«Називають Батьком, і це велика честь»: головний сержант на псевдо «Мирон» про роботу з людьми, взаємоповагу та уміння чути потреби

Для сержанта важливо не просто керувати особовим складом, а знати кожного бійця, розуміти його потреби й бути тим, до кого можна звернутися по допомогу.
Саме так свою роль у війську бачить Валерій Матвеєв із позивним «Мирон» — головний сержант стрілецького батальйону 3-ї окремої важкої механізованої бригади.
53-річний Валерій Матвеєв до повномасштабного вторгнення працював у ДАІ на Київщині. До війська долучився на початку березня 2022 року. З усмішкою згадує, що дружині спочатку сказав, ніби йде до територіальної оборони лише на добу. Однак уже за кілька днів став старшиною стрілецького батальйону тодішньої 3-ї танкової бригади.
Коли підрозділ опинився на Фастівщині, робота Валерія Матвеєва зосередилася передусім на людях. Він вивчав особовий склад, добирав відповідальних військовослужбовців на посади, зустрічав новобранців і їздив до навчальних центрів, щоб відбирати бійців для батальйону.

«Знав кожного солдата в лице, був у курсі, хто чим живе, ким був у цивільному житті, які в кого сімейні обставини», — розповідає «Мирон».
Та на особисту долю військового випало важке випробування. 12 квітня 2022 року його 21-річний син потрапив у полон під час оборони Маріуполя. Пережите позначилося на здоров’ї батька: після тривалого лікування та реабілітації Валерія Матвеєва визнали обмежено придатним.
Син провів у полоні три роки й три місяці. Додому він повернувся 26 червня 2025 року під час великого обміну полоненими. Згодом у родині народилася онучка Міланка. Однак проблеми зі здоров’ям самого Валерія Матвеєва не зникли — стався ще один серцевий напад.
Попри це, він не став домагатися звільнення зі служби за станом здоров’я. Каже, розумів, що навіть за таких обставин може виконувати свої обов’язки й бути корисним підрозділу.
Із 20 жовтня 2025 року Валерій Матвеєв обіймає посаду головного сержанта стрілецького батальйону 3-ї бригади. У центрі його роботи й надалі залишається спілкування з людьми. Він особисто зустрічає військових, які повертаються з позицій, і допомагає визначити, кому потрібне лікування, кому — розмова з психологом, а кому — відпустка.
Окрему увагу приділяє бійцям, які проходять відновлення після бойових виходів або за станом здоров’я виконують завдання з логістичного забезпечення. Разом із сержантами він регулярно відвідує підрозділи, спілкується з військовими та з’ясовує, яка допомога їм потрібна.

На переконання Валерія Матвеєва, сержант — це командир першої ланки, який має знати своїх підлеглих не лише за посадовими обов’язками, а й особисто. Тому він навчає сержантів створювати таку атмосферу, у якій військові не замовчуватимуть проблем, а звертатимуться до них по пораду та підтримку.
«Офіцер керує всім. А сержант влазить у кожну людину свого підрозділу, солдата. Своїх сержантів я навчаю, аби вони теж працювали з бійцями, щоб ті не тримали особистих чи службових проблем у собі, а йшли саме до них — за порадою, підказкою, вирішенням особистих проблем», — пояснює «Мирон».
Важливою складовою сержантського лідерства він вважає довіру колективу. На його думку, не кожен військовий готовий командувати іншими, навіть якщо добре виконує бойову роботу. Тому під час призначення сержантів важливо враховувати думку самих бійців.
Валерій Матвеєв розповідає, що трапляються випадки, коли військовослужбовець відмовляється від сержантської посади, бо не відчуває в собі здібностей керувати людьми. Тоді підрозділ може запропонувати іншого кандидата — того, кого поважають і за ким готові йти побратими.
«Якщо колектив людині не довіряє і не поважає її, як вона може бути сержантом, їхнім керівником, заступником командира? Сержант — це про довіру. Мене називають не командиром, а “Батьком”, і це велика честь для мене», — каже Валерій Матвеєв.
З нагоди професійного свята він привітав сержантський склад бригади та її головного сержанта Віктора Соколовського. За словами «Мирона», їх об’єднують взаємна повага, дружба й відчуття єдиної родини.
Побажання Валерія Матвеєва побратимам просте: зберігати лідерство у своїх підрозділах, підтримувати колектив і дочекатися якнайшвидшої Перемоги, щоб повернутися до рідних, які на них чекають.






























