Кремль ховає цифри, але не може приховати могили: що російські кладовища, витоки Росстату та демографія говорять про реальні втрати армії РФ

Росія засекречує статистику загиблих, обмежує доступ до реєстрів і переслідує тих, хто фотографує військові могили.

Але відкриті дані вже дозволяють відновити масштаб втрат, який Москва намагається приховати.

Російська влада може не називати кількість загиблих у війні проти України, прибирати статистику з відкритого доступу та переслідувати людей, які документують військові поховання. Однак є проблема, яку Кремлю дедалі складніше розв’язати адміністративними заборонами: кожен загиблий залишає слід у державних реєстрах, спадкових справах, судових рішеннях, місцевих некрологах і на кладовищах.

Саме ці сліди стали основою масштабних розслідувань незалежних журналістів, дослідників і OSINT-спільноти. А новий витік даних російської Федеральної служби державної статистики (Росстат), оприлюднений у листопаді 2026 року, додав до вже наявної картини ще один важливий масив доказів.

За різними методиками й оцінками, кількість російських військових, які загинули від початку повномасштабного вторгнення, може наближатися до пів мільйона. Водночас принципово важливо розрізняти поіменно підтверджені смерті, статистичні оцінки та загальні бойові втрати, до яких входять також поранені й зниклі безвісти.

Чому Кремль почав приховувати навіть могили

12 листопада Politico опублікувало матеріал із промовистою назвою «The Kremlin can hide the death toll. It can’t hide the graves» — «Кремль може приховати кількість загиблих, але не може приховати могили».

У центрі публікації — історія 48-річного жителя Ярославля Миколи Щербакова, якого у вересні 2026 року засудили до 14 років колонії суворого режиму. За версією російського слідства, чоловік фотографував і знімав на відео поховання російських військових та передавав інформацію українським спецслужбам. Його звинуватили у державній зраді.

Цей випадок не виглядає поодиноким. За інформацією Politico, від літа в різних регіонах Росії затримали кілька десятків людей, яких підозрюють у збиранні інформації про військові поховання. ФСБ почала патрулювати кладовища, а російські силові структури попереджають про кримінальну відповідальність за фотографування військових могил.

Чому кладовища стали об’єктом такої уваги?

Тому що це один із найскладніших для цензури способів документування війни. Некролог можна видалити із соціальної мережі, місцеву газету — змусити прибрати публікацію, а статистичний звіт — закрити грифом обмеженого доступу. Але фізичні поховання накопичуються.

Якщо на певному кладовищі з’являються нові військові могили, це можна зафіксувати фотографіями, супутниковими знімками, датами поховань і порівнянням із попередніми зображеннями. Якщо на надгробках зазначені військові звання, підрозділи або дати смерті, ці відомості дозволяють зіставляти поховання з некрологами та іншими відкритими джерелами.

Фактично російська влада намагається обмежити не просто фотографування кладовищ, а незалежний збір інформації про ціну війни.

Історична паралель також показова. Politico нагадує про радянську війну в Афганістані, коли родичам загиблих забороняли вказувати на надгробках, що їхні близькі загинули саме там. Деякі поховання проводили вночі, щоб не привертати уваги.

Через десятиліття Росія знову повертається до практики обмеження інформації про військові смерті.

Майже 413 тисяч смертей у витоку Росстату: що саме вдалося встановити

Одним із найважливіших інформаційних приводів листопада став злам російської державної статистичної системи.

1 листопада 2026 року білоруське хакерське угруповання Cyber Partisans та українська група Silent Crow заявили про отримання доступу до інфраструктури Росстату. За їхніми повідомленнями, йдеться приблизно про 23 терабайти інформації та десятки тисяч скомпрометованих комп’ютерів.

Росстат підтвердив кібератаку, але заперечив факт викрадення чутливих даних.

Згодом хакери передали журналістам масив документів, що містить понад 11 мільйонів записів про смерть. Його проаналізували, зокрема, The Guardian та Bloomberg.

