Мама хлопчика, чиє серце б’ється в грудях 6-річної Софії, розповіла свою історію

Катерина Сотникова, мама маленького хлопчика, який після смерті став донором серця для 6-річної Софійки, на своїй сторінці у Facebook розповіла, що стало причиною смерті її сина і як вона прийняла рішення про пересадку його органів іншим дітям.

– Юра народився в Запоріжжі, де до відомих подій у країні ми щасливо жили всією родиною. Далі вимушено змінювалися міста, країни. А навесні цього року я з сином приїхала в місто Рівне, – пише Катерина.

Біда трапилася 3 липня, коли у здорової життєрадісної дитини під час пробудження після денного сну стався спонтанний крововилив у головний мозок.

За словами мами, не було провісників біди: падінь, ударів головою або будь-якої іншої причини.

– СКТ було проведено в найближчу годину. Коли мені оголосили результати, мій шок і жах я не забуду ніколи. Я все зрозуміла, як лікар, але не могла прийняти, як мати, – зізнається Катерина.

Саме, як мати вона почала боротися за життя свого єдиного сина, шукати шляхи порятунку, вірила і хапалася за всі примарні шанси. За кілька днів свідомість почала приймати реальність, яка за роки роботи в реанімації була їй дуже близька і зрозуміла.

– Є неминучість, я знаю, який вона має вигляд. Смерть мозку. Це тільки справа часу. Що відбувається далі з тілом, вже точно бачила не раз. Юра майже одразу опинився в глибокій комі, без перспектив на життя з медичної точки зору.

За словами жінки, вона, безумовно, знала, що операції з пересадки органів проводяться в Україні, але от щодо донорів-дітей була не в курсі.

Катерина усвідомила: її сина вже не врятувати, але є шанс врятувати когось іншого. Ця думка твердо оселилася в голові. І виникла мета її здійснити.

– У нашому випадку я сама була ініціатором, попросила допомоги в колег у пошуках варіантів, куди можна звернутися. З боку виглядає божевіллям і дикістю. Але так склалося, що я не тільки мама, а ще й лікар. І моє розуміння того, що відбувається, набагато ширше, ніж у людей далеких від медицини.

У здійсненні задуманого допомогло і взяло участь стільки людей, що, як зізнається Катерина, вона боїться навіть починати писати список, щоб нікого не упустити.

Усі організаційні моменти та транспортування вирішувалися Рівненською обласною дитячою лікарнею та Інститутом серця в Києві.

– Далі писати мені дуже боляче, але я постараюся якось зібрати думки. Нашого синочка проводжав в операційну весь персонал. Крізь свої я бачила і їхні сльози. Спасибі вам за розуміння і підтримку. Ви Люди і Лікарі з великої літери, і тільки так!

До глибокої ночі Катерина чекала результату операції. Коли їй сказали, що серце вже б’ється в іншій дитині, вона вперше щиро посміхнулася. Серце її сина б’ється!

Пізніше вона дізналася про врятованих хлопчиків із клініки Охматдит, яким було пересаджено нирки та печінку.

– Вранці я побачила Соломію, слухала серце. Морально я до цього була готова. А ось коли вона тут же прокинулася і покликала маму, я розгубилася. Ось це і є та грань, коли смерть дає життя. Мені стало легше.

Моя втрата непоправна. Тоді, в понеділок увечері 3 липня, мій світ завалився і ніколи не стане колишнім. Але я вірю і сподіваюся, що 9 липня відродився світ у цих трьох дітей, зізнається Катерина Сотникова.

Джерело: Катерина Сотникова