
Якими б якісно навченими та високо вмотивованими не були солдати, якою б не була їхня чисельність та яким би добрим не було їхнє забезпечення належним озброєнням та необхідними боєприпасами — бійці не зможуть утримати позиції, якщо ті не будуть облаштовані належним чином.
Про те, як навчають облаштовувати індивідуальні укриття, спостережні та вогневі позиції під час БЗВП у межах багатонаціональної навчальної місії Interflex на території Великої Британії розповідає кореспондент АрміяInform.
Завдання двох наших відділень — зайняти кругову оборону в будинку на околиці невеликого населеного пункту під назвою Істмір — Eastmere. Це одна з локацій знаменитої STANTA — Стенфордської тренувальної зони (Stanford Training Area) у графстві Норфолк на північному сході Англії.
З огляду на приблизну чисельність населення за українськими мірками Істмір можна назвати селом, бо навряд чи у наявних там будинках може жити більше тисячі людей. Однак за рівнем інфраструктури це радше містечко, адже там є навіть власний готель.
Перед виїздом з табору на так званий «Urban» — навчання тактиці боїв у міській забудові — я мав час і змогу гарненько посерфити в інтернеті, тож не лише у загальних рисах уже знаю історію району STANTA і містечка Істмір, але й можу орієнтуватися серед його вулиць.
Істмір спорудили 1942 року, коли під час Другої світової війни британській армії знадобився тренувальний бойових полігон для підготовки солдатів до міських боїв. Саме на території STANTA готували бійців до боїв після висадки в Нормандії під час операції «Нептун» у знаменитий День «Д» — D-Day.
У мережі чимало фото та відео з Eastmere Training Village, в тому числі публікацій медіа про нещодавні навчання українських військовослужбовців попередніх ротацій. Це дозволяє впізнавати не лише вулиці та будинки містечка, але навіть окремі приміщення всередині будівель.
Найцікавішим же фактом виявляється той, що саме на території STANTA з кінця 1960-х — до середина 1970-х років знімали знаменитий у Британії серіал «Таткова армія» («Dad’s Army») про так звану Домашню гвардію (The Home Guard), яка спочатку мала назву «Волонтери місцевої оборони» — «Local Defence Volunteers» (LDV).
The Home Guard можна назвати загонами місцевої оборони або ж, у більш звичному для українців формулюванні — територіальною обороною. До британської тероборони часів Другої світової йшли добровольці, які не мали змоги потрапити до армії в інший спосіб з медичних причин або ж через те, мали професії, фахівців з яких звільняли від призову.
Найчастіше ж потрапити до війська в інший спосіб, крім служби у Домашній гвардії, британці не могли через старший від мобілізаційного вік. Звідси і назва серіалу «Таткова армія», яка жартівливим чином обігрує вік добровольців, більшість із яких старші за 50 років, а інші не мали б служити з медичних причин або через цивільний фах.
Серіал «Таткова армія» став надзвичайно популярним у Великій Британії, справивши колосальний вплив на суспільство та масову культуру. Під час показу в 1970-ті роки він регулярно збирав аудиторію з 18 млн глядачів, його герої стали загальновпізнаваними, а численні фрази з нього — крилатими.
У 2000 році «Таткова армія» посіла тринадцяте місце у переліку 100 найкращих британських телевізійних програм від Британського інституту кіно, а 2004 року «Таткова армія» посіла четверте місце в опитуванні ВВС щодо найкращого ситкому Великобританії. Зрештою надзвичайна популярність серіалу спонукала британців 2016 року зняти повнометражний фільм «Таткова армія».
Начитавшись про STANTA і «Таткову армію» мимоволі починаєш асоціювати себе з героями серіалу та британськими солдатами часів Другої світової війни. Тож коли ми нарешті потрапляємо до містечка Істмір дещо дивує його осучаснений вигляд, адже очікувалось побачити щось 80-річне.
Однак ні — Істмір відремонтовано, оновлено й частково перебудовано. Про середину минулого століття свідчить хіба що іржавий скелет якогось бронеавтомобіля, покинутий на задньому дворі міського готелю. Він має настільки древній вигляд, що видається посланням навіть не з Другої, а зі ще давнішої Першої світової війни.
Саме двоповерхову будівлю готелю мають захищати наші друге та четверте відділення, в той час як перше і третє облаштовуються у будинку через дорогу навпроти. Приміщень на двох поверхах та у добротному підвалі готелю чимало, тож на кожну позицію припадає по два бійця.