За даними, оприлюдненими The Guardian 9 листопада, у масиві виявили 412 576 свідоцтв про смерть, у яких зв’язок із війною простежується через відповідні коди причин смерті або текстові згадки про бойові дії та військові операції.

Це не просто список імен, знайдених у соціальних мережах. Ідеться про адміністративні записи державної системи, які містять інформацію про вік померлого, місце проживання та місце смерті.

Однак тут важлива методологічна деталь: 412 576 — це кількість записів, які за визначеними критеріями пов’язали з війною, а не остаточно встановлена кількість загиблих виключно на полі бою. Частина смертей могла бути пов’язана з наслідками війни, а різні дослідницькі групи використовували неоднакові критерії включення.

 «Українська правда», посилаючись на дані хакерів і Meduza, повідомляла про близько 410 тисяч смертей, пов’язаних із бойовими діями та їхніми наслідками. Ширша оцінка Silent Crow становила 450 100 смертей — із включенням додаткових категорій, зокрема небойових смертей військовослужбовців.

«Кіберпартизани BY» за власною методикою нарахували 393 881 загиблого.

Отже, різниця між цифрами пояснюється не обов’язково суперечністю в даних, а передусім відмінностями в тому, які саме категорії смертей враховували дослідники.

Важливо й те, що The Guardian не змогла незалежно підтвердити автентичність усього масиву. Водночас німецький експерт із російської економіки та статистики Яніс Клюге оцінив дані як достовірні за структурою та надзвичайно інформативні. Він також звернув увагу на те, що через затримки реєстрації та неідентифікованих загиблих фактична кількість смертей може бути ближчою до 500 тисяч.

Тобто навіть ця цифра не обов’язково є верхньою межею.

283 тисячі імен: як журналісти рахують загиблих, коли держава мовчить

Ще до витоку Росстату незалежні російські журналісти створили одну з наймасштабніших систем документування втрат.

Проєкт Mediazona спільно з російською службою BBC та волонтерами веде поіменний список російських військових, загиблих у війні проти України.

Станом на 12 листопада 2026 року Politico повідомляло про майже 283 тисячі встановлених імен.

Принцип роботи цієї бази — перехресна перевірка відкритих джерел. Дослідники використовують:

— повідомлення родичів та знайомих у соціальних мережах;
— некрологи місцевих адміністрацій і регіональних медіа;
— повідомлення військових частин та органів влади;
— фотографії військових поховань і меморіальних таблиць;
— інші документи, які дозволяють підтвердити особу та факт смерті.

Це важлива відмінність від статистичних оцінок: у поіменному реєстрі кожна людина має бути ідентифікована та підтверджена.

Але є й обмеження. Не всі родини повідомляють про загибель публічно. Не всі військові мають встановлені могили. Частина тіл залишається на полі бою, а деякі військовослужбовці роками обліковуються як зниклі безвісти.

Тому поіменний список — це мінімальна кількість документованих смертей, а не повна картина.

І саме тут важливе поєднання різних методів: фотографії могил показують фізичні поховання, некрологи допомагають встановити особи, а державні реєстри дозволяють виявляти смерті, про які родичі не повідомляли публічно.

Спадкові справи та судові рішення: як знайти тих, кого Росія не внесла до відкритих списків

Окремий напрям досліджень — робота Meduza та Mediazona з російським реєстром спадкових справ.

Це один із найцікавіших прикладів OSINT, оскільки дослідники використовують адміністративні дані, які на перший погляд не мають прямого стосунку до війни.

Логіка така: після смерті людини, яка залишила майно, відкривається спадкова справа. Якщо кількість таких справ серед чоловіків певного віку різко зростає порівняно з довоєнними показниками, це може свідчити про надлишкову смертність.

Дослідники зіставляють ці дані з поіменним списком загиблих і на основі співвідношення між підтвердженими смертями та спадковими справами оцінюють загальну кількість загиблих.

