Крапка в існуванні СРСР: яке історичне значення мав референдум про незалежність України

1 грудня 1991 року відбулася визначальна для становлення української державності подія – всеукраїнський референдум на підтвердження Акту проголошення незалежності України.

Ця подія стала поворотною, адже фактично поставила крапку в існуванні СРСР та зробила нашу державу повноцінним суб’єктом на міжнародній арені. Саме після референдуму незалежну Україну почали визнавати інші країни світу.

Сьогодні виповнюється 31 рік з моменту проведення історичного для українців референдуму. Про те, як він відбувався та яке історичне значення мав – у матеріалі Фактів ICTV.

Що передувало всеукраїнському референдуму

17 березня 1991 року відбувся так званий всесоюзний референдум про збереження СРСР. Це був єдиний в історії Радянського Союзу референдум, на який винесли питання про згоду на збереження СРСР як “оновленої федерації рівноправних суверенних республік”.

Фактично це була спроба союзної верхівки зберегти СРСР, адже республіки, що входили до складу цієї наддержави, почали оголошувати декларації про суверенітет. Зокрема, 16 липня 1990 року Декларація про державний суверенітет була ухвалена і в Україні.

Згідно з офіційними даними, загалом понад 77% опитаних начебто відповіли позитивно на запитання референдуму про збереження СРСР. Найнижчий показник був в Україні (70,2%).

Водночас референдум бойкотували шість республік (із 15, що входили до складу СРСР): Литва, Латвія, Естонія, Грузія, Молдова та Вірменія.

А в Україні одночасно провели консультативне опитування за ініціативою Народного Руху. На нього винесли питання такого змісту: Чи згодні ви, що Україна має бути у складі Союзу Радянських суверенних держав на засадах Декларації про державний суверенітет України? Позитивно на нього тоді відповіли понад 80% опитаних.

На 20 серпня 1991 року в СРСР планували підписання нового Союзного договору. Проте днем раніше цим планам завадив так званий путч, у рамках якого президент СРСР Михайло Горбачов був усунутий від керування, а владу на себе перебрав Державний комітет з надзвичайного стану (ДКНС).

Це була спроба зберегти СРСР силою: запроваджувалася заборона всіх партій, крім комуністичної, мітингів, вводилися комендантська година та жорстка цензура. Втім, путч провалився, а для України відкрилося нове вікно можливостей – стати незалежною державою.

І 24 серпня 1991 року в стінах Верховної Ради було ухвалено Акт проголошення незалежності України. УРСР фактично перестала існувати.

Акт проголошення незалежності України. 24 серпня 1991 року. Фото: ЦДАВО України

Чому був потрібен всеукраїнський референдум та як він відбувався

Як розповідав в інтерв’ю перший президент України Леонід Кравчук, загальнонаціональний референдум був потрібен для підтвердження Акта проголошення незалежності.

– Всеукраїнському референдуму передував союзний референдум… Народ сказав: Бути Радянському Союзу. А Верховна Рада у серпні 1991 року ухвалила Акт про незалежність. Таким чином, виникла суперечність, що була подолана саме 1 грудня на всеукраїнському референдумі. До речі, такий промовистий факт: поки ми не провели референдум, жодна країна світу не визнала Україну як незалежну державу. Тому референдум 1 грудня був потрібний, щоб подолати наслідки референдуму 17 березня. Іншого шляху не було, – наголошував Леонід Кравчук.

Леонід Кравчук під час голосування на референдумі 1 грудня 1991 року. Фото: УНІАН

І ось 1 грудня 1991 року відбувся всеукраїнський референдум. Для його проведення створили понад 34 тис. дільниць для голосування.

До бюлетеня було внесено одне запитання: Чи підтверджуєте ви Акт проголошення незалежності України? Українцям пропонувалося обрати один із двох варіантів відповіді: Так, підтверджую або Ні, не підтверджую.

Ствердно на це запитання відповіли 28 млн 804 тис. 071 українець (або ж приголомшливі 90,32%).

Загалом же в референдумі взяли участь 31 млн 891 тис. 742 особи (або ж 84,18% населення України).

Бюлетень для голосування на референдумі 1 грудня 1991 року. Фото: istpravda.com.ua

Важливо те, що Акт проголошення незалежності отримав підтримку в усіх 24 областях, Автономній Республіці Крим та двох містах зі спеціальним статусом – Києві та Севастополі.

Зокрема, в Києві за незалежність України проголосували понад 92% виборців.

У Вінницькій, Волинській, Житомирській, Івано-Франківській, Київській, Львівській, Рівненській, Тернопільській, Хмельницькій, Черкаській областях – понад 95% людей.

У Криму незалежність підтримали понад 54% виборців, а в Севастополі – більш ніж 57%.

А в Донецькій, Луганській, Одеській та Харківській областях – понад 80% громадян.

Відомість про результати всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року. Фото: ЦДАВО України

Варто зазначити, що 1 грудня 1991 року також були проведені перші в історії незалежної України всенародні вибори президента. На них здобув перемогу Леонід Кравчук (61,56% голосів).

