«Мирні» угоди країни Z: договори з Ічкерією

Чеченська республіка Ічкерія в останні роки минулого століття намагалася вибороти свою незалежність від москви.

Але кремль потопив гордий народ Кавказу у крові та перетворив молоду державу на свою колонію, попри задекларовані в підписаних домовленостях наміри про «вічний мир».

Чеченський національний рух активізувався наприкінці 1980‑х. У 1989 році було створено організацію «Барт» («Єдність»), яку очолили представники молодої інтелігенції.

Помірковане крило руху представляло товариство «Дош» («Слово»), яке прагнуло примирити різні політичні сили. У листопаді 1990 року з ініціативи «Дош» в Грозному відбувся перший Чеченський національний з’їзд, що проголосив суверенітет Чеченської Республіки Нохчі-Чо. Ця декларація мала символічний характер. Через кілька днів Верховна Рада Чечено-Інгушетії ухвалила Декларацію про державний суверенітет республіки в складі росії.

Вимоги незалежності Чечні почали звучати на протестах, спрямованих проти війни в Перській затоці, що тривала з 2 серпня 1990 до 17 січня 1991 року. Джохар Дудаєв, генерал стратегічної авіації, який був обраний головою Виконкому Чеченського національного з’їзду, заявив, що Верховна Рада радянської Чечено-Інгушетії втратила легітимність. У червні 1991 року на другій сесії з’їзду було проголошено незалежність Чеченської Республіки та створено Загальнонаціональний Конгрес чеченського народу (ЗКЧН).

У серпні 1991 року під час путчу в москві Виконком ЗКЧН закликав до непокори путчистам і розпочав масові акції протесту, демонстранти захопили телецентр у Грозному. У той же час Чечено-Інгуський республіканський комітет кпрс, Верховна Рада та уряд автономної республіки підтримали так зване «гкчп». Своєю чергою Загальнонаціональний конгрес зажадав розпуску уряду республіки й виходу зі складу срср та ррфср. Вже 4 вересня після багатоденного мітингу Дудаєв оголосив про розпуск Верховної Ради, а через два дні будівлю засідань Ради захопили мітингувальники та гвардійці Загальнонаціонального конгресу. Відтоді 6 вересня вважалося Днем незалежності республіки.

27 вересня 1991 року пройшли, як президентські, так і парламентські вибори за участі міжнародних спостерігачів. Чеченська Республіка проголосила незалежність відповідно до Конституції срср (у квітні 1990 року Верховна Рада срср ухвалила закон, у якому було прописано порядок виходу республік із Радянського Союзу. У випадку з автономіями на кшталт Чечено-Інгушської арср питання самовизначення вирішувалося на референдумі кожного з народів окремо — чеченців та інгушів), а в березні 1992-го ухвалила власну Конституцію. Ці дії були визнані на різних рівнях урядами спершу срср та ррфср, а потім рф.

31 березня 1992 року ЧРІ, як і Татарстан, відмовилась підписувати федеративний договір рф. Натомість домоглася підписання угоди про повне виведення російських (колишніх радянських) військ зі своєї території.

Однак незабаром російська федерація, попри міжнародне право та власне законодавство, вирішила відновити контроль над регіоном. З кінця 1993 року, після подолання внутрішньої кризи, російські спецслужби посилили свій вплив і почали активно втручатися у справи колишніх республік срср, зокрема й Чечні. 11 грудня 1994 року між рф та Чеченською республікою Ічкерія розпочалася війна.

росіяни мали амбітний план захопити бунтівний регіон «за три дні». Проте операція провалилася вже на початкових етапах.

росіяни використовували тактику «випаленої землі» — масовані авіабомбардування, ракетні й артилерійські обстріли міст і сіл, зокрема й боєприпасами, забороненими міжнародними конвенціями. Через це загинули тисячі мирних мешканців. Особливо постраждала чеченська столиця Грозний, його бомбардування стали наймасштабнішими з часів Другої світової війни. росіяни використовували цивільних як «живий щит».

Згодом внаслідок раптових і виключно грамотних дій чеченського командування 20-тисячне російське окупаційне угруповання, що з неймовірними втратами прорвалося до столиці Ічкерії Грозного, фактично опинилося в оточенні.

Внаслідок боїв у Грозному з 6 по 22 серпня лише за російськими офіційними даними загинуло 494, поранено 1407, зникло безвісти 182 військовослужбовці та співробітники міліції. Виведено з ладу: 18 танків, 61 БМП, 8 БТР, 23 автомашини, три вертольоти.

За даними чеченської сторони, втрати російських окупантів були в кілька разів вищими.

