Не могла дивитись без сліз: як матір азовця “Калини” дізналась про звільнення сина

Звільнення з російського полону заступника командира полку Азов Святослава “Калини” Паламаря стало для його рідних справжньою несподіванкою.

Святослав вже встиг зателефонувати дружині та мамі і сказати, що з ним все добре.

– Я навіть подумати не могла. Вчора, до мене всі почали дзвонити і кажуть: ти дивишся, що робиться?! Звільняють маріупольців, 215 чоловік, їдуть через Чернігів. Я давай все дивитися, переключати канали. Ви знаєте, радість була, але в мене в голові крутилося, що командирів, мабуть, мінятимуть в останню чергу. Але хотіло бачити і чути, дай Бог, вони. Дзвоню відразу до невістки Тоні. Вона каже почуємо хороші новини. Я думаю, слава Богу, значить є якийсь здвиг. А тут мені родичі надсилають фото Святослава. Ну сльози, емоція. Ну спочатку не вірила. Думаю, Боже, невже це точно, – у розмові з журналістами Фактів ICTV ділиться емоціями Лідія Паламар, мати заступника командира полку Азов Святослава Калини Паламара.

Спершу Святослав подзвони дружині, найдужче хотів поговорити з сином – шестирічним Лук’яном. Це вперше за 4 місці він зміг почути такі рідні йому голоси.

– Лук’ян впізнав батька і сказав: “Таточко, ми тебе чекаємо, ми купили все, тільки повертайся”. І питає чому він такий білий, сивий, але Тонічка пояснює, що то напевно так світло падає, тато просто змучений. Вітання нам передавав. Сказав, що дуже скучає, що він живий і все буде добре, — каже Лідія Паламар.

Та вже по обіді “Калина” набрав маму. Розмова була короткою та стриманою. Жінка каже, її син не дуже любить показувати емоцій.

– Потім він мене набрав. Каже: мама, багато не можу сказати нічого. Поки ми будемо там. Нас годують, все добре. Все. Я кажу: чи ми зустрінемось? – обов’язково. Напевно, спочатку дадуть жінці зустрітись, або мамі. Але мусить якась реабілітація бути, мусять їх трошки підтримати. Дивитись без сліз було неможливо. Але він живий, він в безпеці. Це найголовніше. Я дякую президенту, всім службам, які були задіяні. Я дійсно дякую всім, тому що вони стримали слово. З мене спав тягар і тепер я вже можу заснути і думати, дитина моя, слава Богу, жива, – розповідає Лідія Василівна.

Це вперше від 20 травня жінка змогла поговорити з сином. Каже, найважчою була відсутність розуміння де і що з її дитиною. Коли Святослав виходив з Азовсталі йому вдалось набрати маму і сказати лиш, що з ними певний час не буде зв’язку. Але ніхто й подумати не міг, що все затягнеться так надовго.

– Перед полоном, 19-го березня я бачила його відеозвернення. Жахливе відеозвернення. Я зрозуміла, що там дуже вже тяжка ситуація. Бачите, вони вірили, що де блокада могла бути, але вже було запізно. І коли почали їх 24 на 7 громити, це був такий період тяжкий. Я бачила наскільки йому було складно. 20 травня я зрозуміла, що будуть виходити командири. Він мені передзвонив десь 10 ранку і сказав: “Мамо, деякий час зі мною не буде зв’язку. Але не переживай”. Все, і дзвінок обірвався. Проходить чотири місяці і ні одного дзвінка. Куди я тільки не дзвонила, куди не зверталася, – пригадує жінка.

Аби не бути наодинці зі своїм горем, рідні полонених об’єднувалися. Вони виходили на мітинги, акції. Кричали, аби їхні сини та дочки були на волі. Лідія Василівна каже, вона щодня приходила в’язати маскувальні сітки. Це допомагало хоч на трохи забути, що її дитина в полоні. Та нині вона не може стримати своїх емоцій. Думає, чим частуватиме сина, коли той повернеться додому.

– Але зараз одне єдине, що він живий, що він здоровий. Ну здоров’я підірване. Тому що його вигляд, а якщо він ще збриє бороду. Що він важив завжди 90-89 кг, то зараз – 60. Але кості є, м’ясо наросте. Відгодуємо, відпоїмо і бульйоном, і варениками, і дерунами. Що він захоче, ми йому це зробимо, – усміхається Лідія Василівна.

Жінка пригадує, у дитинстві її Святослав дуже любив бавитися солдатиками. У школі улюбленим предметом була історія. Вчився Святослав дуже добре, мав дуже хорошу пам’ять.

– Він завжди бавився солдатиками. Його улюбленою іграшкою був солдатик. Щоб сказати, що він мріяв служити – ні, він вагався. Він гарно вчився, любив читати, дуже любив історію. Навіть, коли він пішов в Азов, він читав по 3-4 книжки – психологічні, військові і Черчилля читав. Коли він пішов в армію, він пішов в армію сам, з третього курсу, хоч міг не йти. Він сказав: я іду, я хочу бачити армію, – пригадує мати.

Коли почався Майдан, Святослав відразу поїхав у Київ, каже Лідія Паламар. Син не міг стояти осторонь. А потім події на Сході, Азов. У 2016 році “Калина” одружився. Через рік народився син Лук’ян.

– Вони казали, що це перше весілля в Маріуполі у 2016 році в національному одязі. Він навіть військових одягнув у вишиванки, – розповідає жінка.

Наразі Святослав Паламар знаходиться у Туреччині та мати вірить, що вже зовсім скоро зможе обійняти сина.

Нагадаємо, 21 вересня Україна повернула з російського полону 215 військових. Серед звільнених – бійці полку Азов, Нацгвардії, СБУ, морські піхотинці, а також 10 іноземців, які стали на захист України.