Незалежність та війна: що та як змінилось в українцях після 24 лютого

На цей День Незалежності України випадає рівно 2,5 роки повномасштабної війни з Росією, коли ж загалом українці виборюють свою державність на полі бою вже понад 10 років.

Втім, окрім безпосередніх бойових дій, Росія розповсюджує війну і на інші сфери – медіа, кіберпростір, дипломатія тощо. Ба більше, держава-терорист намагається дестабілізувати ситуації в країні, знищуючи енергетичну інфраструктуру, щоб деморалізувати населення України.

І в цьому протистоянні не менш важливим є й те, щоб українське суспільство змогло вистояти і протистояти ворожим впливам.

Сьогодні, у День Незалежності 24 серпня 2024 року, важливо зафіксувати те, в якому становищі перебуває українське суспільство, яких вже змін зазнало та чого прагне у майбутньому, враховуючи, що російсько-українська війна досі триває у найбільш агресивній формі.

Крім того, російське повномасштабне вторгнення викликало найбільшу демографічну кризу в українському суспільстві за час незалежності, створивши низку проблем, зокрема соціальних, економічних та навіть політичних.

Зміст

• Вплив війни з РФ на демографічну ситуацію в Україні
• Як змінилось суспільство та громадська думка за час війни
• Мова: як змінилося ставлення до української мови за час війни
• Віра в перемогу: як змінювалось ставлення українців
• Ставлення до мирних ініціатив: динаміка змін у поглядах українців
• Прагнення в ЄС та НАТО: як змінились амбіції українців щодо вступу
• Що об’єднує та дає оптимізм українцям
• Зміни в українському суспільстві за час повномасштабної війни

Вплив війни з РФ на демографічну ситуацію в Україні

Яке населення України

З початком повномасштабної російсько-української війни перед Україною постали також і демографічні виклики, оскільки значно скоротилася чисельність населення країни. В Україні тенденції до зниження кількості населення були ще до повномасштабної війни, а збройний конфлікт з РФ лише посилив цю проблему.

На сьогодні немає точних даних щодо кількості населення, яке проживає на підконтрольних Києву українських територіях. Так само немає і даних щодо кількості осіб, які живуть в кордонах України 1991 року, оскільки частина територій – під окупацією Росії, а тому отримати об’єктивні дані звідти практично неможливо.

За оцінкою Олександра Гладуна, який є заступником директора Інституту демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи НАН України, станом на початок 2022 року на українських територіях (за винятком Криму, але з урахуванням ОРДЛО) проживало близько 42 млн українців. Втім і тут є нюанс, оскільки інформація про кількість українців в окремих регіонах Донецької і Луганської областей не змінювалась з 2014 року, тому і в підрахунках ці дані є застарілими.

Вже станом на 1 січня 2023 року, як вказує Елла Лібанова, яка є директоркою того ж Інституту демографії та соцдосліджень при НАНУ, чисельність населення становила від 28 до 34 млн.

– Ми спробували оцінити чисельність населення на 1 січня 2023 року в кордонах країни на 1 січня 2022 року. У нас вийшла варіація від 28 до 34 млн осіб. Левова частка цієї варіації пов’язана з тим, що ми не розуміємо, що відбувається з міграцією, – казала вона.

Інфографіка: Факти ICTV

Демографічна криза: основні проблеми

Насамперед скорочення населення відбувається через високу смертність та низьку народжуваність, вказують демографи.

Не менш гострою проблемою є масова еміграція з країни, де немає систематизованого обліку біженців.

Як зазначають демографи, наявні втрати у кількості населення буде вкрай складно відновити навіть після закінчення великої війни. Елла Лібанова додає, що важливим фактором у відсутності чітких прогнозів є й те, що сьогодні ніхто не знає, коли і на яких умовах вона закінчиться.

Крім того, від ситуації в країні, а також тривалості російсько-українського конфлікту може залежати й те, як себе поведуть українці, які виїхали за кордон.

За одним зі сценаріїв, після війни може відбутись хвиля повернення біженців, які відчуватимуть себе безпечніше в Українській державі.

Інший сценарій передбачає, що демографічна проблема може посилитись, якщо відбудеться друга міграційна хвиля після завершення війни, оскільки частина чоловіків може виїхати до своїх жінок та дітей за кордон, які за час конфлікту встигли облаштувати свій побут в Європі чи інших країнах світу.

Як змінилось суспільство та громадська думка за час війни

Для вимірювання настроїв у суспільстві найкращим інструментом є соціологічні дослідження, які розглядають ставлення українців до тих чи інших питань.