Ми отримуємо завдання облаштувати спостережні та вогневі позиції за обмежений час та з підручних засобів таким чином, щоб мати змогу відбити навчальний штурм, який здійснюватимуть інструктори. Часу мало, тож ми негайно беремось до роботи і безперервно працюємо аж до дедлайну.
Мені щастить працювати з «Китайцем» — він молодший за мене і має певний досвід військових тренувань, тож може зорієнтуватися краще і швидше за мене. Сам я корисніший на земляних роботах — дається взнаки сільське дитинство і досвід археологічних експедицій, натомість у міській забудові та з будматеріалами почуваю себе менш упевнено.
Наш будівельний матеріал — громіздкі та незручні для перенесення дерев’яні піддони, важкі мішки з піском і тяжкі незґрабні кам’яні будівельні блоки, значно більші за розміром за звичну нам стандартну цеглу. Знаходимо ми також якісь уламки металевих конструкцій, дошки, сітку-рабицю — в хід йде усе.
Наше «велике будівництво» триває, околиця Істміра перетворилась на мурашник, по вулицях якого сновигають десятки солдатів у пікселі, тягнучи на собі все, що допоможе облаштувати позиції. Наше відділення продовжує гарувати навіть тоді, коли деякі бійці з сусідніх взводів давно вже закінчили роботу та відпочивають.
Лише після дедлайну, коли інструктори вже йдуть оцінювати нашу роботу, ми з «Китайцем» встигаємо пробігтися й оглянути роботу побратимів та посестер. Якість вражає, а «Діду» з напарником взагалі вдалося спорудити справжній «Великий китайський мур» — непробивну барикаду. «Дід» у цивільному житті будівельник, тож знає, що робить.
Інструктори наше відділення хвалять, а наша позиція завдяки «Китайцю» одна із найкращих — зручна, гарно захищена, з гарним сектором огляду й обстрілу. Інструктор «Томас» займає позицію з автоматом і схвально киває головою — ми попрацювали добре.
Потім, коли ми підемо оглядати позиції сусідніх взводів, то побачимо як ще кращі за нашу, так і, на жаль, помітно гірші позиції. Ті, хто завершив роботу значно раніше за нас зробили це саме тому, що знехтували власною безпекою і спорудили укріплення абияк.
Доки ми ходимо на оглядини до сусідів, я згадую всесвітньо відому казку про трьох поросят, яка, до речі, початково походить саме з Англії і сягає глибин народного фольклору доби Середньовіччя.
Перше порося сплело собі хатку з соломи. Але дмухнув злий вовк — і розлетілося легковійне солом’яне плетиво за вітром. Друге порося склало будиночок з гілок, цурпалок та верболозу. Однак напружився хижий звір — і зруйнував хисткий плетінь ущент.
І лише третє порося вимурувало справжню кам’яницю з міцними стінами. Тож як не намагався нападник розбити його фортецю, та не зміг навіть поворухнути жодну цеглину чи зрушити хоч би один камінець.
Третє порося вперто тяжко гарувало, доки його побратими, нашвидкуруч зліпивши собі укриття з соломи і палок, відпочивали, бавилися, співали-танцювали та усіляко в інший спосіб гайнували час.
Однак потім, коли справа дійшла до бою з ворогом, виявилося, що лише будинок третього поросяти спроможний надійно захистити мешканця. Натомість солом’яні і цурпалкові «укріплення» розлетілися вщент за найменшого ворожого натиску.
Інструктори не читають нам нотацій, лише мовчки звертають увагу на ті чи інші недоліки, які очевидні і без їхніх підказок. Лише згодом, вже під час інших занять, то один, то другий із них роблять невеликі зауваження, з об’єднання яких постає проста, але важлива мораль:
«Гарний солдат завжди дбає про себе, про свою безпеку та свій комфорт. Адже від того, наскільки добре він почувається, наскільки добре відпочив, наскільки безпечним і комфортним є його укриття та позиція, напряму залежить як його виживання, так і виконання бойового завдання.
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
У солдата немає слуг, які зроблять все замість нього. Він сам собі найкращий слуга, який може і повинен подбати про себе у найкращий спосіб. Тож ніколи не лінуйтеся, адже від вашої праці залежить ваше життя».
Джерело: Інформаційне агентство АрміяInform
2024-11-04 06:40:25
