Чотири «димовухи» ДРГ: інструктор НАТО «не вкурив», що сталось. БЗВП в Британії
Утім, головні принципи дій диверсійно-розвідувальних груп та основні навички повинні мати всі бійці. Тому під час базової загальновійськової підготовки приділяється пильна увага також і цьому складнику.
Про те, як українських мобілізованих вчать влаштовувати засідки під час проходження БЗВП у межах багатонаціональної навчальної місії Interflex на території Великої Британії розповів кореспондент АрміяInform.
Сьогодні наше відділення — диверсійно-розвідувальна група у ближньому тилу ворога чи «сірій зоні» між нашими та ворожими позиціями. Бойове завдання ДРГ — влаштувати засідку на автівку противника. Згідно даних розвідки вона має проїхати відомим маршрутом у певний час.
Тихо прийшов, тихо пішов — це про нас лише наполовину. За умовами завдання ми справді маємо тихо, непомітно та швидко прийти, але потім добряче «пошуміти», знищивши ворожу ціль. Потому слід так само стрімко й безшумно розчинитися у лісі та відійти без втрат на визначену наперед точку збору.
Виконання завдання ми відпрацьовуємо вже вчетверте чи уп’яте — я вже збився з ліку. У лісі вже сутеніє, скоро вечір та від’їзд на базу. Сил до кінця четвертої доби польового виходу з безперервним інтенсивом з 5-ї ранку до 22-ї вечора вже практично не лишилось — тримаюсь на морально-вольових. І я таки не один.
Після чергового відпрацювання, яке вкотре дещо поліпшилось порівняно із попереднім, усі ми сподіваємося, що це був останній вихід і нам дадуть нарешті трохи перепочити перед від’їздом на базу. Однак інструктор має інші плани — транспорт має прибути за півтори години, тож ми цілком встигнемо відполірувати наші навички ще раз.
Цього разу висуваємося до дороги, якою має проїхати ворожий позашляховик. У розтягнутому в лінію відділенні мені дістається позиція на крайньому лівому фланзі. Сюди мене перемістили з іншої ближчої до центру правофлангової позиції, де я вже знав кожне дерево, кущ, ямку й горбок.
На краю лівого флангу все невідоме, тож діяти доведеться немов уперше — так само, як у реальних бойових умовах. Це один із важливих елементів підготовки — під час відпрацювання завдань нас постійно міняють місцями у групі. Це дозволяє набути необхідних навичок дій на різних позиціях.
Швидко готуємось — набиваємо магазини, перевіряємо та поправляємо спорягу, дехто оновлює попсоване у попередньому виході маскування. Чотирьом з нас — двом крайньофланговим та двом у центрі — інструктор видає димові гранати. Одна з них дістається мені. Оглядаю боєприпас, згадую порядок зведення чеки в бойову готовність.
На короткій нараді отримуємо вводні — ідентифікація ворожого транспортного засобу та вірогідні час і маршрут його руху. Визначаємо порядок висування, момент відкриття вогню по цілі для завдання ураження автівці противника та порядок дій при відході. Точкою збору після виконання місії обираємо нинішнє місце перебування.
Командир ДРГ і командир відділення цього разу один і той само боєць. Попри обов’язкову ротацію, коли командирами по черзі стають всі у групі, саме він командує найчастіше і ми радо на це пристаємо. Очолити відділенням його призначили не випадково — з усіх нас на цю роль він підходить якнайкраще.
Під час спокійніших навчальних відпрацювань, коли всі свіжі й бадьорі, він вимагає міняти його на інших бійців, щоб усі спробували себе у ролі командира. Однак зараз це підсумкове заняття-залік, яке має показати, чому ми навчились. До того ж, усі смертельно втомлені, тому командувати буде він сам.
Висуваємось. Дістатись узлісся мусимо швидко, безшумно й непомітно. Попри перші ледь помітні сутінки це непросте завдання — доводиться повзти крізь жаску кропиву. Найгірше ведеться тим, хто втрапляє на ділянки колючого подібного до ожини чагарнику.