У цьому матеріалі під оптику підпадуть питання української та російської мови, віри українців у перемогу, ставлення до мирних ініціатив, а також прагнення України вступити в Європейський Союз та НАТО.

Мова: як змінилося ставлення до української мови за час війни

До 2022 року

Дискусії щодо використання української мови в суспільстві загострилися під час повномасштабної війни з Росією. Проте для багатьох українців це питання залишалося неоднозначним ще до початку війни. Російська пропаганда активно підживлювала мовні суперечки, стверджуючи, що російську мову нібито утискають і обмежують.

У травні-червні 2020 року Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) провів дослідження щодо ставлення українців до закону Про забезпечення функціонування української мови як державної, ухваленого у квітні 2019 року.

Тоді 14,8% українців заявили, що за рік після ухвалення закону в їхньому житті значно збільшилося використання української мови. Ще 23% відзначили незначне зростання, водночас 52% вважали, що нічого не змінилося. Майже 20% респондентів не підтримували подальшу імплементацію цього закону в усіх сферах життя.

2022 рік

Після початку повномасштабного вторгнення РФ у 2022 році відбулися значні зміни в мовному питанні. Згідно з дослідженням КМІС, проведеним у грудні 2022 року, частка тих, хто говорить лише українською мовою в побуті, зросла з 34% у 2017 році до 41% у 2022 році. Водночас відсоток тих, хто переважно використовує українську мову, зріс до 17% порівняно з 15% у 2017 році. Частка українців, які спілкуються лише або переважно російською мовою, зменшилася: 9% порівняно з 12% у 2017 році.

Також суттєво змінилися показники мовного спілкування в родині. Кількість українців, які розмовляють вдома лише українською мовою, зросла з 37% у 2017 році до 50% у 2022 році, а частка тих, хто використовує лише російську мову, впала з 13% до 8%.

До того ж у 2022 році 58% українців вважали російську мову взагалі неважливою (порівняно з 9% у 2014 році). Такої ж думки дотримуються 46% мешканців південних і східних регіонів, а також 35% тих, хто переважно спілкується російською мовою.

З іншого боку, лише по 14% респондентів у 2022 році вважали російську мову важливою через її роль як “мови, яку в Україні майже всі розуміють” та як “мови більшості людей у східних областях”. Для порівняння, у 2014 році першу роль російської мови називали як причину важливості 59%, а другу – 31%.

2024 рік

Центр Разумкова, хоч і за іншою методикою, але провів відповідне дослідження вживання української мови серед українців. За результатами даних липня 2024 року, 78,4% українців називають українську рідною мовою. Ще у 2006 році, коли вперше провели таке опитування, цей показник був на рівні 52%.

Водночас українську і російську однаково називають рідною 13% респондентів.

Прикметно, що з 2006 року суттєво впала частка тих, хто вважав російську рідною мовою: у 2024 році таких людей 6%, коли ж у 2006 році їх частка становила 31%.

Інфографіка: Факти ICTV

Показовим є й інше дослідження, яке демонструє ставлення громадян України до російської мови. У лютому 2024 року КМІС провів чергове дослідження, яке показало, що 66% українців підтримують усунення російської мови з офіційного спілкування. Лише 3% респондентів виступають за надання російській мові статусу другої державної. Водночас 24% вважають, що російська мова може стати офіційною у регіонах, де більшість цього бажає. Серед цих 24% 15% не підтримують офіційний статус російської мови у своєму регіоні, а 7% виступають за це.

Тож на 2024 рік лише 10% українців бажають бачити російську мову офіційною у своїй області або другою державною, 81% виступають за її усунення з офіційного спілкування або проти її використання у своєму регіоні.

Інфографіка: Факти ICTV

Підсумок: ставлення до української мови у 2024 році

Заступник виконавчого директора КМІС, соціолог Антон Грушецький вказує, що українці, від моменту здобуття незалежності, демонстрували “дивовижно толерантне ставлення до російської мови та російськомовних співгромадян”. Він нагадує, що з 1990-х по 2020-ті рр. українці у всіх регіонах визнавали, що об’єктивних серйозних мовних проблем в Україні немає, та, зокрема, нормально ставилися до використання російської мови в різних сферах.

– Навіть окупація Криму та окремих територій Донецької і Луганської областей практично не змінила це ставлення, – пояснює Грушецький.