У травні 2026 року Meduza та Mediazona опублікували чергове оновлення спільного дослідження. Їхня оцінка становила приблизно 352 тисячі загиблих російських військовослужбовців від початку повномасштабного вторгнення до кінця 2025 року.

Особливо важливо, що дослідники змогли врахувати ще одну категорію — військових, які зникли безвісти, а згодом були визнані померлими через суд.

За даними дослідження, кількість відповідних судових звернень зросла приблизно з 8,1 тисячі на рік до 22,9 тисячі у 2024 році та 79,8 тисячі у 2025-му.

Паралельно в реєстрі спадкових справ накопичилося понад 52 тисячі записів, у яких між датою смерті та реєстрацією спадкової справи минуло щонайменше шість місяців.

Це може бути пов’язано з тим, що військовослужбовці тривалий час залишалися в обліку як живі або зниклі безвісти, хоча фактично загинули.

Дослідники припускають, що Міністерство оборони РФ використовувало судові процедури для очищення списків військових частин від так званих «мертвих душ» — військовослужбовців, які продовжували числитися в документах після загибелі.

Водночас тут є методологічне застереження: для частини таких смертей немає можливості провести повну незалежну перевірку за некрологами чи іншими публічними свідченнями. Тому оцінка 352 тисячі є статистичною реконструкцією, а не кількістю поіменно підтверджених загиблих.

Цей приклад показує, наскільки важливо аналізувати не лише прямі повідомлення про втрати, а й непрямі адміністративні наслідки смерті.

 Географія втрат: хто насправді платить за війну всередині Росії

Один із найважливіших висновків аналізу витоку Росстату — нерівномірний розподіл смертей між регіонами РФ.

За даними The Guardian, у Бурятії, Тиві та Забайкальському краї від початку повномасштабного вторгнення до середини 2024 року пов’язані з війною смерті становили приблизно третину всіх смертей серед чоловіків віком 18–49 років.

Для порівняння, у Москві та Санкт-Петербурзі цей показник становив близько 10%.

Війна не розподіляє людські втрати рівномірно між усіма регіонами Росії. Найбільше навантаження несуть віддаленіші та економічно слабші території, де військова служба може бути одним із небагатьох доступних джерел стабільного доходу.

Для родин із бідніших регіонів контракт із Міністерством оборони РФ часто стає фінансовим рішенням. Держава пропонує значні виплати за підписання контракту, регіональні бонуси та компенсації родинам загиблих.

У результаті формується соціальна модель, за якої людський ресурс для продовження війни значною мірою залучається з територій, де економічні можливості обмежені.

Це не означає, що в Москві чи Санкт-Петербурзі немає загиблих. Але співвідношення смертей серед чоловіків відповідного віку свідчить про суттєво різний рівень впливу війни на регіони.

Для Кремля така географія має ще один наслідок: основний тягар війни може залишатися менш помітним для населення найбільших політичних та економічних центрів країни, тоді як віддалені регіони втрачають непропорційно велику частку чоловічого населення.

 500 загиблих на добу: що показує динаміка втрат

Ще один важливий показник — не лише загальна кількість загиблих, а швидкість, з якою вона зростає.

За аналізом Яніса Клюге, наведеним The Guardian, у кілька місяців наприкінці 2024-го та протягом 2025 року кількість загиблих російських військових перевищувала 15 тисяч на місяць.

Це еквівалентно приблизно 500 загиблим щодня.

Такий показник не можна автоматично переносити на кожен день війни: інтенсивність бойових дій змінюється, а реєстрація смертей відбувається із затримкою. Проте він демонструє масштаб людських втрат у найінтенсивніші періоди.

Для порівняння, у грудні 2025 року BBC повідомляла, що її спільний із Mediazona поіменний список містив майже 160 тисяч підтверджених імен. Тоді журналісти оцінювали можливу загальну кількість загиблих у межах 243–352 тисяч, виходячи з припущення, що відкриті джерела дозволяють встановити приблизно 45–65% смертей.