Другий результат отримав В’ячеслав Чорновіл (23,27% голосів), а на третьому місці був Левко Лук’яненко (4,49%). Загалом же до виборчого бюлетеня були включені прізвища шести кандидатів.

Протокол Центральної виборчої комісії з виборів президента України та всеукраїнського референдуму, 1 грудня 1991 року. Фото: ЦДАВО України

Подальші кроки та визнання України

Історичне значення всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року полягає в тому, що він фактично ознаменував кінець існування СРСР.

Уже за тиждень, 8 грудня 1991 року, Україна, Білорусь та Росія задекларували припинення існування Радянського Союзу. Це сталося під час зустрічі представників трьох держав у Біловезькій Пущі (Білорусь) та підписання Біловезької угоди.

Підписи під цим документом поставили: президент України Леонід Кравчук, президент РФ Борис Єльцин та голова Верховної Ради Білорусі Станіслав Шушкевич.

У документі було констатовано, що “Союз РСР як суб’єкт міжнародного права і геополітична реальність припиняє своє існування”. Натомість було створено СНД (Співдружність Незалежних Держав).

Варто зазначити, що саме всеукраїнський референдум 1991 року забезпечив Леоніду Кравчуку мандат для переговорів у Біловезькій Пущі. Як пригадував сам Кравчук, він тоді посилався на результати референдуму під час перемовин у Білорусі.

– Спочатку мені пропонували зробити заяву про те, що робота над Союзним договором зайшла в глухий кут. Але я сказав, що приїхав з іншою метою. Мовляв, у нас пройшов референдум і народ проголосував за незалежність. Як я можу обмежитися заявою? Або, кажу, — нічого, або — щось серйозне. Із загальним документом я не можу повертатися додому, де панують дуже гострі настрої. Тільки після цього ми почали працювати над документом про припинення існування Радянського Союзу, – зазначав Кравчук.

Всеукраїнський референдум також дав старт міжнародному визнанню незалежної України. Так, уже 2 грудня 1991 року незалежність нашої держави визнали Польща і Канада, 3 грудня – Угорщина, а 4 грудня – Литва і Латвія.

Мітинг на підтримку незалежності України на Хрещатику в Києві, вересень 1991 року. Фото: ЦДАВО України

Історична роль референдуму: оцінки експертів

Як зазначив у коментарі Фактам ICTV політолог Володимир Фесенко, референдум 1991 року став вирішальною подією, яка поклала край існуванню СРСР. Все інше, зокрема й Біловезька угода, було наслідком волевиявлення українців.

– Головне значення цього референдуму: дійсно це була вирішальна подія для остаточного припинення СРСР. Далі це потрібно було формалізувати, що й зробили Біловезькі угоди. А політично край поклав саме наш референдум. Але в чому його значення? В тому, що він став актом легітимації, народного підтвердження того рішення про незалежність, яке ухвалили політики.

Суто політичного рішення парламенту було б недостатньо, тому що постійно б потім дорікали: що це, мовляв, політики, а не народ вирішував. І тому потрібно було довести, що народ це підтримує. І результати референдуму стали підтвердженням легітимності проголошення незалежності України, – наголосив Володимир Фесенко.

Політолог додав, що станом на грудень 1991 року керівництво і України, і Росії було зацікавлене в тому, щоб СРСР припинив своє існування. А тому референдум не створив критичних проблем між Києвом та Москвою.

– Проблеми між Києвом та Москвою почали виникати вже після цього, після 1 грудня. І вони стосувалися, як при розлученні подружжя, розподілу майна. Флот, активи, борги і так далі. Але головні проблеми виникли вже після того, як Єльцин пішов з посади, вже при Путіні, тому що Путін почав відновлювати Російську “імперію”, – пояснив Фесенко.

Політолог Ігор Рейтерович у коментарі Фактам ICTV також зазначив, що всеукраїнський референдум відіграв ключову роль у розпаді Радянського Союзу.

– Оскільки Україна займала фактично друге місце після Російської Соціалістичної Республіки в СРСР – і за рівнем економічного впливу, і за кількістю населення, і взагалі за значимістю в усій структурі СРСР, саме рішення на цьому референдумі ознаменувало остаточний крах цієї наддержави, яка на той момент ще існувала.

Я думаю, що якби не цей референдум, то, можливо, події пішли б зовсім іншим шляхом. Оскільки він став певною мірою навіть шоком для радянського керівництва. Бо вони спиралися на результати попереднього референдуму (від 17 березня 1991 року, – Ред.), коли там начебто українці виступали за модернізацію Радянського Союзу, збереження України в його складі й так далі, – пояснив Ігор Рейтерович.

Всеукраїнський референдум 1991 року: поки що єдиний результативний

Як відомо, референдум від 1 грудня 1991 року є поки що єдиним, результати якого вдалося успішно втілити в Україні.

Другим і поки що останнім всеукраїнським референдумом став референдум від 16 квітня 2000 року, проголошений тодішнім президентом України Леонідом Кучмою за народною ініціативою.