Він нагадує, що у 2020 році КМІС проводив дослідження серед українців із питанням, яке з двох тверджень для них є ближчим: чи є російська мова історичним надбанням України, а також чи становить російська мова загрозу незалежності України.

– Лише 30% відповідали, що російська мова становить загрозу незалежності, а 50% натомість вважали російську мову історичним надбанням України, яке варто розвивати. І в цьому ж опитуванні 57% були переконані, що в майбутньому українці будуть переважно спілкуватися українською мовою, – коментує соціолог.

Станом на 2024 рік, зазначає соціолог, в Україні зберігається переважно нормальне (позитивне або нейтральне) ставлення до російськомовних співгромадян, проте довгостроковим курсом є розвиток української мови як важливої складової та символу української громадянської нації.

Примітним є й те, що відбулась зміна сприйняття української мови серед українців різного віку. Так, ще на початку 2000-х українська у багатьох асоціювалася як мова старших людей і людей із сільської місцевості, зазначає Грушецький. Водночас зараз соцопитування демонструють, що українська молодь є тією рушійною силою, яка найбільше наполягає на єдиному державному і офіційному статусі української мови.

Соціолог застерігає, що все ж варто зберігати розважливість і розуміти, що розвиток української мови і поширення на раніше переважно російськомовних територіях – тривале і поступове.

– Абсолютна більшість населення на всіх територіях має спільний фундамент, який сприяє поступовому поширенню української мови. Утім, окремі публічні особи… вдаються до руйнівних деструктивних заяв, які спираються на стигматизацію та образу російськомовних співгромадян. Це руйнує суспільну злагоду і консенсус та може негативно позначитися на обороноздатності, – резюмує Грушецький.

Віра в перемогу: як змінювалось ставлення українців

До повномасштабного вторгнення тривала війна з Росією на Донбасі, де росіяни, зокрема підтримуючи і роздмухуючи сепаратизм серед місцевого населення, крім бойових дій вели і агресивну пропагандистську риторику щодо України та українців. Через це в останні роки перед повномасштабною війною ставлення серед українців до РФ поступово погіршувалось, хоч і залишався значний відсоток населення України, який добре ставився до держави-агресора.

Водночас початок повномасштабного вторгнення Росії розставив усі крапки над “і” і був майже одностайно сприйнятий українцями: за даними КМІС, у травні 2022 року 92% опитаних українців вказували, що погано ставляться до РФ. Коли ж частка тих, хто добре ставився до держави-окупанта, впала до 2%.

Емоціями, що домінували серед українців у той час, були гнів, обурення, ненависть і відраза (53%), а також гордість за Україну та армію (52%).

2022

Сама ж віра у перемогу була надзвичайно високою на початку великої війни. Опитування Соціологічної групи Рейтинг у березні 2022 року показало, що 93% українців вірили в те, що Україна зможе відбити напад Росії. Понад 70% опитаних очікували, що війна завершиться протягом кількох тижнів або місяців, і лише 12% думали, що вона може тривати довше.

У травні 2022 року дані КМІС підтверджували високу віру в перемогу серед українців: 80% безумовно вірили в перемогу України, а ще 15% скоріше вірили в позитивний результат для країни.

2023

Водночас за даними опитування Центру Разумкова, у першій половині 2023 року (з 22 лютого до 1 березня) 93% українців залишались впевненими у перемозі України. Відсоток тих, хто не вірив у перемогу, був лише 3,5%. У регіональному розрізі більшість українців у всіх макрорегіонах країни також були впевнені в перемозі, хоча віра у перемогу була найсильнішою на Заході і Центрі.

Однак уже в другій половині 2023 року соціологічні дослідження зафіксували певні зміни в настроях українців. Зокрема, дані дослідження Центру Разумкова і Фонду Демократичні ініціативи у грудні 2023 року показали, що віра в перемогу залишається високою, але 5% опитаних почали сумніватися в перемозі. При цьому частка тих, хто вірив у безумовну перемогу, знизилася з 78% у грудні 2022 року до 63% у грудні 2023 року.

Зміни у вірі відбулись і згідно із дослідженням КМІС, яке було проведено у грудні 2023 року: вже 65% українців безумовно вірили у перемогу (у травні 2022 – 80%), коли ж зросла частка тих, хто скоріше вірив у перемогу України – тепер 23% замість 15% у травні 2022 року. Прикметним є те, що зросла кількість тих, кому важко відповісти на питання, хто стане переможцем у війні – 9% замість 4% у 2022 році.

