Мій карпатський дідусь (2023) – рецензія на фільм Зази Буадзе

В межах Одеського міжнародного кінофестивалю у Чернівцях відбувся прем’єрний показ стрічки Мій карпатський дідусь грузинського режисера Зази Буадзе. Картина змагається за перемогу у Національному конкурсі.

Фільм спершу називався інакше Небо-парасолька та й вийти мав ще восени 2021 року, але сталася пандемія коронавірусу, а потім повномасштабне вторгнення Росії в Україну.

Перед показом режисер попросив глядачів у залі вшанувати хвилиною мовчання загиблого на фронті героя, який є сином близьких друзів виконавця головної ролі картини, актора Богдана Бенюка. Після чого Буадзе сказав: Слава Україні! і у залі відповіли: Героям слава!

Саме через цю трагедію Бенюк не зміг представляти картину на фестивалі, хоча мав намір приїхати у Чернівці ще у понеділок. За словами Буадзе, від звістки про загибель молодого чоловіка Богдану Михайловичу стало зле.

Отож розповідаємо, про що та якою вийшла нова картина творця таких фільмів, як Червоний, Позивний Бандерас та Мати апостолів.

Стрічка Мій карпатський дідусь – це історія 16-річного хлопця Мікеле (Сімоне Коста), який прибуває до карпатського села з італійської Генуї, щоб розвіяти прах своєї покійної матері-українки, як вона заповідала. Там живе його дідусь Михайло, колишній клоун Буба, якого зіграв Богдан Бенюк.

Мікеле не володіє українською та ще в одній з перших сцен сварить матір за використання з ним у розмові рідної мови. Мовляв, ти вже 16 років в Італії і треба говорити італійською. Він – типовий підліток-бунтівник, який закоханий у дівчину, любить мотоцикли, футбол та вболіває за відомий генуезький клуб Дженоа.

Після раптової смерті матері Мікеле допомагають дістатися гелікоптером до селища у Карпатах, де живе його дідусь Михайло. Попри всю драматичність моменту з похороном жінки, зіткнення двох культур, побут, а також віковий та мовний бар’єри наче неумисно наштовхують на комічні епізоди. Друг героя Бенюка часто жартома називає хлопця Челентано. Та не слід це сприймати наративом, чи відразу казати, хіба це смішно? Адже чоловік таким чином намагається розтопити лід між дідусем та онуком.

Впродовж фільму досить цікаво спостерігати за розвитком стосунків персонажів Кости та Бенюка. Чи прийме Мікеле українську частинку себе, якої, здається, так уперто цурався на початку. Або як відбуватиметься трансформація дідуся Михайла. Цей інтерес “вбиває” час, який пролітає за переглядом непомітно.

Молодий Сімоне Коста чудово впорався з роллю Мікеле. Під час знімань у Карпатах також був присутній італійський актор Мауро Чіпріані, який на початку стрічки з’являється у кількох сценах, зокрема, як поліцейський, який сповіщає хлопця про смерть його матері. За словами Буадзе, Чіпріані допомагав на майданчику своєму молодшому колезі.

Щодо Богдана Бенюка, його дідусь Михайло або ж клоун Буба – саме такий, яким і мав би бути. Для багатьох він – суто комедійний актор, тож можуть лунати закиди, що він не слідує комічному лейтмотиву. Але який може бути комізм у героя, до якого після 16 років розлуки повернулася донька, а точніше її прах. І є онук, який на запитання діда, чому він не вберіг матір, не може йому відповісти через той самий мовний бар’єр.

У фільмі є непрофесійні актори з місцевого населення, хоча їхня присутність додає стрічці певної харизми та автентики. А також лунають етнічні мотиви та багато італійської музики посеред Карпат, зокрема є гімн футбольного клубу Дженоа.

Після перегляду картини може виникнути бажання відчути це поєднання. Наприклад, приїхавши в Карпати, сісти десь на полонині та увімкнути композицію з італійського фестивалю Сан Ремо-1984. Але може це простий романтизм?

Мій карпатський дідусь – це трагікомедія, в якій сльози сміху можуть змінити сльози смутку. Але водночас це дуже тепле кіно. У цій історії наше сьогодення та майбутнє, на жаль. Особливо, враховуючи кількість українок, які разом з дітьми залишили нашу країну після повномасштабного вторгнення країни-терориста Росії. Коли ця стрічка вийде в український прокат, стане відомо пізніше.

Фото: ОМКФ, Umbella Sky