Боротьба з корупцією чи політико-медійне «брендфакерство»?

Чергова гучна справа НАБУ ризикує перетворитись у таку ж саму чергову «мильну бульбашку». Хоча тут питання, скоріше у цілях.
Якщо за мету поставлене досягнення медійного ефекту та інформаційного «білого шуму», то тоді засоби виправдовують мету. Якщо ж мова йде про реальну боротьбу з корупцією, то акцентування уваги на справі 8-річної давними із сумнівним доказовим рядом, навряд чи призведе до очищення органів влади від системної корупції.

За повідомленням НАБУ: «2 лютого 2023 року НАБУ і САП повідомили екс-міністру інфраструктури України і його колишньому першому заступнику про підозру у зловживаннях, через які держава зазнала збитків на понад 30 млн дол. США. Дії експосадовців кваліфіковані за ч.2 ст. 364 КК України».

Згідно із інформацією, наданою слідчими: «…. у липні 2015 року тогочасний міністр спільно зі своїм заступником (на той час також головою Тарифної ради Мінінфраструктури) забезпечили прийняття наказу, за яким корабельний збір із суден в морському порту «Південний» разом із ДП «АМПУ» почали стягувати й приватні компанії (у пропорції 50:50). Тоді як за законом стягнення такого збору є виключною прерогативою ДП як користувача акваторії порту, що належить державі».

Принагідно зауважимо, що саме розслідування йде з 2019 року, але тільки зараз чомусь вийшло на фінішну пряму. Д речі, йде на тлі активних політичних процесів навколо призначення нового голови НАБУ.

Складається враження, що детективи НАБУ отримали «завдання» так би мовити «підчистити старі хвости» і видати «на гора» декілька резонансних справ.

Це безпрограшна стратегія. Під час «передачі справ» завжди можна записати собі в актив, мовляв «ми вийшли на розкриття деяких системних корупційних кейсів». З іншого боку, провал справи у суді, запишуть вже на нового керівника: ніби «колишні» зробили все вірно, а «нові» – злили справу.

Тим більше, що зовнішні партнери вимагають посадку «великих риб» корупції, не задовольняючись дрібними «рибками». Тобто мова про калібр не менше міністра. І тут прийдеться або «здавати своїх», хто зараз знаходиться при ладі. А це не бажано, адже може потягнути за ниточки афільованих зв’язків та вскрити всю корупційну мережу. Тому краще, поритись у шухляді і вивести на світ Божий старі і безперспективні справи, від яких вимагається одного – доїхати у паперовому пакеті до залу засідань ВАКС.

В даному контексті, звинувачується колишній Міністр інфраструктури Андрій Пивоварський у нібито незаконному використанні 30 млн дол портових зборів.

Саме тому, зробимо невеличкий історичний екскурс.

Порти завжди були в Україні осередками корупції. Це не тільки «вбивало» портову галузь, але й підривало логістично-транспортний потенціал країни. Україна не могла забезпечити перевалку власних вантажів (а фізичні обсяги сировини постійно зростали), ані обслуговувати транзит. Рівень мультимодальних перевезень у нас скоротився до 5%, хоча в інших країнах, навіть з гіршим транзитним потенціалом, ніж у нас, вони становлять 15% і вище.

Маючи такі портові перлини як одеські, дунайські, миколаївські та херсонські порти, ми так і не перетворили свої морські ворота у східний Антверпен Європи.

Як треба залучати інвестиції у портову галузь, продемонстрували такі порти як Барселона та Марсель, де держава надає право приватним компаніям збирати частину портових зборів, натомість жорстко контролюючи програми модернізації портової інфраструктури за рахунок таких коштів.

Основна причина відтоку транзитних потоків, які йшли повз Україну – надмірна бюрократизація процедур проходження вантажів в українських портах, застаріла інфраструктура та моральна деградація портових технологій. У Чорному морі нас почали тіснити порти у Констанці, Новоросійську, а порти Балтики – перехоплювати товарі потоки, які йшли колись через Україну, наприклад, з Китаю.

За рахунок чого? Збільшення вантажопотоку за допомогою спрощення процедур, зниження портових зборів, модернізації портової інфраструктури і приваблення інвесторів. Найголовніший недолік наших портів – велика кількість контрольних процедур.
Велике значення має і сам розмір портових зборів.

В моделі, коли всі збори отримує Адміністрація морських портів України (АМПУ), діяв класичний корупційний бюджетний механізм: 75% чистого прибутку, що його отримує Адміністрація морських портів України (АМПУ) з портових зборів, перераховується до Державного бюджету у вигляді дивідендів. А потім ці кошти йдуть на «дороги».

Натомість, вартість суднозаходу для судна із залізною рудою у порті «Південний» в Україні склала 420 тис. дол, а у порті Хедланд (Австралія) – 150 тис. У норвежському Нарвіку – 110 тис., у канадському Картье – 130 тис., у Гоа (Індія) – 40 тис., у південноафриканському Салданха-Бей – 80 тис. Україна мала один з найкращих у світі транзитних потенціалів, але марнувала його внаслідок:

1. Корупції у портах.
2. Високих портових зборів.
3. Великої кількості обов’язкових адміністративних процедур.
4. Висмоктування всіх портових прибутків у бюджет без належного фінансування портової інфраструктури, коли у кращому випадку, інвестиційні кошти постійно витрачались на міфічне «днопоглиблення».

Що зробив Пивоварський:

1. Створив конкуренцію між портами, що само по собі мінімізувало корупційний фактор.
2. Знизив портові збори.
3. Зменшив кількість необхідних адміністративних процедур.
4. Передав частину портових зборів у користування компаній, які ефективно використовували та модернізовували портову інфраструктуру.

Правильність цього шляху підтверджує те, що навіть у 2021 році Мінінфраструктури дотримувалось концепції, згідно з якою, причальний збір направлявся користувачу причалу, корабельний збір – користувачу акваторії, канальний збір – власнику каналу і т.д. То, що, слід очікувати підозру Криклію? Вказана вище стратегія дала свої практичні результати. Вже у 2018 році вантажообіг в портах України зріс до 135 млн. т або на 16,5%, у 2019 – до 160 млн або на 18,4%. Яскравий приклад, коли започатковані зміни дають свої результати із певним часовим лагом. То, чому НАБУ вирішило зайнятись «брендфакерством»? Здається ключова причина – знайти відоме прізвище та … знищити його, потім сором’язливо забувши сказати про крах справи у суді.

Гучно починати та тихцем закінчувати – це вже фірмовий почерк наших антикорупціонерів, для який у нагоді став відомий лозунг Едуарда Бернштейна, лідера II Інтернаціоналу та правого крила німецької соціал-демократії: рух – все, ціль – ніщо…