Ці цифри не можна механічно додавати до нових оцінок: вони стосуються різних періодів і методик. Але разом вони показують, наскільки швидко змінюється масштаб документованих та розрахункових втрат.

Що означають ці цифри для здатності Росії продовжувати війну

Кількість загиблих сама по собі не визначає здатність держави вести війну. Для цього потрібно враховувати мобілізаційний ресурс, темпи контрактного набору, кількість поранених, повернення військових до строю, технічне забезпечення та можливості військово-промислового комплексу.

Однак великі безповоротні втрати мають кілька довгострокових наслідків.

Перший — постійна потреба в поповненні особового складу.

Якщо Росія втрачає десятки тисяч військових щомісяця, їй необхідно не просто набирати нових людей, а компенсувати вибуття, підтримувати чисельність підрозділів і забезпечувати резерв для ротацій.

Навіть високі темпи контрактного набору не означають автоматичного збереження якості підготовки та бойової спроможності.

Другий — демографічне навантаження.

Загибель чоловіків працездатного віку впливає на структуру населення, ринок праці, народжуваність і соціальне забезпечення родин. Особливо відчутним цей ефект може бути для малонаселених регіонів, де навіть кілька тисяч додаткових смертей здатні помітно змінити демографічну ситуацію.

Третій — зростання фінансових зобов’язань держави.

Російська влада повинна фінансувати виплати за підписання контрактів, компенсації родинам загиблих, лікування поранених та соціальні зобов’язання перед ветеранами.

Ці витрати не обов’язково одразу призводять до бюджетної кризи, але вони конкурують з іншими державними видатками й формують довгострокове фінансове навантаження.

Четвертий — соціальна нерівність ціни війни.

Якщо найбільше гинуть чоловіки з бідніших і віддалених регіонів, це може поглиблювати економічний та демографічний розрив між центром і периферією Росії.

Отже, навіть якщо Кремль здатний продовжувати набір особового складу, це не означає, що війна не створює для російської держави накопичувальних проблем.

 Що показує порівняння різних джерел

Станом на 13 листопада 2026 року можна зіставити кілька основних оцінок.

Окремо The Economist веде відкриту модель оцінювання російських втрат. Станом на 13 листопада її центральна оцінка становила приблизно 550 тисяч загиблих, а діапазон — від 378 до 801 тисячі.

Це не результат прямого підрахунку могил або свідоцтв про смерть. Модель об’єднує публічні та витеклі оцінки, інтенсивність бойових дій, геопросторові дані та зміни територіального контролю. Самі автори наголошують, що модель не має повних даних про реальну кількість загиблих і її результати слід трактувати обережно.

Важливо також не плутати загиблих із загальними бойовими втратами. Наприклад, модель The Economist оцінює всі втрати російської сторони — загиблих і поранених — приблизно у 1,738 мільйона станом на ту саму дату. Це зовсім інша категорія, яку не можна порівнювати з кількістю смертей.

Російська влада намагається контролювати не лише інформацію про хід війни, а й пам’ять про її людську ціну. Саме тому обмежується доступ до статистики, засекречуються дані, а фотографування військових поховань перетворюється на привід для кримінального переслідування.

Проте сучасні OSINT-методи дозволяють відновлювати картину з фрагментів: фотографій кладовищ, некрологів, судових рішень, спадкових реєстрів, демографічної статистики та витоків державних баз.

Найважливіший висновок полягає не в тому, що існує одна остаточна цифра російських загиблих. Її наразі немає. Важливо інше: різні незалежні методики, побудовані на різних джерелах, вказують на масштаб втрат, який значно перевищує останні офіційні цифри Москви.

Кремль може приховувати статистику, але не може скасувати демографічні наслідки війни, стерти всі сліди поховань або змусити кожну родину мовчати.

І кожне нове незалежне дослідження робить ціну російської агресії дедалі видимішою — навіть для тих, кому в Росії намагаються заборонити дивитися на ці могили.