2024

На початку 2024 року віра в перемогу України залишалася стабільно високою, хоча продовжила дещо слабшати. За даними КМІС, у лютому 2024 року 60% українців безумовно вірили в перемогу, а 29% скоріше вірили. Вперше за час проведення опитувань 1% респондентів висловив переконання, що у війні переможе Росія.

Цікавий вигляд мають і дані щодо 14% українців, які у лютневому опитуванні вірили, що війна буде перенесена на територію Росії. Сьогодні ж українські Збройні сили успішно проводять операцію у Курської області РФ.

Інфографіка: Факти ICTV

Підсумок: динаміка віри у перемогу України в суспільстві

У час (5-10 лютого 2024 р.), коли проводилось останнє дослідження КМІС щодо цього питання, на Сході України точились жорстокі бої за Авдіївку, у Конгресі США застряг пакет із багатомільярдним пакетом допомоги, а в медіа існувала політична невизначеність, оскільки західна преса активно писала про напругу між тодішнім головкомом ЗСУ Валерієм Залужним та президентом Володимиром Зеленським. Щодо останньої події, то якраз 8 лютого, в період проведення дослідження, був призначений новий головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський.

На цю напругу в суспільстві вказує і президент Київського міжнародного інституту соціології (КМІС) Володимир Паніотто.

За його словами, події кінця 2023 і початку 2024 років посіяли серед частини людей сумнів.

– Це передусім наслідок не такого, як очікували, результату контрнаступу; а друге – це наші партнери і підтримка Заходу. Ми всі стежимо за ситуацією, наприклад, з підтримкою Сполучених Штатів, що теж справляє на людей гнітюче враження. І тому з’явилися деякі сумніви, – казав Паніотто в квітневому інтерв’ю для УП.

Соціолог Антон Грушецький називає таку динаміку суспільних настроїв українців своєрідними “емоційними гойдалками”.

Він згадує, що напередодні повномасштабного вторгнення, у грудні 2021 року, лише 39% українців оптимістично оцінювали майбутнє України.

– Через три місяці після вторгнення – попри всі складнощі та геноцидні дії росіян – оптимістів уже було 88%. У листопаді 2023 року частка оптимістів знизилася до 77% (із більш відчутним зниження саме тих, хто був дуже оптимістичним).

Якщо ми будемо аналізувати лише перший рік вторгнення, то будемо бачити значний, практично непохитний оптимізм у надскладних умовах. Якщо будемо аналізувати лише другий рік вторгнення – ми будемо бачити зниження оптимізму, зростання зневіри та готовності до поступок через несправджені очікування, невпевнену позицію союзників та наростання внутрішніх проблем. Екстраполяція в майбутнє таких тенденцій другого року, зрозуміло, не віщує нам нічого гарного, – пояснює соціолог.

На його думку, таку динаміку слід розглядати в “ширшому контексті та враховувати всі обставини”, і хоч сьогодні проглядаються “деякі негативні тенденції”, але українське суспільство все одно є носієм вкрай оптимістичного духу: більшість вірить у перемогу та наполягає на максимально можливому поверненні територій.

Ставлення до мирних ініціатив: динаміка змін у поглядах українців

Паралельно із вірою українців в перемогу час від часу актуалізується питання переговорів Києва з Москвою, про що, зокрема, кажуть і офіційні представники української влади, розглядаючи участь Росії на другому Саміті миру.

Соціологічні опитування щодо мирних ініціатив у війні з Росією демонструють цікаву динаміку, яка змінюється з плином часу та залежно від регіонального контексту. За даними дослідження Центру Разумкова, проведеного в червні 2024 року на замовлення ZN.UA, 44% українців вважають, що настав час для переговорів з Москвою. Водночас 35% виступають проти, а 21% не змогли визначитися з відповіддю. Варто зазначити, що дослідження репрезентує лише населення “тилових регіонів”, не враховуючи настрої військових.

Ставлення до переговорів різниться залежно від регіону. У Центрі України 49% мешканців підтримують можливість переговорів, водночас на Заході країни цей показник становить лише 35%. У публікації вказують, що “не Захід найбільше не хоче переговорів, а Схід, який щодня атакують російськими КАБами”. Відповідно, лише 33% мешканців східних регіонів готові до них, коли ж 34% виступають проти цього. Ще 32% не визначились. Щодо Півдня України, то там 60% вважають, що час для переговорів з РФ станом на літо 2024 року настав, що майже на 16% більше, ніж середній показник по Україні.