Однак на вогневий рубіж втрапляємо вчасно і подаємо з країв до центру, де перебуває командир, сигнал готовності. Бачу двох побратимів праворуч, які підхоплюють і передають мій сигнал з флангу до центру. У лісі це значна удача — бачити не лише найближчого сусіда, а й другого за ним.
Обрані нами позиції поєднують захист із маскуванням. Як цього досягти, нас вчили на кількох попередніх заняттях. У лісі це непросто, але інструктори в цілому задоволені результатом — кожен із нас знайшов гарне укриття. Відстань між бійцями у межах 12–15 метрів також цілком прийнятна.
Тепер лишається чекати. Вміти це робити теж є важливим елементом підготовки. В цей час ми маємо відпочити, однак не послаблювати пильність, щоб миттєво зреагувати на будь-яку зміну обстановки. Під кінець четвертого виснажливого дня робити це особливо складно, однак ми тримаємось.
Видимість погіршується. Мені з цим у двох парах окулярів — тактичні поверх медичних — особливо складно. Однак автівку з увімкненими протитуманками неможливо не помітити — вона з’являється звідки, звідки й очікувалося. Їде позашляховик поволі, у поворот заходить обережно, немов хижий звір крадеться лісовою стежкою.
Щойно автомобіль умовного противника повертає, робимо перший агресивний залп. Ліс підривають звуки навальної стрілкотні. 5–7 швидких пострілів восьми бійців з близької відстані спроможні завдати неброньованій цілі критичних ушкоджень. Продірявлені колеса, вибите скло, подзьобаний десятками куль кузов — й автівку виведено з ладу.
Позашляховик зупиняється та вмикає аварійку. Це означає, що завдання виконано — ворожий транспорт знищено. В реальному житті він, скорше за все, вибухнув би і загорівся, адже влучань в район бака було більш ніж достатньо, коли після перших 50–60 пострілів ми зробили приблизно ще стільки ж, але вже повільніше й прицільніше.
Тепер наше завдання — відійти без втрат на попередньо визначену точку збору. Дотримуватися тиші вже немає сенсу, бо після навального вогню з лісової гущавини ворог точно знає про нашу присутність. Тож тепер ми можемо не лише подавати сусіду візуальні знаки, але й за потреби перегукуватися з ним.
Утім, кричати за понад 20 метрів другому від мене побратиму, разом із яким ми маємо одночасно кинути димові гранати, незручно. Тож ми спілкуємося знаками. Бачу, що він комунікує не лише зі мною, але й зі своїми сусідами справа, узгоджуючи момент кидка також і з ними.
Наші «димовухи» вилітають і починають курити одночасно зі ще двома на правому фланзі. Якщо між кидками і був якийсь часовий розрив, то становив він хіба якусь частку секунди. Чекаємо, доки гранати запрацюють на повну потужність і починаємо відходити після того, як густий дим щільно затягує все узлісся.
На точці збору на нас вже чекає головний на цьому занятті інструктор, який водночас є також головним куратором нашого взводу. «Я не знаю української і не зрозумів, як саме вам вдалося так майстерно налагодити комунікацію, але одночасні перший залп і кидок димових гранат вражають — ви впорались відмінно», — каже він.
Інструктор зауважує, що такий рівень комунікації є дуже важливим здобутком і ми мусимо робити так само на полі бою, коли повернемось в Україну. «Робіть так само», — це найвища похвала з його боку, бо зазвичай він говорить про те, що, де і як саме ми повинні покращити.
Виснажені, але задоволені, ми вирушаємо до табору. До прибуття автобусів треба ще перевірити спорягу і перенести всі речі. Але це вже, за винятком чищення зброї та особистих справ, останні на сьогодні завдання.
Хочете отримувати цікаві новини найпершими? Підписуйтесь на наш Telegram
Завтра ж нам обіцяють вихідний — у межах багатонаціональної навчальної місії Interflex на території Великої Британії вихідні також є. Щоправда, проходять вони «згідно запланованого розпорядку вихідного дня», але то вже зовсім інша історія.
Джерело: Інформаційне агентство АрміяInform
2024-09-30 06:51:40