Ця обставина змусила кремль терміново відрядити до Ічкерії секретаря ради безпеки росії генерала Олександра Лебедя, з метою ініціювання мирних переговорів щодо завершення війни.

31 серпня 1996 року в Хасав’юрті було укладено мирну угоду, що передбачала виведення російських військ до кінця року та відкладення вирішення статусу Чечні до 2001 року. Цей договір фактично визнав незалежність ЧРІ та завершив Першу чеченську війну.

Указом обраного 27 січня 1997 року на загальних вільних, демократичних виборах Президента ЧРІ Аслана Масхадова, день 6 серпня оголошено державним святом чеченського народу — Днем Перемоги.

12 травня 1997 року єльцин і Масхадов підписали мирний договір, який визнавав Ічкерію суб’єктом міжнародного права. Цей договір був заснований на програші військ москви на Кавказі й робив рашистам дуже боляче, проте вони спробували все подати як «перемогу» росії й назвали договір «історичним і дуже важливим», хоча взагалі не збиралися його виконувати.

Поразку росії в Першій чеченській війні численні політичні кола в москві, зокрема військові й силовики, вважали тимчасовим відступом. Вони побоювалися, що приклад Чечні можуть наслідувати інші регіони росії. Водночас незалежність Ічкерії тоді не визнали на міжнародному рівні, тож вона залишилася сам на сам зі своїм ворогом.

Невиконання москвою своїх зобов’язань щодо надання вкрай необхідної допомоги для відновлення соціально-економічного комплексу ЧРІ призвело до поширення бідності та безробіття.

На тлі економічної кризи, політичної нестабільності та зростання злочинності в Ічкерії російські силові структури прагнули реваншу. Наростання напруги досягло піка після рейду Шаміля Басаєва в Дагестан у серпні 1999 року, а також серії вибухів у Буйнакську, москві та Волгодонську у вересні. Влада звинуватила в терактах чеченців, хоча це було явною роботою фсб.

У вересні 1999 року російські війська розпочали нову «військову операцію» в Ічкерії, повністю заблокувавши кордони республіки й порушивши усі підписані з нею угоди. На ній пропіарився тодішній керівник фсб і майбутній «незмінний президент» путін. 20 вересня російська авіація почала масовані бомбардування території Чечні. 23 вересня президент єльцин підписав секретний указ, який ініціював «контртерористичну операцію». Наступ російських військ розпочався 30 вересня.

Операція із захоплення Грозного розпочалася 26 грудня 1999-го і тривала до 6 лютого 2000 року, вона супроводжувалася інтенсивними бойовими діями та серйозними втратами серед російських військ. Щоденні втрати в середньому становили 40–50 солдатів. Після тривалих артобстрілів і бомбардувань, Грозний був захоплений, але частина чеченських сил відступила в гори. росія застосувала нову тактику: повільне просування через артилерійську підготовку і повітряні удари. Паралельно країна-агресор також намагалася здобути лояльність чеченців, залучивши до співпраці Ахмата Кадирова, колишнього муфтія Ічкерії, для створення промосковської адміністрації. Після переходу Кадирова на бік москви під час Другої чеченської війни він отримав абсолютну владу в регіоні, створивши систему управління, що нагадує султанат.

На конституційному референдумі 2003 року чеченці під дулами російських автоматів проголосували за визнання своєї республіки суб’єктом російської федерації. А у 2005 році законно обраного президента Ічкерії Аслана Масхадова було вбито російським спецназом.

Після закінчення Другої Чеченської війни суспільство розділилося на два табори: один, орієнтований на співпрацю з росією, очолив клан Кадирових. Кадирівці, які воюють зараз проти України, — це військові підрозділи, підконтрольні Рамзану Кадирову, голові Чеченської республіки у складі російської федерації. Інший табір, налаштований на незалежність і спротив росії, об’єднався навколо лідерів ЧРІ у вигнанні.

Створені прихильниками незалежної Ічкерії чеченські батальйони у складі Збройних Сил України відіграють важливу роль у боротьбі з російською агресією. Батальйон імені Джохара Дудаєва заснований у березні 2014 року після початку війни на сході України, а Батальйон імені Шейха Мансура — в жовтні того ж року. Вони швидко зарекомендували себе як ефективна та дієздатна сила на фронті.

18 жовтня 2022 року Верховна Рада України офіційно засудила збройну агресію російської федерації проти Чеченської республіки Ічкерія, окупацію її території та злочин геноциду чеченського народу.

Про росію чеченці кажуть: «Країна, яка не поважає власні зобов’язання, ніколи не буде повноцінною. Якщо країна систематично порушує свої домовленості, то нею правлять злочинці, з якими не можна мати справ». Про це має також завжди пам’ятати Україна.