Інфографіка: Факти ICTV

Не менш важливим у питанні потенційних мирних переговорів з РФ є й те, як українці ставляться до територіальних поступок Україною. Подібні тези час від часу з’являються насамперед у західних медіа.

З травня 2022 року КМІС регулярно досліджує готовність населення до поступок, щоб якнайшвидше досягти миру. У травні 2022 року 82% українців висловилися проти будь-яких територіальних поступок, навіть якщо це означатиме продовження війни. При цьому 10% респондентів відповідали, що для якнайшвидшого досягнення миру і збереження незалежності Україна може відмовитись від певних територій. Частка тих, хто не визначився, становила 8%.

Проте до літа 2024 року ситуація змінилася: згідно із дослідженням КМІС, 32% опитаних допускають можливість територіальних поступок, а 13% вагалися з відповіддю. Незважаючи на це, більшість (55%) все ще вважає, що Україна не повинна відмовлятися від своїх територій.

Інфографіка: Факти ICTV

Підсумки

Заступник виконавчого директора КМІС Антон Грушецький зазначає, що результати опитувань, проведених його інститутом, можна трактувати або як “наполовину повну”, або як “наполовину порожню” склянку. Відповідно, продовжує він, варто враховувати контекст.

Так, під час опитувань щодо територіальних поступок у травні 2024 року росіяни почали масштабний наступ на Харківщині, затримки з постачанням необхідної зброї продовжувались, а українців намагалися розхитувати питанням про легітимність глави держави Володимира Зеленського. Крім того, тоді ж набув чинності оновлений закон про мобілізацію, який набув неабиякого резонансу у суспільстві.

– Тому те, що попри всі складнощі сучасних реалій більшість українців продовжують відкидати територіальні поступки, говорить, що склянка “наполовину повна”. Безумовно, тривожні тренди є і на них необхідно виважено та конструктивно реагувати, але не варто і занадто драматизувати ситуацію, – каже Грушецький.

Та, зазначає соціолог, у контексті можливих поступок землями українці все ж виступають проти “миру на будь-яких умовах”.

– Хоча амбівалентність у поглядах українців і є (і це цілком нормальна ситуація для демократичних суспільств), але вона не така разюча, як її намагаються представляти, і результати опитування показують гнучкість українців у рамках можливого діалогу. Пріоритетною вимогою є безпека і дійсно переконливі гарантії. Якщо не буде переконливої безпекової конфігурації, українці не приймуть такий варіант, – пояснює Грушецький.

Соціолог наголошує, що українцям варто притримуватися рамок цивілізованого діалогу всередині країни щодо можливих сценаріїв розвитку ситуації і не записувати тих, хто готовий до певних поступок, але також хоче відгородження від Росії, у “зрадники”. Такі дії можуть призвести до того, що в суспільстві буде лише підвищуватись градус напруги.

Прагнення в ЄС та НАТО: як змінились амбіції українців щодо вступу

Від початку незалежності України у 1991 році тенденції українців щодо вступу в Євросоюз та НАТО були різними: якщо у питанні членства в ЄС прагнення українців поступово зростали ще з 1990-х років, то у випадку з Організацією Північноатлантичного договору ситуація змінювалася значно повільніше.

За даними КМІС, перед Революцією Гідності рівень підтримки вступу до альянсу коливався в межах лише 15-20%. Втім, вже після окупації та анексії Криму, а також початку Росією війни на Донбасі запит щодо членства в НАТО почав різко зростати.

І навіть незважаючи на російську агресію ще у 2014 році, підтримка вступу в військово-політичний блок станом на 2021 рік була на межі 48%, коли ж 24% українців проголосували б проти цього.

Початок великої війни з Росією остаточно затвердив прагнення української держави вступити в Євросоюз та НАТО. Згідно із опитуванням КМІС, яке проводилось у травні-червні 2023 року, вже 89% українців хочуть бачити Україну в складі альянсу. Примітно, що ця тенденція спостерігається у всіх областях України, коли ж раніше настрої по українських макрорегіонах були іншими.

Вже у 2024 році 90% респондентів опитування КМІС демонстрували наявність у них бажання, щоб Україна стала членом ЄС, і ще 84% – членом НАТО. Примітно, що бажання вступу до НАТО зросло з 73% у 2022 році.

І якщо Північноатлантичний альянс — це насамперед питання стратегічної безпеки України, то Євросоюз відкриє для української економіки нові можливості, а також посилить розвиток, зокрема, демократичних цінностей в державних інституціях.