Предметом референдуму 2000 року стали чотири питання, серед яких: обмеження депутатської недоторканності, скорочення кількості депутатів Верховної Ради до 300, формування двопалатного парламенту та встановлення додаткових підстав для розпуску ВР президентом. І хоча всі питання були підтримані українцями, однак законодавчого втілення це не мало.

Як пояснив у коментарі Фактам ICTV політолог Володимир Фесенко, це обумовлено різним контекстом та статусом референдумів 1991 та 2000 років.

За його словами, референдум 1991 року був фактично перехідним. На той час ще не було Конституції України. А тому референдум фактично став наріжним каменем нової держави, який заклали як політики, так і звичайні люди.

Водночас референдум 2000 року відбувався вже в нових політичних умовах. На той момент була Конституція України, згідно з якою було замало проголосувати певне рішення на референдумі. Все ж зміни до Конституції вносили народні депутати. Як зазначив Фесенко, саме політичні еліти й заблокували реалізацію ідей референдуму-2000.

– Тут проявилися протиріччя між голосуванням на референдумі й позицією політичних еліт. Народ підтримав достатньо популістські ініціативи: щодо скорочення складу Верховної Ради, скасування депутатської недоторканності. Це і тоді, і зараз популярні ідеї. А політичним елітам це не подобалось. І політичні еліти фактично заблокували реалізацію цих популярних ідей.

Принципова різниця, відмінність референдумів 1991 і 2000 років: у 1991 році – це той нечастий випадок, коли народ та еліти діяли в унісон. Вони хотіли одного й того ж – незалежності. Причому навіть компартійна еліта це підтримувала… А в 2000 році проявилися протиріччя. І саме протиріччя всередині еліти й не дали можливості реалізувати на практиці ці пропозиції, – заявив Фесенко.

Політолог Ігор Рейтерович також погоджується, що результати референдуму 2000 року не вдалося втілити в життя через внутрішні політичні протистояння. На його думку, ініціатива з проведення цього референдуму від початку була більш політичною.

– Питання, які виносилися на цей референдум, були такими, які позитивно сприймалися більшістю громадян України. І в значній кількості цих питань не було нічого поганого. Але через внутрішні протистояння, політичні якісь моменти не вдалося імплементувати їх у життя, – розповів Рейтерович.

Референдум як втілення волі народу: плюси і мінуси

За словами політолога Володимира Фесенка, роль референдумів у побудові громадянського суспільства є важливою, проте її не варто перебільшувати.

– Як свідчить досвід багатьох країн, референдуми як інститут громадянського суспільства працюють тоді, коли є розвиненим, зрілим, відповідальним саме громадянське суспільство. От Швейцарія проголосувала на референдумі за обмеження, пов’язані з вакцинацією. А давайте уявимо, якщо б у нас такий референдум відбувся. Не впевнений, який був би результат, чи можна було б вважати його корисним для країни, – зазначив Фесенко.

Політолог назвав два принципові негативні наслідки, які можуть спровокувати такі всенародні референдуми:

• їх результатами можна маніпулювати (наприклад, це можуть практикувати авторитарні режими);

• референдум може спровокувати розкол у суспільстві (як це відбулося у Великій Британії після Brexit – голосування за вихід зі складу Євросоюзу; або ж спостерігається у Шотландії, де частина населення виступає за відокремлення від Британії).

Водночас Володимир Фесенко наголосив, що референдуми можуть відігравати і визначальну роль, як це було в Україні в 1991 році. Проте підходити до питань, які на них виносяться, слід відповідально.

– Референдуми будуть використовуватися, але до проведення референдумів, до питань, які на них висуваються, потрібно підходити дуже відповідально. Референдуми можуть відігравати визначальну роль, от як це було в 1991 році, як інститут легітимації, – заявив політолог.

Він додав, що в демократичному середовищі зараз спостерігаються дві протилежні тенденції: одні країни використовують інструмент референдумів, інші від нього фактично відмовилися.

Про обережне ставлення до всенародних референдумів у країнах світу розповів і політолог Ігор Рейтерович.

– В усьому світі референдум як форма прямої демократії використовується з певною обережністю. Коли ми говоримо про місцеві референдуми, це абсолютно нормальна історія, вона є поширеною в багатьох країнах світу. Їх масово проводять. А от стосовно загальнонаціональних референдумів – у світі дуже неоднозначне ставлення. І навіть розвинені демократичні країни проводять їх украй рідко.

Чому? Тому що ризик маніпуляцій, особливо зараз, в останні десь 20 років, суттєво зростає. Популістичні різні тенденції, гасла… Тому багато демократичних країн свідомо відмовилися від проведення загальнонаціональних референдумів, окрім питань, які стосуються внесення змін до Конституції, або якихось там етапних, ключових питань, – наголосив Рейтерович.

Як відомо, в січні 2021 року Верховна Рада України ухвалила закон, який дозволяє здійснювати народовладдя через всеукраїнський референдум.

Згодом в Україні розпочалася робота над законопроєктом про місцеві референдуми.

Джерело: Український інститут національної пам’яті, Енциклопедія історії України, BBC News Україна, Голос України

Фото: Історична правда, ЦДАВО України, Державна архівна служба України, ЦДКФФА імені Пшеничного, Голос України, Державний архів Одеської області