Потенційний вступ України в ЄС та НАТО є паралельними і пов’язаними процесами, але водночас серед українців існує своє ставлення щодо того, що для Української держави є більш пріоритетним.

Так, за даними КМІС на кінець 2023 року, першочергову перевагу членству в альянсі віддають 54% українців, коли ж питання членства України в ЄС є пріоритетом для 24%. Інші ж опитані українці або вагались, або відповіли “ні те, ні інше”.

Зокрема, у ЄС мешканці різних регіонів України бачать передусім забезпечення довгострокової безпеки (59%) і економічні перспективи (57%). Водночас серед інших мотивів також простежується майбутнє української демократії (44%, зокрема, кожен п’ятий вважає цей мотив найважливішим), забезпечення верховенства права (45%), міжнародне визнання місця України в Європі (41%).

Інфографіка: Факти ICTV

Соціолог Антон Грушецький, коментуючи результати досліджень, зазначає, що пріоритетом для українців у питанні членства в Євросоюзі та НАТО є насамперед безпека.

– Серед українців 95% хочуть бачити Україну демократією, що повноцінно функціонує. Тому важливо, що серед драйверів підтримки євроінтеграції велика частка українців говорять і про демократію, і про верховенство права, і про європейську ідентичність України, – коментує заступник директора КМІС.

Що об’єднує та дає оптимізм українцям

Насамкінець варто звернути увагу й на те, що єднає громадян України на 2,5 роки повномасштабної війни. Українському, як і будь-якому іншому суспільству, властиво мати різні точки перетину у тих чи інших питаннях, і далеко не завжди ці точки одні й ті самі.

Втім, повномасштабна війна з Росією не тільки суттєво змінила ставлення до таких питань, як вживання української мови або прагнення в ЄС та НАТО, але й об’єднала перед спільним ворогом та показала належність до великої родини – української нації.

Так, за даними дослідницької компанії Gradus Research, у серпні 2024 року 71% українців назвали наявність спільного ворога, який несе загрозу, фактором, який об’єднує суспільство. Ще 39% фактором єднання назвали відчуття своєї належності до української нації, а ще 28% – бачення майбутнього держави.

Водночас залишаються і речі, які продовжують роз’єднувати суспільство. До таких чинників, на думку українців, належать різні погляди на рішення керівництва України (50%), різні політичні погляди (45%), соціальний статус та рівень матеріальної забезпеченості (44%). Примітно, що ще двома факторами роз’єднання у суспільстві українці називають різний досвід під час війни (32%) та мову (29%).

Майже третина (61%) українців вірять в краще життя в майбутньому. Цей показник, що важливо, перебуває на тому ж рівні, як і до великої війни. Лише 27% дотримуються думки, що коли-небудь матимуть краще життя.

– Схожі настрої спостерігаємо у питанні, де українці бачать майбутнє своїх дітей. Понад половина опитаних (55%) обирають Україну. Це на тлі повномасштабної війни та неймовірної кількості викликів. Для порівняння, у довоєнному 2021 році таких було 48%. Недарма суспільство вважає, що війна проявила найбільше дві риси характеру українців – сміливість і витривалість, – каже соціологиня, засновниця і директорка дослідницької компанії Gradus Research Євгенія Близнюк.

Зміни в українському суспільстві за час повномасштабної війни

Як можна помітити, переважна більшість змін серед українців за час повномасштабної війни відбуваються у зв’язку з подіями, які безпосередньо торкаються суспільства.

Так, виснажлива і тривала війна впливає на поширення серед частини українців думок про потребу у наближенні мирних переговорів. Водночас, навіть попри роки війни, загальна кількість людей, які вірять в перемогу над Росією, не падає, а тримається на приблизно одному і тому самому рівні.

Суттєвим чинником, як вказують соціологи, є емоційне сприйняття населенням подій, які відбуваються як на фронті, так і міжнародній арені. Емоційні гойдалки, про які зазначає соціолог Грушецький, є не тільки чинником, що може посіяти сумніви у суспільстві, але й рушієм для таких змін, як перехід на українську та вживання української мови у побуті.

Тож попри всі труднощі, українське суспільство, як і до повномасштабної агресії РФ, у переважній більшості залишається оптимістичним щодо майбутнього. А це не тільки дарує надію, але, враховуючи всі ті зміни, що вже відбулись, вказує на те, що майбутнє України буде істотно відрізнятись від того, як розвивалась країна у всі попередні роки незалежності.